Зародження, ґенеза і розвиток соціалістичного вчення (від “соціалістів-утопістів” до “наукового соціалізму (комунізму)”)

Політична економія утопічного соціалізму обґ­рунтовувала необхідність ліквідації експлуатації, еко­номічної та соціальної нерівності, гноблення. Утопісти критикували основи капіталістичної системи, вважа­ли її минущою, сприяли розвитку класової боротьби, віщували риси нового суспільства.

Перші ідеї утопічного соціалізму з’явилися в період пізнього Середньовіччя,але свого успіху досягли у період становлення капіталізму в Західній Європі.

Соціалісти-утопісти Франції Сен-Сімон і Фур’є та Англії - Оуен виступили з критикою капіталізму, вказавши на історично обмежений характер капіталістичних відносин. Критикуючи капіталістичний спосіб виробництва соціалісти-утопісти заявили, що на зміну цьому устрою повинен прийти такий суспільний устрій, який дасть задоволення потреб усьому суспільству. Вчені не обмежувалися вимогою раціонального споживання і розподілу, а виступають з ідеєю перебудови самого виробництва.

Суспільну систему, покликану змінити тогочасну, Клод-Анрі Сен-Сімон назвав індустріалізмом, в якій рушійними силами є розум і наука; Шарль Фур’є — гармонією; Роберт Оуен — комунізмом. Теоретики суспільства майбутнього вважали необхідніс­тю ліквідацію приватної власності, суперечностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедли­вої соціальної системи.

Соціалісти-утопісти не бачили радикальних шляхів переходу до суспільства соціальної справедливості, а своє завдання вбачали у розвитку свідомості і пропаганді своїх ідей.

Таким чином, утопічний соціалізм підкреслював протилежність соціальних класових інтересів, але заперечував політичну боротьбу і революцію, прагнучи при цьому перетворення суспільних відносин мирним еволюційним шляхом.

Ідеї Сен-Сімона, Фур’є та Оуена – економістів, філософів і соціальних реформаторів ХІХ ст. дістали широке розповсюдження і суттєво вплинули на подальший розвиток соціально-економічної думки багатьох країн, при цьому вони стали витоком маржиналізму, соціал-демократичного, соціал-інституціонального напряму, а також теорії індустріального суспільства.

В 40—60-ті роки XIX ст. виникла марксистська (пролетарська)політекономія. Її засади сформовані Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, а подальший розвиток вона знайшла у працях Володимира Леніна та ін.

Марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалекти­ки, спираючись на класовий підхід, представники марксистської теорії (як революційного вчення) зроби­ли аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом — комунізмом.

Вчення К. Маркса і Ф. Енгельса ґрунтувалося на тому, що продуктивні сили, які має суспільство, можуть використовуватися лише за колективних форм організації, праці і виробництва. З ім’ям Маркса пов’язана ідея побудови безкласового суспільства вільних і рівних громадян, в якому не буде експлуатації людини людиною, приватну власність буде знищено потреба в державі як органі насильства одного класу над іншим відімре, а розвиток суспільства з одного центру буде свідомо керованим.

Але теорія “наукового комунізму” Карла Маркса при перевірці її практикою виявилася ще більш “утопією” аніж усі практичні експерименти “соціалістів-утопістів”, які в свою чергу також зазнали провалу.

Поиск по сайту: