ЛІТЕРАТУРА. 5. Каменарович К. Классический Китай / Иван Каменарович

1. Елисеев Д. История Китая. Корни настоящего / Даниель Елисеев.– СПб.: Евразия, 2008. – 311 с.

5. Каменарович К. Классический Китай / Иван Каменарович. – М.: Вече, 2006. – 416 с.

6. Крюгер Р. Китай. Полная история Поднебесной / Рейн Крюгер. – М.: Эксмо, 2006. – 448.

7. Фицжеральд Ч. П. История Китая / Чарльз Патрик Фицжеральд. – М.: Центрполиграф, 2004. – 460 с.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. До яких змін у політичному житті кочових народів призвело формування Великого Шовкового Шляху?

2. В чому полягала криза Імперії Хань в ІІІ столітті та до яких наслідків вона призвела?

3. Охарактеризуйте зовнішню політику держав хунів – Молодша та Старша Чжао.

4. Охарактеризуйте головні напрямки зовнішньої політики сянбійської держави Тоба.

ЛЕКЦІЯ ІV.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ

В VI – Х СТ.

1. Зовнішня політика династії Суй (581 – 618).
2. Синкретична імперія Тайцзуна (597 – 649). Особливості відносин Танського Китаю та Великого Степу.
3. Зовнішня політика Танського Китаю у VII – ХІ століттях.
4. Міжнародна ситуація на Далекому Сході у ІХ – ХІІ століттях.

Зовнішня політика династії Суй (581 – 618 рр.)

Найнебезпечнішим зовнішнім ворогом новопроголошеної династії Суй був могутній каганат тюркутів (давніх тюрок), якому роздроблений Китай платив обтяжливу данину, оформлену, як „добровільні подарунки”.

Великий тюркутський каганат утворився у середині VI столітті біля Алтайських гір і в степах Семиріччя, на кордонах Середньої Азії. Там було створено могутню державу, центром якої спочатку були степи Алтаю. Згодом, тюрки, розгромивши жужанів, захопили величезні простори Центральної Азії аж до Жовтого моря. Ослаблений усобицями Китай, був змушений виплачувати тюркському кагану данину шовковими тканинами (до 100 тис. кусків щорічно).

Між 563 і 567 роками тюркутські загони рушили в межиріччя річок Сирдар'ї і Амудар'ї та завдали рішучої поразки племенам, що панували в цій частині Середньої Азії і називалися ефталітами (білими тюрками).. За підтримки Сасанідського Ірану, ефталітів було розгромлено, і тюрки почали встановлювати верховну владу над Согдом або Маверанахром (середньовічні назви Середньої Азії). Географія набігів кочовиків значно розширилися. У джерелах відмічені їх набіги (у 70-х роках VI в.) на поселення і міста в районі Керченської протоки, в районі ріки Гурган (Гюрген) на південний схід від Каспійського моря, а також і в областях, близьких до Кореї. Вони збирали данину з підкорених та залежних народів і брали мито з транзитної торгівлі, особливо з торгівлі китайським шовком-сирцем і шовковими тканинами.

Перший імператор суйського Китаю вирішив звільнитися від такої обтяжливої опіки. Перш за все, він наказав відремонтувати та розширити Великий Китайський Мур. Коли цього виявилося недостатньо, довелося використовувати традиційні у відносинах між Степом та Китаєм дипломатичні методи: підкуп, династійні браки, обмін заручниками та демонстрацію сили.

У 582 році тюркути вторглися в „Центральну рівнину”. Китайцям вдалося відбитися, але сил на подальшу боротьбу проти ворога у Ян Цзяна вже не було. Імператор вирішив вдатися до дипломатії. До ставки тюркутського кагана було направлено хитрого дипломата Чжан Суньшена, якому вдалося пересварити пихатих та користолюбних тюркутських ханів. У 584 році в каганаті почалися усобиці. Отримавши важливу передишку, імператор в 589 році захопив південний Китай та здійснив серію важливих соціально-економічних реформ.

Проте, у 593 році суперечки у каганаті скінчилися і Суйський Китай стояв на порозі нової війни зі Степом. У 594 році в Китаї розпочався голод, але Ян Цзян, очікуючи удару тюркутів, так і не наважився відкрити державні зерносховища, тримаючи зерно на випадок війни. Імператор знову кинув у дипломатичний бій Чжан Суньшеня і коли у 597 році спалахнула очікувана війна, у каганаті вже діяло прокитайське лоббі.

Під тиском обставин, певні реформи були здійснені і в суйській армії. Прикордонний офіцер Лі Юань (сам по крові напівтюрок – „туцзюе”) привчив своїх вояків жити в юртах, їсти з ножа чи просто руками м’ясо та пити молоко, а також мистецтву кінного бою, яким володіли кочівники. Новації Лі Юаня було поширено на весь Китай.

Найбільш завзятими прихильниками військової реформи виявилися тягбачі – колишні піддані монгольської держави Тоба. Природно, що під час правління конфуціанської суйської династії, їхнє становище було гіршим ніж у рабів. Дуже скоро вони розгледіли у Лі Юані лідера у боротьбі проти ненависного режиму.

Це значно посилило суйську армію. Вже у 607 році генерали Гао Фань і Ян Со розбили тюркутів, після чого каганат розпався на дві частини – Східний і Західний.

Після цього „Піднебесна” сама перейшла до активної зовнішньої політики. Об’єктом експансії Суйського Китаю стало корейське царство Когурьо. Перший похід на країну (598) виявився невдалим, проте Ян Цзян не змирився з поразкою. Але здійснити новий похід йому не вдалося. Він раптово помер у 604 році. Його завойовницьку політику продовжив його син – Ян Гуан (Ян-ді) (605 – 617). Головними напрямками його зовнішньої політики була боротьба проти тюркутів та Когурьо.

Для того, щоб захистити „Піднебесну” від кочовиків, новий імператор почав укріплювати Великий Китайський Мур, задіявши у його ремонті близько мільйона чоловік. Крім того, він пішов на союз зі Східним тюркутським каганатом, де перемогла партія китаєфілів (її позиції підкріплювали китайське золото, чай, шовк і зерно). Завдяки цьому у 608 – 609 роках союзники завоювали 30 центральноазійських князівств „Західного краю” зокрема Тогон, Турфан, Хамі).

Окремі успіхи були і на інших напрямках. Так, у 610 році генерал Чен Лін здійснив вдалий набіг на Люцю (Тайвань).

Проте в цілому, зовнішня політика Ян Гуана виявилася невдалою. Головною невдачею імператора був провал агресивної політики щодо Когурьо, на якій китайська військова машина зламала собі зуби.

Причиною нової війни проти корейців, стало їхнє загравання з тюркютами. У 607 році до ставки кагани прибув таємний посланець від правителя Когурьо. Дізнавшись про це, Ян Гуан вирішив не чекати можливого формування нової антикитайської коаліції та розпочав війну проти північно-корейської держави.

У 612 році на завоювання Когурьо було кинуто армію чисельністю 1 мільйон 130 тисяч вояків (при цьому населення корейської держави становило 700 тисяч чоловік). Ще мільйон чоловік обслуговував обоз „непереможного війська”. Проте вся ця армада зазнала катастрофічної поразки, залишивши на полях Кореї 300 тисяч загиблих. Ян Гуан був змушений відступити.

Масштабні військові компанії остаточно звели нанівець, як економічний потенціал країни, так і довіру до Ян Гуана. Але імператор, не помічаючи нічого продовжував воювати проти Когурьо. Ще двічі він відправляв свої армії в похід в Корею, аж поки „Піднебесну”, не охопила хвиля народних протестів. У 617 році Ян Гуана було вбито.

Поиск по сайту: