Процвітаючим приморським містом був також Гуанчжоу (Кантон), завжди переповнений купцями – арабськими, перськими, індійськими, з Яви і Суматри

Торговельними шляхами проходив і релігійний обмін. За часів епохи Тан, відбувається значне поширення буддизму. Найбільш відомим проповідником у Китаї вважається Сюань Цзан (602 – 664) – буддійський чернець, що в 629 – 645 роках відправився у подорож з Китаю до Індії. Він потрапив туди через Середню Азію і описав ті країни, в яких йому довелося побувати („Опис Західного краю” – „Сіюй цзи”).

В Індії Сюань Цзан вивчав не лише буддійську літературу, але й твори з географії, астрономії, математики, медицини – весь комплекс середньовічної індійської вченості. Одержані знання він передавав своїм численним учням. Під його керівництвом був зроблений переклад китайською мовою багатьох книг буддійського „священного писання”.

Сюань Ціан став героєм багатьох легенд. За часів правління династії Мін (1368 – 1644) був написаний відомий роман „Подорож на Захід”, у якому він мандрує разом з царем мавп та кабаном Джубадзе.

У той же час, Танська імперія, заснована на поєднанні китайських та кочових традицій, значно розхитала цивілізаційний фундамент „Піднебесної”. Так, у 690 році влада в Китаї дісталася жінці. Таке неможливо було собі уявити за умов панування тільки конфуціанської традиції. Це була імператриця У-хоу, яка проголосила ліквідацію династії Тан та прийняла династичне ім’я Чжоу (690 – 700).

Майбутня імператриця народилася у 624 році і з дитинства відрізнялася особливою вродою. Коли їй виповнилося 14 років, вона настільки вражала своєю чарівністю, що Лі Шимінь запросив її до свого гарему наложницею четвертої категорії.

Після смерті імператора, їй вдалося зачарувати його сина – нового „Сина Неба” Гао Цзуна. Користуючись цілковитою поблажливістю коханця, вона вміло розставила на ключові посади своїх рідних.

Заради влади вона була здатна піти на все. Так, народивши дочку, замість довго очікуваного сина, вона власноруч задушила новонароджену дитину, звинувативши у вбивстві офіційну імператрицю. Мало того, вона також звинуватила суперницю у спробі зачарувати та отруїти Гао Цзуна й добилася її страти. Правила вона з особливою жорстокістю.

Хоча після смерті імператриці династію Тан було відновлено, криза продовжувалася. В період правління імператора Сюань-Цзуна (712 – 756) влада, хоча і неформально, знову зосередилася в руках жінки – коханої наложниці „Сина Неба” – пані Янь. Не маючи хисту до управління державою, вона передала реалну владу своєму фаворитові Ань Луканю – напівтюрку, командувачу прикордонних північних армій. Пізніше, намагаючись повернути собі владу, Сюань Цзун був змушений звернутися за допомогою до кочовиків-уйгурів. Ті, хоча і вбили у 766 році генерала, але добряче пограбували північний Китай.

Проте це було тільки початком кінця. Справжні біди звалилися на „Піднебесну” через сто років. У 874 році в країні почалося селянське повстання, яке очолив Хуан Чао – студент-невдаха, що проголосив себе новим „Сином Неба”. Повстанці руйнували все на своєму шляху, вони вирубували тутові дерева, з яких видобувався шовк – головний експортний товар китайської економіки. Його виробництво шовку опинилося на межі руйнації.

Повстання вдалося придушити тільки у 80-х роках ІХ століття за допомогою варварських племен на чолі з гобійським тюркутом Лі Кеюном. З тих пір кочівники вже не покидали межі країни. У 923 році соратник Лі Кеюна Чжу Вень вбив останніх танів і проголосив створення династії Піздня Ляо. Це дало поштовх до розколу Китаю та завоювання його земель кочівниками.

Поиск по сайту: