Англо-американська школа (теорії “часткової рівноваги”)

Англо-американська (Кембриджська) школа отримала свою назву тому, що вона поєднала близьких за поглядами англійських економістів У. Джевонса, А. Маршалла з їх послідовниками – Е. Еджуорта, А. Пігу та американського економіста Дж. Б. Кларка.

Представники названої школи традиційно займалися аналізом попиту і пропозиції в межах так званої “часткової економічної рівноваги” на відміну від прибічників теорії “загальної рівноваги”. В основі досліджень представників Кембриджської школи лежав “маржиналізм” з його принципом “граничної корисності” і математичні методи.

Однією з провідних ідей дослідження економічних процесів лежав принцип “взаємодіяння”. Принциповою особливістю методології Маршалла можна вважати також “еволюціонізм”, тобто розгляд соціально-економічних процесів в еволюційній формі. Особливий наголос було зроблено на виявленні кількісних взаємозалежностей між окремими елементами. До особливостей школи також слід віднести широке використання економічних моделей, графіків, схем як інструменту теоретичного аналізу.

На відміну від класиків, які головну увагу приділяли “теорії вартості”, “неокласики” зосередили увагу на законах ціноутворення, взаємозалежності попиту і пропозиції.

В історії економічної думки У. Джевонс по праву займає місце одного з трьох “батьків-засновників” маржиналізму як методологічної основи усього подальшого розвитку економічної думки. Його головні твори: “Теорія політичної економії” та “Принципи науки”. Величезним був внесок у. Джевонса в “теорію обміну” і “теорію капіталу”. Джевонс глибоко дослідив проблему індексів і вперше побудував індекс цін, зважений за показниками базового року. Вчений сформулював закон “спадаючої граничної корисності” та “рівняння обміну”. Логіка Джевонса така: витрати виробництва визначають пропозицію, вона визначає “останній ступінь корисності”, а він, своєю чергою, визначає “цінність”.

А. Маршалл увійшов в історію економічної науки як визнаний глава так званої Кембриджської школи і засновник напряму в економічній теорії під назвою “неокласицизм”. Серед важливих творів Маршалла “Економіка промисловості”, “Принципи економікс”, “Промисловість і торгівля”.

Маршалл намагався створити універсальну економічну концепцію, поєднати теорію “трудової вартості” з теорією “граничної корисності”. Економічну діяльність людей він досліджує з позицій “чистої” економічної теорії та ідеальної моделі господарювання. Центральне місце в дослідженнях Маршалла займає проблема “вільного ціноутворення на ринках”, що характеризується на ринках як єдиний механізм “рівновагової економіки”. Незаперечним внеском Маршалла в економічну теорію слід вважати введення ним у оборот поняття “еластичності попиту”, під чим він розумів залежність попиту від зміни ціни. Маршалл систематизував усі розробки попередників, “теорію вартості” трансформував в “теорію ціни”, оригінально виклав “теорію факторів виробництва” і теорію “граничної корисності”.

А. Пігу – це видатний і оригінальний економіст, з ім’ям якого пов’язують створення теорій “загального добробуту” та “економічного оптимуму”, які увійшли до скарбниці економічних знань. Головний твір Пігу – “Економічна теорія добробуту” присвячено концепції добробуту суспільства. Неабияку увагу Пігу приділив проблемі зайнятості населення, яку він пов’язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю.

Дж. Б. Кларк увійшов в історію економічної науки як засновник американської гілки “неокласицизму”. Головні його праці “Філософія багатства”, “Розподіл багатства”, “Проблеми монополій”, “Суть економічної теорії”. Кларк вводить такі поняття як статика та динаміка. Під статикою розуміли певні умови, необхідні і достатні для встановлення ринкової рівноваги. Це такі умови: - відсутність механічного прогресу; - відсутність всіляких приміщень праці і капіталу між сферами виробництва; - панування вільної конкуренції. Якщо не виконується хоча б одна умова, то рівновага порушується і на зміну приходить динаміка. Динаміка була представлена повільним без кризовим переходом від одного стану рівноваги до іншого. Вважалося, що існує лише два фактори виробництва: праця і капітал. А земля, це один із специфічних різновидів капіталу.

Поиск по сайту: