Міжнародна ситуація на сході IV – ІІІ ст. до н. е. Від поліцентризму до імперій

Історія міжнародних відносин на рубежі давнини та середньовіччя, з одного боку включала в себе всі явища та тенденції, що були характерні для більш ранніх епох, а з другого – саме тоді стали проявлятися перші свідчення того, що настає нова епоха.

Хронологічно цей період історії міжнародних відносин можна датувати ІV – ІІ століттями до нашої ери. Для цього періоду, як для всієї стародавньої історії, характерна наявність кількох „регіональних” систем міжнародних відносин – Середземноморська, Близькосхідна, Південно-Азійська, Далекосхідна. Контакти між цими, практично замкненими світами, відбувалися, проте вони були спорадичними та нерегулярними. Це зумовлено рядом факторів. По-перше, відсутністю достатніх географічних знань. По-друге, відсутністю економічних причин для встановлення трансєвразійських міжнародних зв’язків. По-третє, деякі з країн цього періоду перебували у стані затяжної кризи, пов’язаної з політичною нестабільністю та розпадом єдиної державності. Такою була і Індія, розділена на велику кількість князівств і царств, що вели нескінченні війни одна з одною. Таким був і Давній Китай, який був розділений на „царства, що воювали”. Дещо іншою була ситуація на Близькому Сході. Там в цей період все ще існувала єдина Перська держава Ахеменідів, проте в ній починається смуга затяжної політичної кризи, що проявлялася у постійних бунтах сатрапій та відділенням від імперії цілих регіонів.

Таким чином, у ІV століття до н. є. для міжнародних відносин характерний ефект поліцентризму – наявність великої кількості малих царств, що вели постійні війни між собою. Відповідно, змістом міжнародних відносин цього періоду були не відносини між державами та регіонами, а відносини між цими невеликими та нестабільними державами. Особливо ця тенденція була характерна для Південної Азії та Далекосхідного регіону.

Ще однією характерною особливістю міжнародних відносин цього періоду були повільні темпи освоєння периферії – трансляція релігійних, політичних та культурних традицій на ті землі, що вважалися окраїною цивілізованого світу. До таких територій можна віднести Японські острови, аравійський півострів, значні зони Великого Степу та Східної Європи, що не мали власної „давньої історії” та були на стадії державного формування.

Водночас, в цей період відбувається поступовий поворот до ідеї імперії, в цьому випадку, підкорення регіонального простору єдиному центрові та вихід вже об’єднаного державного утворення на міжнародну арену. Саме створення такої імперської держави стає головною метою правлячих еліті у всіх без винятку регіонах і починається процес їх формування.

Поиск по сайту: