Дипломатична місія Чжан Цзяна та відкриття Великого Шовкового Шляху

Створення Великого Шовкового Шляху найбільш масштабного торговельного транзитного шляху у середньовічній історії Сходу також пов’язано з ім’ям імператора У-ді. У 138 році до н. е. китайський володар відправив загін зі 100 чоловік на чолі з видатним мандрівником, дипломатом та шпіоном Чжан Цзянем на північний захід з метою сформувати антихунську військову коаліцію з сусідніми державами. Чжан Цзяну було доручено вступити у контакти з вождями племені ючжи, що ворогували з сюнну. Зазнавши поразки від своїх суперників, ючжи відійшли на захід. У-ді вирішив направити до них свого представника, для того, щоб розшукати їх та вмовити повернутися на схід для спільної боротьби.

Під час мандрівки Чжан Цзян потрапив у полон до хунну, де провів 10 років, перш ніж здійснив втечу, а потім продовжив подорож. Він пройшов через пустелі Синьцзяну та досяг долини І-лі, де сподівався знайти юджи. Але, виявилося, що інші племена витіснили звідси потенційних союзників. Чжан Цзян вирішив йти далі на захід. Врешті-решт, він досяг країни, яку китайці називали Да Юань (Фергана), розташовану на півночі від сучасного Афганістану. Це була окраїна Парфянського царства. Згідно з легендою, саме звідси Чжан Цзян привіз до „Піднебесної” волоський горіх та виноградну лозу. Також він зібрав докладні свідчення про внутрішні ресурси, населення, торгівлю, військові сили відвіданих країн, дізнався про існування Індії (Шеньду) та Аршакідської Парфії (Ансі).

Вертаючись додому, мандрівник нарешті відвідав Бактрію, де й розшукав ючжи, але запропонований їм договір було відхилено. Під час подальшої подорожі, він знову потрапив до хунського полону, але у 126 році до н. е. йому вдалося втекти та повернутись до Чаньаню.

Інформація, яку доставив Чжан Цзян імператору, заставила У-ді замислитися над необхідністю встановлення торговельних зв’язків з країнами, на заході від „Піднебесної”. Проте для цього, необхідно було витіснити з північно-західних кордонів сюнну, що створювали „буферну зону” між Китаєм та Середньою Азією. Це було зроблено у 121 році до н. е. китайською армією під керівництвом генерала Хо Цюй-біна. Військовоначальнику вдалося вигнати кочовиків з Ганьсу та відрізати їх від союзних племен тибетського нагір’я. У 119 році до н. е. китайці знову розбили хунну та витіснили їх ще далі на північ. На відвойованих територіях – від Цзіньчена до Дуньхуана – були збудовані військові поселення та лінія міцних оборонних споруд.

Проте район Ганьсу був тільки плацдармом для подальших війн за контроль над територією Середньої Азії. У 108 році до н. е. У-ді здійснив вдалий військовий похід проти ворожих протодержав, які розташовувалися на річці Тарим. Це забезпечило безпеку південного напрямку Великого Шовкового Шляху та сприятливі умови для походу на Фергану. Таким чином ханці намагалися придбати коней, для своєї військової кавалерії, яка суттєво скоротилась у нескінченних війнах проти кочівників. Фергана ж була відома своїми кіньми (ферганські аргамаки), яких китайці називали „небесними”. Спочатку У-ді направив до країни Да Юань своїх представників, для того, щоб купити там коней, але народ, що жив там, не захотів їх продавати. Отримавши відмову, „Син Неба” наказав готуватися до військового походу на захід.

Перший похід на Фергану закінчився невдало. Два роки, з 104 по 102 рік до н. е. ханський генерал Лі Гуан-лі намагався дійти до країни „небесних” коней. Китайські війська досить легко досягли озера Лобнор, але подальший похід виявився вкрай невдалим.

Місцеві жителі відмовили Лі Гуан-лі у підтримці, вони не хотіли забезпечувати його військо провізією. Втративши в дорозі близько 2/3 свого військового складу, китайці повернулися додому.

Розгніваний поразкою, імператор наказав готувати новий похід. У 102 році до н. е. 60-ти тисячна армія на чолі з Лі Гуан-лі вирушила в похід. Цього разу китайцям таки вдалося дістатися столиці Фергани – міста Ерші. Через декілька днів армія відступила, отримавши від ершанців кілька тисяч коней та визнання „Сина Неба” своїм володарем.

Додому Лі Гуан-лі повернувся героєм, його перемога дозволила „Піднебесній” закріпитися в Середній Азії. Величезні втрати – п’ятдесят з шістдесяти тисяч чоловік, не вважалися великою ціною в обмін на утвердження у стратегічно важливому регіоні. На території, завойованій Китаєм, почалося будівництво військових фортець та торговельних факторій. У найбільш важливих точках, через які проходив Великий Шовковий Шлях, було розміщено гарнізони та військові поселення. У 115 році до н. е. китайський дипломат Чжань Цень уклав військовий договір з племенами усунів, який за його словами, „мав відсікти руку у сюнну”. Ці племена, що жили вздовж західних кордонів „Піднебесної”, визнали владу імператора та погодилися відправити до Чаньаню заручників.

Завдяки військовим та дипломатичним діям вже у 115 – 114 році до н. е. було встановлено безпосередні відносини з Бактрією та іншими державами. В країни, що лежали на захід від Фергани, було направлено 10 торговельних посольств. Китайські каравани досягали Бактрії, Індії, Согдіани, Парфії.

Прокладений У-ді коридор з „Піднебесної” до далеких західних країн згодом отримав назву Великого Шовкового Шляху. Він починався у Чаньані – столиці Ханської імперії, проходив через Ганьсу до Дуньхуана. Там він розділявся на дві головні дороги, що вели до Кашгару. Перша проходила по південному краю Таримського басейну, через Хотан та Яркенд; друга – через Турфан, Кучу та Аксу. З Кашгару торговельні шляхи знову розходилися в Фергану та Бактрію, а звідси у Парфію та Індію. Закінчувався Великий Шовковий Шлях у Римі та Константинополі. Головним товаром, що Китай екпортував на захід, був шовк, саме з яким і асоціювалась „Піднебесна”. „Країна шовку” – саме за такою назвою Китай був відомий у Римській імперії. Крім того, китайські купці вивозили на продаж залізо, нікель, лакові вироби, коштовне каміння. Імпортувала ж „Піднебесна” золото, рабів, скло, прянощі, косметику. Крім того, по Великому Шовковому Шляху до Китаю потрапили такі рослинні культури як, гранатове дерево, люцерна, квасоля, шафран, горіхове дерево.

У І столітті до н. е. Великим Шовковим шляхом до Китаю потрапив буддизм. Згідно з легендою, імператор Мін діпобачив сон, після чого відправив до Центральної Азії своїх представників, щоб вони збирали свідчення про вчення принца Сідхарти. Місія повернулася додому з двома ченцями – індусами, які на спині білої кобили привезли священні тексти. У наступному столітті два парфяніна переклали ці тексти китайською мовою.

1. Зовнішня політика імператора У-ді

(140 – 87 рр. до н. е.). створення

Поиск по сайту: