 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Донаукова фаза. Меркантилізм - перша школа економічних знань
Донаукова фаза сягає від зародження економічних знань до XVIII сторіччя. Економічні знання беруть свій початок у Стародавньому світі. Перші спроби усвідомити, обґрунтувати і осмислити своє економічне життя було зроблене на Сході ще в ІІІ тисячолітті до н.е., а на Заході (в Давній Греції і Давньому Римі) – в І тисячолітті до н.е. Найдавніші джерела економічних знань – давньоєгипетські папіруси, кам’яний клинопис законів царя Хамурапі, Біблія, давньоіндійські “Веди”, Індійська Артхашастра – вони являють собою перші пам’ятки економічної думки.
Як наука, економічна теорія під назвою політична економія з’являється лише у XVII ст., у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу — класу буржуазії. Спершу ці погляди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проблем, скільки певними повчаннями. Невдовзі до осмислення проблем економічного буття долучилася могутня плеяда вчених, науковими працями яких було сформовано основні школи та напрями в економічному вченні капіталізму: меркантилізм, фізіократизм, класична школа політичної економії, утопічний соціалізм, марксизм та маржиналізм.
Меркантилізм - перша наукова школа буржуазної політичної економії, її представники Вільям Стаффорд, Томас Мен, Антуан де Монкретьєн та ін. вважали, що джерелом багатства є праця у сфері торгівлі, а багатство ототожнювали з грішми, золотом. У Росії цю течію економічної думки представляв Іван Посошков, який у книзі “Про убогість багатства” доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, “домашнім своїм багатством” і вимагав обмеження споживання іноземних товарів.
Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного накопичення капіталу, а саме визначив сферу обігу грошей як вирішальну для накопичення багатства.
Меркантилізм сприяв первинному накопиченню капіталу, допомагав розвитку товарно-грошових відносин, а відповідно і продуктивних сил.
Меркантилізм може бути охарактеризований наступними рисами:
ü Предметом дослідження виступає виключно сфера обігу;
ü Гроші розглядаються як найвища і абсолютна форма багатства;
ü Накопичення багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі, або безпосередньо в процесі видобутку дорогоцінних металів.
За своїм змістом меркантилізм відображав закономірності встановлення нового капіталістичного способу виробництва і був першим буржуазним економічним вченням. В своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов кілька етапів: ранній меркантилізм або монетаризм, зрілий меркантилізм або розгорнута меркантилістська система, криза меркантилізму та зародження ідей класичної школи.
107. Зародження класичної традиції в економічній науці. “Фізіократія” – наукова школа “французької класики”
Класична буржуазна політична економія (школа) виникла у період зародження та утвердження капіталістичного способу виробництва.
З розвиток мануфактурного капіталізму меркантилізм перестає відігравати провідну роль. На відміну від меркантилістів економісти класичної школи вивчають внутрішні економічні зв’язки прогресивного, на той час, капіталістичного ладу і переносять свої дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. Засновником класичної буржуазної політичної економії в Англії був В. Петті, погляди якого формувалися в умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин, а саме зростання торгівлі і грошового обігу. Класична політекономія Петті базувалася на розробці наукового абстрактного методу у політичній економії. Петті є засновником трудової теорії вартості. Він перший в Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця.
Представником французького капіталізму був Буагільбер. Він як і Петті був прихильником трудової теорії вартості, а саме “істинну вартість товару” визначав працю, а “мірою вартості” – робочий час.
Школа фізіократизму виникла і розвивалася в період мануфактурного виробництва у Франції. Засновником фізіократизму став Кене, який розвинув і заснував фізіократичну школу та сформулював її теоретичну і політичну програму. Одне з центральних місць в економічній теорії фізіократів займає вчення про “чистий продукт” або додатковий продукт, походження якого пов’язується із сферою матеріального виробництва. Під “чистим продуктом” фізіократи розуміли надлишок продукції отриманої у землеробстві над витратами у виробництві.
Кене у своєму вченні стверджував, що промисловість не створює чистого продукту, але споживає вироблене землеробством. Таким чином за Кене продуктивною визнавалася лише та праця, яка створює додаткову вартість, а саме “чистий продукт”, тобто праця у землеробстві.
Фізіократи ототожнювали додаткову вартість з рентою при цьому вони ігнорували або відкидали категорію прибутку не тільки в промисловості, а й у сільському господарстві. У поглядах фізіократів практично не досліджувалася категорія вартості та теорія грошей, а заробітна плата, як і у меркантилістів, зводилася до фізичного прожиткового мінімуму. Вчення стало для Кене відправним пунктом аналізу процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу. Це він описав у своїй відомій роботі “Економічна таблиця”. В цій роботі Кене вперше в історії політекономії запропонував і використав поняття відтворення – як постійного повторення процесу виробництва і збуту. Велика економічна таблиця, яку він запропонував у своїй роботі та її аналіз довели, що створений у землеробстві валовий і чистий продукт Франції обертається у натуральній та грошовій формі. Геніальність роботи “Економічна таблиця” в тому, що вона є першою вдалою спробою показати головні пропорції і шляхи реалізації суспільного продукту, при цьому об’єднавши в одне ціле чисельні акти купівлі-продажу та рух грошей і товарів.
108. Класики англійської “класичної політекономії”
Класична політична економія зародилася а Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К, Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад.капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить, від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія. Уперте термін “класична політична економія” вжив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цій сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно - дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
На зміну класичній політичній економії, яка мала науковий характер, приходить, за Марксом, “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались, справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії вступили лише як свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостреннях класової боротьби.
Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс називав Сея та Мальтуса. Він критикував “вульгарних економістів” за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.
Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголошувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав. Для виправданій марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість використання практичних рекомендацій західних економістів.
Західні економісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відкосять також усю післярікардіанську політичну економію ХІХ ст. В останній чверті ХІХ ст. австрійські, англійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом. І це зрештою привело до заміни терміна “класична економічна теорія” терміном “неокласична економічна теорія”.
Поиск по сайту: