Австрійська школа (теорії “граничної корисності”)

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалася у 70-ті роки ХІХ ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк.

Її теоретичними принципами були об’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях “Основи політичної економії” та “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” розвинув ідею попередників маржиналізму про “граничну корисність” у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.

Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія “граничної корисності”. Прийняті в політекономії категорії “товар” і “вартість” були замінені поняттями “благо” і “цінність”. К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільне необхідної праці, а праця – її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб’єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. За Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв’язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Теорія Менгера виходить з того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції.

Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визнаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Менгер абстрагувався від того факту, що суб’єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність блага за Менгером визначається розмірами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) корисність за даних обставин. Менгер наголошував на важливості елементу часу.

Другий авторитетний представник австрійської школи Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях “Походження й основні закони господарської цінності”, “Природна цінність”, “Закон влади”, використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю граничного споживчого блага. Вартість товару він виводив з його із його корисності, вказуючи, що корисність товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності потреб і можливості товару ці потреби задовольнити.

Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Баверк у працях “Основи теорії цінності господарських благ”, “Капітал і прибуток” доповнив теорію граничної корисності суб’єктивістською концепцією процента. Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розділяв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну).

Отже, новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності було те, що за основу цінності товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що задовольняє мінімальну потребу людини.

Поиск по сайту: