|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Кредитно-грошова політикаОсновною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки,- в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат. Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики. Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим, що їй належить центральний банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість використання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення. Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге - обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту регулюється грошова маса. Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати грошову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном передбачається купівля і продаж державних облігацій на відкритому ринку. До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать: 1) політика облікової ставки; 2) операції на відкритому ринку; 3) зміна норм обов’язкових резервів. Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції. Це інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу. Виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань економіки. За проведення політики “дорогих грошей” центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва. За політики “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання. Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Застосовуються для проведення експансивної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов’язання. Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відбивається на розмірах грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій. Купівля-продаж центральним банком цінних паперів значною мірою впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок процента. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що сприяє зниженню процентних ставок. Політика обов’язкових резервів. Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Це найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання. Виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у Центральному банку. Застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі. Нині політика обов’язкових резервів має подвійне призначення: забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов’язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність; використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов’язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.
100.Фіскальна політика і державний бюджет Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною (автоматичною). Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Автоматична фіскальна політика - це така політика, яка, встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їх можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично. Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної політики - кейнсіанського методу досягнення макроекономічної рівноваги. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, а з іншого боку – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками). Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин - доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна - бюджетні видатки та їх обсяги. Основну частину бюджетних доходів складають податки і внески у державні цільові фонди, а також митні збори, процентні платежі державі від інших держав. Серед видатків найбільш вагомими є такі статті: фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення, інші видатки, виплати з державних цільових фондів, витрати на національну оборону та безпеку держави, фінансування народного господарства тощо. Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону, утримання апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату процентів по державному боргу. Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки поділяються на чотири групи: - прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм); - непрямі (акцизи або податок з продажу, податок з обороту, з доданої вартості); - податки на власність (з майна, землі, подарунків або спадщини); - платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорації по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю). Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку. Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими. Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком. Відзначимо, що стан державного бюджету залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |