Аграрне виробництво в національній економіці. Форми господарювання і земельні відносини

В сучасних умовах виробництво продовольства та технічних культур ґрунтується на міжгалузевій виробничій системі. На всіх стадіях виробництва, постачання та збуту аграрної продукції активна роль належить транспортним фірмам, банкам, страховим компаніям тощо.

Аграрне виробництво – основа існування всього людства, адже людство потребує продукти харчування та технічні культури щодня та щохвилини. З поглибленням екологічних проблем та забрудненням навколишнього середовища в с/г все більшу роль починає відігравати капітал, направлений не лише на реалізацію с/г продукції та її доставку та збереження, а й на забезпечення реалізації програм екологічно чистого вирощування продукції.

Новий етап у відносинах між людьми з приводу як об’єкт економічних відносин пов’язаний із розвитком відтворювального господарства (обробкою землі та вирощування на ній певних культур). Відповідні відносини з приводу володіння та використання землі складаються при вилученні частини земельних площ із господарського обороту, наприклад для оборони країни. Таким чином формується власність на землю. З освоєнням землі об’єктами економічних відносин стають власне земля та її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси та ін.

Обмеженість земель потребує раціонального їх використання (доцільне використання природної родючості й продуктивності, а також їх підвищення внаслідок застосування інтенсивних технологій, раціонального поєднання культур, спеціалізації). Сукупність економічних відносин з приводу використання та привласнення отриманих на землі результатів праці формує аграрний устрій країни, який знаходить відображення в земельному кодексі країни. Основними елементами цього устрою є земельна власність і рентні відносини.

У більшості країн світу найбільш поширені форми в аграрному секторі – сімейні форми господарства. Відроджуються вони і в Україні та в інших країнах. Корінне питання – власність на землю. В Україні затверджена приватна власність на землю і на її основі деколективізація аграрної сфери. Тепер будь – який селянин, вправі затребувати свій земельний пай – стати фермером, віддати землю в оренду, продати, закласти. Колективні сільськогосподарські підприємства припиняють свою діяльність і на їхній основі виникають нові форми господарювання фермерські, орендні, агрофірми тощо.

84. Економічні функції держави. Головні напрямки, форми та методи макроекономічної політики

Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низок проблем, від яких відмовляється ринок або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних функцій:

- законодавчої;

- стабілізуючої;

- розподільчої.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно господарських законів і постанов, які створюють правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання. З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонопольне законодавств. Це дає можливість суб’єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і водночас не порушувати об’єктивних законів ринку.

Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава:

- визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові прийоми;

- бере на себе організацію пропозиції центральних грошей;

- забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція пов’язана з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого – з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення даної функції держава:

- здійснює перерозподіл коштів груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених проводячи відповідну фінансову і податкову політику, політику регулювання цін;

- встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімального розміру заробітної плати;

- бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб’єкти не зацікавлені водночас без цих благ суспільство не може досягти благополуччя.

Важлива роль належить державі у регулюванні ЗЕД і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами.

Отже, особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить макроекономічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.

До загальновизнаних цілей макроекономічної політики можна віднести:

1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;

2. Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;

3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.

4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.

5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.

6. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.

7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.

8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

Поиск по сайту: