Міжнародні відносини на Близькому Сході та в Середній Азії в період занепаду імперії монголів

Якими б жахливі не були розповіді про монгольські звірства, все ж слід визнати, що їх володарювання призвело не тільки до розрухи, застою та відсталості, але й сприяло появі позитивних явищ у житті середньовічного Сходу.Монгольські хани створили величезну імперію, яка поєднала у єдине ціле регіони, важливі для трансєвразійської торгівлі. Їм нарешті вдалося навести лад там, де протягом кількох десятків років йшла пернаментна війна всіх проти всіх. Таким був і Близький Схід та Середня Азія після розпаду Арабського халіфату, такою була і Східна Азія після занепаду Танського Китаю. Монголам вдалося знову об’єднати недовговічні та хисткі державні утворення у єдину імперію. На Схід нарешті повернулася довгоочікувана стабільність.

Першими переваги нового порядку відчули купці, що торгували на трансєвразійських шляхах. Для них була вигідна відсутність численних кордонів, митних зборів, розбійницьких банд, отамани яких вважали себе емірами, ханами, султанами, шахами. Замість того, щоб платити всім пихатим володарям цих „бананових республік”, вони мали справу з єдиним центром, який гарантував безпеку їхнього життя та майна. Тому саме купці і стали опорою правління монголів.

Купці підтримували монгольських ханів з початку становлення їх імперії. Першими владу Чінгісхана визнали уйгурські купці, а після того, як було пограбовано караван у Отрарі, і мусульманські. Мотив був очевидним – встановлення на торговельних шляхах уніфіційованого порядку. У відповідь Чінгісхан призначав їх на найвигідніши посади – у сфері фінансового адміністрування, а також на посади митарів і баскаків. Так, володарем Мавераннахру „Вселенський хан” призначив купця Махмуда Ялвавача.

Таким чином, створення великої імперії від Китаю до Русі спричинило пожвавлення транзитної торгівлі. Відновлювалися старі зв’язки, з’являлися нові. У ХІІІ столітті було створено торговельний союз німецьких міст – Ганза, що вів торгівлю з Новгородом і через який до Європи йшли хутро, віск, льон, сало та традиційні східні товари – шовк, прянощі та ін. Відправною точкою цієї торговельної артерії була столиця Золотої Орди – Сарай.

Пожвавилася і морська торгівля. Одним з найбільших портів у Індійському океані стало місто Калікут – порт на півдні Малабарського узбережжя Індії, куди приїзжали купці з Китаю, Цейлону, Мальвійських островів, Йомену, Ірану. Сюди йшли товари з Гуанчжоу, які через Калікут йшли далі на захід.

Укріпленню імперії сприяло також введення до складу імперської еліти представників підкорених народів, навіть тих, які чинили відчайдушний опір. Так, найбільшим радником Чінгісхана, а також державним канцлером був китаєць Єлюй Чуцай. Уйгур Тата Тунга був головою уряду в Каракорумі. Мангут Хуїлдар очолював особисту гвардію Чінгісхана. Не менш значущим було іноземне представництво і в нащадків „Вселенського хана”. Так, Хубілай мав спеціальний орган, що складався з китайських вчених. Його головною функцією була координація діяльності монгольських і китайських державних установ.

Звичайно були й інші монгольські „інтелектуали”, які ставили за мету тотальне винищення підкорених народів. Так, після захоплення Китаю, хан Беде радив Хубілаю вирізати усіх китайців, перетворивши їх міста, села та поля на пасовиська для худоби. Але китайський радник великого хана Єлюй Чуцай переконав володаря в економічній безперспективності такого плану.

Володарі залежних від Каракоруму країн сприймалися, як намісники окремих провінцій, що мали право брати участь навіть у виборах великого хана. Так, на курултаї 1246 року були присутні руський князь Ярослав Володимирович, сельджуцький султан Кілідж Аслан, цар Грузії Давід, принц Сабат – брат царя Малої Вірменії – Хетума І.

І все ж таки, незважаючи на окремі адміністративні новації, велику імперію Чингізхана очікувала доля, характерна для більшості східних держав, створених військовим шляхом. Ставши володарями половини світу, Чінгісіди не змогли зберегти внутрішню консолідацію. Не пройшло і півсторіччя, як монгольська держава почала розпадатися на частини, спочатку на досить великі, а потім на все менші. При цьому нащадки „Вселенського хана” почали воювати між собою, послаблюючи свій вплив на підкорені народи. Анархія знову охопила імперію, завдаючи руйнівного удару по торговельній системі, що склалася у Євразії.

Початком процесу розпаду монгольської імперії можна вважати 1259 рік, коли помер великий хан Мунке. У Каракорумі почалася боротьба за владу між Хубілаєм та Аріг-Бука. І хоча Хубілай отримав титул великого хана, проте йому прийшлося змиритися з втратою Золотої Орди, яка підтримала його політичного опонента.

Хан Золотої Орди – Берке – прийняв іслам, що у свою чергу стало причиною сварки з несторіанином Хулагу, для якого мусульмани були головними конкурентами на Близькому Сході. Між обома країнами почалася кривава війна, яка тривала чотири роки (1262 – 1266). Конфлікт настільки послабив обидві сторони, що про подальші завоювання можна було забути.

Обидві ж країни поступово почали провалюватися у прірву безладу. Найбільш слабкою виявилася держава Ільханів, створена Хулагу. Вже на початку ХIV століття країна почала розпадатися і до 30-х років являла собою конгломерат ворогуючих між собою маленьких країн з невизначеними кордонами.

У 1337 році почалося персько-шиїтське повстання сарбадарів („несамовитих”), яке поставило крапку на монгольському пануванню у регіоні.

Поиск по сайту: