Завойовницька політика Мюрада ІІ (1421 – 1444) та Мехмеда ІІ (1451 – 1481). завоювання Константинополя

Тільки його наступник Мюрад ІІ (1421 – 1444) повернувся до активної завойовницької політики, він ініціював серію масштабних військових походів проти країн Балканського півострова, перш за все, проти Сербії та Валахії. Вже на початку 20-х років XV століття османи контролювали Фракію, Македонію, Фесалію, Добруджу, Болгарію, частини Албанії та Сербії.

В той же час значно скоротилися володіння візантійських імператорів. Їх влада тепер поширювалася на Константинополь і на землі навколо нього. Крім того, візантійську владу визнавали кілька міст у Східнй Фракії, Фессалоніка та Пелопонес.

Проте і ці незначні території Мюрад ІІ не залишав у спокої. Так, у 1430 році він завойував Фессалоніку.

Намагаючись відвернути страшний кінець, візантійський імператор Іоанн VIII звернувся за допомогою до Ватикана, пообіцявши прийняти католицтво. Це і було зроблено на Ферраро-Флорентійському соборі (1438 – 1439), ініціатором якого виступив візантійський володар.

Проте вже було занадто пізно. До того ж Європа не дуже поспішала допомагати Візантії. Мало того, для деяких європейських володарів прагматична співпраця з турками була більш вигідна ніж сумнівна релігійна єдність з Константинополем. Так, османів підтримали генуезька колонія Галата, розташована на північному березі затоки Золотий Ріг. Її правителі розпочали жваві переговори з Портою, розраховуючи отримати торговельні привілеї.

Доля Константинополя була вирішена. Вже у серпні 1422 року почалася перша турецька облога міста. Після невдалого штурму, османи на деякий час були змушені відступити. Замість цього Мюрад ІІ остаточно завоював Сербію у 1439 році та Пелопонесс (1446).

Завоював Константинополь новий султан – Мехмед ІІ (1451 – 1481), який за це отримав прізвисько „Фатіх” (Завойовник).

На початку травня 1453 року його армія підійшла до міських мурів. Задля здійснення своєї масштабної мети султан зібрав армію, яка налічувала близько 100 тисяч чоловік, які взяли в облогу місто з півночі. З боку Мармурового моря та Босфору до Константинополя підійшов величезний турецький флот. В той час візантійський імператор міг розраховувати тільки на 10 тисяч вояків, які були сповнені рішучості не складати зброї.

Почалася облога. День і ніч найкраща на той час турецька артилерія, била по захисних укріпленнях. Проте це не давало бажаного результату. Тоді осману пішли на хитрість, намагаючись прорити хід під мурами. Проте захисники розгадали цей план та підірвали лаз з усіма, хто там був.

Справу вирішила не армія, а флот. Від свої генуезьких спільників турки дізналися про слабке місто в обороні Константинополя. Це була східна частина, що виходила до затоки Золотий Ріг. Зазвичай ця бухта використовувался як гавань для торговельних кораблів і там не було міцних оборонних споруд. Єдиною перешкодою був величезний ланцюг, натягнутий між берегами затоки. Для того щоб його обійти турки збудували на східному березі дерев’яну дорогу, змащену жиром. Саме по ній вони перетягнули свої кораблі та вийшли до Константинополю.

29 травня 1453 року на 53-й день облоги турки-османи нарешті увірвалися до візантійської столиці. У сутичці загинув останній константинопольський імператор Костянтин Драган. Майже 60-ти тисяч мешканців міста стали рабами.

Так завершилася історія одного з найвеличніших міст християнського світу, що не зберіг навіть своєї давньої назви. Місто було перейменовано на Істамбул (Стамбул), який з 1456 року став столицею Османської імперії.

Завоювавши Константинополь, Мехмед ІІ не збирався зупинятися на досягнутому. У 1461 році ним було завойоване грецьке Трапезундське царство та усі малоазійські емірати.

З Малої Азії турецька експансія перекинулася і на чорноморський регіон. У 70-х роках ХV століття були захоплені генуезькі колонії в Криму з важливим торгівельним містом Кафа (6 червня 1475). У 1475 році вассалом Туреччини визнало себе Кримське ханство. Саме останнє стало плацдармом для грабіжницьких набігів османів на Річ Посполиту, Україну та Московське царство.

Продовжувалися завоювання і в інших напрямках. Між 1459 та 1463 роками було остаточно завойовано Сербію, грецькі князівства Мореї та герцогство Афінське, а також Боснійська держава.

Посилення Туреччини у середземноморському басейні викликало занепокоєння з боку Венеції, проти якої у 70-х роках XV століття Мехмед ІІ розпочав військові дії. На боці венеціанців виступила тюркутська династія Ак-коюнлу („Білий баран”), що володіла територіями на сході Анатолійського півострова. Проте у вирішальній битві тюркутський володар Усун Хасан був розгромлений турками.

Не спинила війна Мехмеда і у Європі. У 1475 році владу султана визнала Молдавія, а також острів Родос, який захищали лицарі-іоніти. У 1476 році після тривалого супротиву турецьку владу визнала і Валахія.

Проте найбільших успіхів Мехмед ІІ досяг у 1479 році. Саме тоді туркам вдалося захопити Албанію. Крім того, їм вдалося змусити Венецію підписати принизливий для неї мир. За Константинопольським договором венеціанці були змушені передати Туречинні ряд островів у Егейському морі. Крім того, вони зобов’язалися виплачувати щорічну данину – 10 тисяч дукатів. Взамін, Стамбул визнавав права Венеції на острови Кріт та Корфа, а також надавав республіці можливість торгувати в імперії без мита.

Останньою військовою акцією Мехмеда ІІ Фатіха став грабіжницький набіг на північне узбережжя Італії у 1480 році, в ході якого було пограбовано місто Оранто.

Наступний султан – Байазід ІІ (1481 – 1512) – відмовився від планів завоювання Італії та знову розпочав війну проти Венеції. Він також вів війни проти Угорщини, австрійських Габсбургів та Єгипту.

Нескінченні війни супроводжувалися і спробами встановити нормальні дипломатичні стосунки з сусідами. Так, у 1495 році до Стамбулу прибуло перше московське посольство. Згідно з домовленістю, російським купцям було дозволено торгувати у Туреччині.

Поиск по сайту: