Проблема безробіття, причини і види безробіття та шляхи вирішення проблеми

Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що здійснює найбільш прямий і сильний вплив на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і спричиняє серйозну психологічну травму.

Безробіття є типовим соціально-економічним явищем для ринкової форми виробничої діяльності, яке виражається в тому, що частина економічно активного населення по незалежним від нього причинам не має роботи і заробітку. Повна зайнятість - це ціль, до якої необхідно прагнути. Вона досягається тоді, коли попит на робочу силу збігається з її пропозицією

Світова економічна практика свідчить, що забезпечення повної зайнятості й одночасне підвищення економічної ефективності суспільного виробництва в сучасних умовах важко досяжне, швидше за все, неможливе. Це пояснюється тим, що головний фактор економічного росту й об'єктивності виробництва – науково-технічна революція виступає одночасно і головним фактором виникнення безробіття.

Найчастіше ринкову економіку погоджують з безробіттям. Дійсно, історичний досвід доводить, що в країнах з ринковою системою господарювання практично завжди існує деяка кількість безробітних. Прийнято вважати, що рівень безробіття від 1 до 3% цілком допустимий, з безробіттям у 5% економіка здатна існувати, але вже 7% - соціально небезпечний рівень, якого треба уникати.

Слід відзначити, що у ринковій і у неринковій економіці існують два явища: безробіття людей і “безробіття” робочих місць, тобто поряд з людьми, що не мають роботи, існують незайняті робочі місця. Але в ринковій економіці кількість безробітних людей набагато перевищує кількість не відповідних їхнім запитам робочих місць, тоді як у неринковій економіці і навіть в економіці перехідного типу частіше спостерігається зворотна картина.

У цілому безробіття обумовлене станом економіки, внаслідок чого рівень безробіття може бути використаний як показник, що відбиває соціально-економічний стан країни.

У західній економічній науці виділяють три основні напрямки виникнення безробіття:

безробіття – наслідок занадто високої заробітної плати;

низький попит на робочу силу;

негнучкість ринку праці, обумовлена специфікою товару – робочої сили.

Крім того, виділяють такі економічні причини безробіття як нагромадження капіталу, що означає підвищення технічної оснащеності засобів виробництва; зміна попиту на робочу силу, що може збільшити приховане безробіття тощо.

Розрізняють кілька видів безробіття. Найпоширенішими з них є:

Природне безробіття. Природна норма безробіття – це така норма безробіття при даній структурі попиту та пропозиції в економіці, що утримує на незмінному рівні реальну заробітну плату та за умови нульового приросту продуктивності праці підтримує незмінним рівень цін.

Природне безробіття знаходить свій прояв у декількох формах існування: фрикційній, добровільній, інституціональній.

Фрикційне безробіття. Фрикційне безробіття характеризує процес міграції робочої сили з одних підприємств на інші в пошуках кращого і більш вигідного застосування своїх здібностей і зусиль. Вона являє собою природний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до зрушень, що відбуваються, у структурі робочих місць в економіці. Фрикційне безробіття відрізняється швидкоплинністю та по своїй тривалості обмежуються кількома місяцями. Високий рівень фрикційного безробіття вказує на високу ефективність функціонування ринку праці, хоча, треба помітити, від великої плинності кадрів у цілому національна економіка може зазнавати великих збитків, зокрема, у формі величезних втрат робочого часу через тимчасову незайнятість трудових ресурсів. Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючись на нові робочі місця. Цей тип безробіття містить у собі людей, що незайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим, але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаної тому, що багато робітників переходять з низькопродуктивної, мало оплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний обсяг національного продукту.

Добровільне безробіття. Іншою формою прояву природного безробіття є добровільне безробіття. У семантичному змісті цього слова фрикційне безробіття теж, як правило, носить добровільний характер. Однак коли мова йде про добровільне безробіття як про форму природного безробіття, то мається на увазі той контингент незайнятих працездатних людей, що по своїй волі звільнилися від трудової діяльності, тобто просто не бажають працювати. Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якому суспільстві існує прошарок людей, які за своїм психічним станом чи з інших причин не хочуть працювати.

Інституціональне безробіття. Наступною формою природного безробіття є інституціональне безробіття, чи безробіття, викликане функціонуванням інфраструктури ринку праці, а також факторами, що деформують попит та пропозиція на цьому ринку. Інституціональнебезробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективні. Допустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищена допомога по безробіттю або занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому, що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи. Як відомо, люди, які втратили роботу, розраховують на соціальну підтримку та одержують її. Рівень допомоги, що робиться, по безробіттю не може не впливати на поведінку безробітного. До інституціонального безробіття варто віднести і незайнятість робочої сили через недосконалість роботи інформаційних систем. До неї відноситься і незайнятість, викликана відставанням адаптації ринку праці до змін, що відбуваються, у виробництві та інших видах господарської діяльності.

Змушене безробіття. Інший тип безробіття являє собою так зване змушене безробіття, що диктується змінами, які відбуваються, у господарській діяльності, пов'язаними з технологічними переворотами, зрушеннями в галузевій структурі суспільного виробництва, змінами в територіальному розміщенні продуктивних сил. Відповідно до цих процесів розрізняють і три форми змушеного безробіття - технологічну, структурну і регіональну.

Технологічне безробіття. Технологічне безробіття пов’язане технологічними принципами функціонування виробництва, основними з яких є інструменталізація, механізація й автоматизація. Дана форма безробіття відноситься до новітніх форм скорочення зайнятості робочої сили. Вона пов'язана з впровадженням нової технології, заснованої на електронній техніці.

Структурне безробіття. Структурне безробіття містить у собі ту частину незайнятої робочої сили, що вивільняється в результаті змін, які відбуваються, у структурі національної економіки. В умовах прискореного НТП відбуваються великомасштабні структурні зрушення в суспільному виробництві, які спричиняють істотні зміни у структурі зайнятості робочої сили. Структурна перебудова національної економіки супроводжується згортанням інвестицій, виробництва і зайнятості в одних галузях і їхньому розширенні в інших. Треба відзначити, що найбільша соціальна напруга в суспільстві породжується саме цим безробіттям.

Проблема структурного безробіття повинна постійно знаходитися в центрі уваги соціально-економічної політики держави і насамперед тих інститутів, які мають безпосереднє відношення до здійснюваних структурних змін.

Регіональне безробіття. Регіональне безробіття пов'язане з цілим комплексом факторів історичного, демографічного, культурно-національного, соціально-психологічного характеру. Тому рішення даної проблеми повинне бути поєднане з тісною взаємодією місцевих адміністративно-національно-територіальних органів влади з центральною владою.

Приховане безробіття. Особливе місце в структурі внутрішнього безробіття займає приховане безробіття і застійне безробіття. Для прихованого безробіття характерна неповна зайнятість.

Застійне безробіття. Застійне безробіття охоплює ту частину працездатного населення, що втратила роботу, втратила право на одержання допомоги по безробіттю, та вже пристосувалася жити на випадкові заробітки і втратила всякий інтерес до активної трудової діяльності.

Циклічне безробіття. Самостійну значимість має циклічне безробіття, що визначається циклічним характером відтворення і виникає на стадії спаду виробництва чи на фазі економічної кризи. Коливання рівня зайнятості знаходяться в залежності від тієї стадії, яку проходить економіка: на стадії підйому зайнятість росте, на стадії спаду – різко скорочується, на стадії депресії утримується на низькому рівні і на стадії пожвавлення відбувається інтенсивна її ліквідація.

Одним з основних елементів формування політики ефективної зайнятості є розробка і залучення механізму, що регулює динамічну рівновагу попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. Для забезпечення повної зайнятості необхідно:

пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічного руху капіталу, розробка заходів для розвитку системи робочих місць і збільшення потреби підприємств і організацій у робочій силі;

удосконалювання системи оплати праці, розширення можливостей одержання населенням додаткових доходів (дивіденди від цінних паперів, відсотки по вкладах і т.д.), розвиток системи соціальних гарантій, дотацій і пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп населення, особливо жінок, учнівської молоді і пенсіонерів.

81. Земля як виробничий фактор, його особливості. Економічна природа та специфіка земельної ренти

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля мати багатства. Земля – це засіб праці створений природою. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною умовою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це основний засіб праці, і предмет праці.

В інших галузях (промисловості, будівництві) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором в якому розміщується те чи інше виробництво. Особливістю землі є її родючість. Саме родючість люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі.

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу.

Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов’язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі. В сільському господарстві в процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. У зв’язку з цим в сільському господарстві крім суспільних факторів слід розрізняти такі природні фактори, як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна й та сама кількість і якість праці може бути представлена в більшій або меншій кількості продуктів, споживних вартостей. Якою б великою не була роль природних факторів, сільськогосподарський продукт створюється працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особливе значення для з’ясування рентних відносин у сільському господарстві.

Поиск по сайту: