Теоретична і прикладна економіка. Принципи і методи теоретичної і прикладної економіки

Теоретична економіка – це та економіка, яку ми вивчаємо теоретично без використання на практиці, тобто це економічна теорія, макроекономіка, мікроекономіка.

Економічна теорія вивчає закони раціонального ведення господарства і поведінку господарюючих суб’єктів на різних рівнях і в різні історичні часи.

Мікроекономіка – це частина економічної теорії, яка вивчає економічні процеси на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

Макроекономіка – це частина загальної економічної теорії, яка вивчає закономірності розвитку і поведінки національної економіки в цілому.

Мікро і макроекономіка тісно пов’язані, адже вони мають єдиний предмет аналізу – економіку. Але рівні вивчення у них відрізняються. Мікроекономіка аналізує закономірності розвитку і поведінку окремих структур: домашнє господарство, фірми, банки. В свою чергу макроекономіка розглядає економіка як єдине ціле, суб’єктами якого являються держава, центральні банки, виробники і споживачі в цілому.

Прикладна економіка – це та економіка, яку ми застосовуємо на практиці, сюди відносяться економіка підприємств, міжнародна економіка. Саме в прикладній економіці застосовуються терміни, визначення та формули з теорії.

Кожна економічна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою методологію. Для того, щоб одержати нові знання треба свідомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всіх наук.

Методологія передбачає творчий підхід до дослідження, усунення канонізації окремих поглядів, допущення плюралізму думок, боротьба проти догматизму.

Методологія має враховувати поєднання державного управління з саморозвитком підприємств, з наданням переваг економічним методам управління.

Методологія спирається на єдність політичного та господарського підходів до розв’язання економічних завдань.

Якою б різноманітною не була людська діяльність, вона повинна мати певну основу. Нею є економічне життя суспільства, тісно пов’язане з інтересами та потребами людей. Необхідність задовольнити ці потреби спонукає людей до праці, до виробництва різноманітних благ та послуг. Відповідно економіка охоплює всі види діяльності людей, сукупність форм та методів, які створюють умови виживання, функціонування і прогресу людства.

Метод економічної теорії – це система теоретичних підходів, способів, засобів, прийомів і операцій, за допомогою яких пізнають виробничі відносини, економічні знання та механізми їхньої дії.

У економічній теорії надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракції, як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на очищенні інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого, типового.

Також у економічних дослідженнях широко використовують метод аналізу і синтезу. Аналіз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез – поєднання елементів, сторін предмета в одне ціле.

Однією зважливих проблем економічної теорії є поєднання кількісного і якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропозицій розвитку господарства, постановки конкретних теоретичних завдань розвитку економіки.

Поєднання кількісного і якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних та статистичних методів.

Принцип єдності кількісного і якісного аналізу передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів які піддаються кількісному виміру.

Розвиток економічної теорії пов’язаний з сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття до її сутності і діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву.

Також широко використовують метод логічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов’язаний з історичним методом тим, що він звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, які не є властивими цьому процесу.

Широко застосовують в економічних дослідженнях і такі загальні методи як індукція та дедукція.

Індукція являє собою рух думки від одиничного до всезагального, від знання меншого ступеня спільності до знання більшого її ступеня.

Дедукція - рух думки від всезагального до одиничного. Отже, теоретичним ґрунтом для виникнення індукції та дедукції є діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального.

Поиск по сайту: