Додаткова література. 1. Аитов Н.А. Понятия социальной структуры в современной социологии // СОЦИС

1. Аитов Н.А. Понятия социальной структуры в современной социологии // СОЦИС. – 1996. – №7.

2. Бевзенко Л. Евристичний потенціал поняття соціальної біфуркації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – №2. – С. 159 – 176 (соціальні процеси в соціальній структурі).

3. Бороноев А.О., Смирнов П.И. О понятиях "общество" и "социальное" // СОЦИС. – 2003. – № 8. – С. 3 – 11.

4. Заборовський В. Еволюція соціальної структури: перспективи генерації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – №1. – С. 8 – 36.

5. Данильян О. Г. Социальные противоречия: Сущность, типология, формы проявления. – Х.: Основа, – 1998.

6. Щербина В. Інформаційне суспільство в контексті комунітарно-ліберальної альтернативи: понятійний аспект // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2004. – № 4.

МАТЕРІАЛ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Сутність та основні елементи
соціальної структури

Суспільство – складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

Соціальна структура суспільства – це сукупність його елементів і взаємозв’язків між ними.

Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси і ролі. Докладно про поняття "статус" і "роль" мова йде в темі "Соціологія особистості". Тут же важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі – динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті – із сукупності прав і обов’язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов’язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми.

Чим розвиненіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Соціальні статуси взаємопов’язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб’єкти (власники, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні відносини зв’язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей – носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередковано – через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

Елемента соціальної структури:

– статуси і ролі;

– індивіди (люди);

– соціальні групи і спільноти;

– соціальні інститути і організації;

– соціальні взаємодії;

– соціальні відносини;

– соціальні функції.

В громадській думці з часом виробляється, з вуст в вуста передається, але, як правило, ні в яких документах не реалізується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються і поважається більше інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангом.

Ролі на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою.

Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов’язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки – соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією. Отже:

– соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;

– соціальні статуси, права і обов’язки, функціональний взаємозв’язок статусів відносяться до соціальних відносин;

– соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини – його статику.

Між статусом і роллю є проміжна ланка – очікування людей (експектакції). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки – поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна у відповідності із статусом. Тільки така поведінка, яка відповідає очікуванням тих, хто функціонально пов’язаний з даним статусом, називається роль.

Отже, соціальна роль неможлива без таких умов, як очікування членів групи, функціонально зв’язаних з даним статусом і соціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус віддзеркалює схожість людей, а роль – їх відмінність.

Кожний індивід (або людина) може успішно себе утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. в якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство – група – особистість".

Соціальна група – це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; групи середньої усталеності – трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т. п.; усталені групи – такі, як нації або класи.

Великі соціальні групи – групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об’єднання і т. п.); середні соціальні групи – це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.; малі соціальні групи – об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) – трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т.п.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок.

Основоположником вчення про малі, групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група".

Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. п.).

Основні особливості малої групи:

– простий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;

– наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

– внутрішньо-групова розподіленість функцій і соціальних ролей;

– спільність інтересів і соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

– певна локалізація у просторі і усталеність у часі.

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (наприклад, сім’я, дружня компанія, злочинна зграя і т. п.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п’ять груп:

– соціально-класові (верстви, стани, касти, класи);

– соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);

– соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т. п.);

– соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі та ін.);

– соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т. п.).

Соціальні спільноти – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знову виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Наприклад, у високо освітньому товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:

– умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);

– спільні інтереси значної кількості індивідів;

– розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства);

– спільна територія, яка передбачає можливість міжособис­тісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Показниками соціальної спільноти як цілісності виступають:

– умови життєдіяльності;

– спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів;

– прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям;

– соціально-професіональні характеристики індивідів, об’єднаних у спільність;

– приналежність до історично складених територіальних утворень.

Соціальні спільноти різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. п.) і за кількісними показниками, тобто величиною.

В соціологічній культурі при аналізі соціальної структури суспільства, вживається і таке слово, як "соціум" (від лат. socium – загальні, спільні). Соціумом найчастіше називають великі усталені і відносно відокремлені соціальні спільноти, етнічні, класові, територіальні і навіть ті чи інші суспільства в цілому, а також взагалі соціальне оточення людини.

ПАРАМЕТРИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ
(за Блау)

Важливою характеристикою соціальної структури є рангові параметри. Американський соціолог П. Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства, а також позицію означених груп, та індивідів – їх членів, у суспільній системі в цілому.

Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сприйма­ються у суспільстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору, його неієрархічну організацію. Групи, які виділяються за ранговими параметрами, відображають вертикальну диференціацію, тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших груп, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні.

Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетеро­генність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій гуманізму та демократії.

Всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізовуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує певної винагороди – переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу.

В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за рантовим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, достатньо істотно впливає на обсяг, інтенсивність, спрямованість та форми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежуючи чи активізуючи її.

Віднесення соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати якісно іншого характеру. Рангові характеристики можуть ставати номінальними, а номінальні – ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав, а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам, але і багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому "чоловічому суспільстві".

Рангові параметри являють собою не що інше, як характе­ристики соціальної структури, що базується на нерівності (вертикальній диференціації).

Це знаходить свій вираз у тому, що за кожним з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рангом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять групи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: особистого розвитку та навчання і виховання своїх дітей, перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке у свою чергу розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування "соціальної драбини", по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям все кращі життєві умови і все ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.

Щодо типів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої дана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР, в т. ч. в Україні.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються:

– посиленням позицій ринкової економіки,

– зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді, менеджерів,

– поглибленням соціальної диференціації,

– появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо),

– зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

В якості одного із варіантів можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню і нижчу.

За нашими оцінками в Україні середній клас становить всього і 12-15 відсотків дієздатного населення. На Заході – більше 60 %.

А. Гальчинський, радник Президента України, Директор Національного Інституту стратегічних досліджень:

За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті, середня верства (заможних), середня верства (які живуть терпимо) і бідні. До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто місяцями не отримує заробітну платню і т. п.

Отже, суспільство є складно-структурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей.

Загальна соціологія: Навчальний посібник для студ. вузів / М. В. Примуш. – Киев: Професіонал, 2004. – 590 с.

Джерело інформації:
http://pidruchniki.ws/15410104/sotsiologiya/sotsialna_stratifikatsiya_ponyattya_vidi

СОЦІОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СТРУКТУРАЦІЇ
ЗА Е. ГІДЕНСОМ

Структура сучасних суспільств досить складна, бо вони структуровані за багатьма підставами: майновими, етнічними, релігійними, культурними, на підставі володіння власністю, і т.п. Однак найважливіша роль в розвитку і зміні структурних характеристик суспільства, з точки зору Е. Гіденса, належить процесам соціальної стратифікації і стану класової структури. Стратифікацію він визначає як "структуровані відмінності між групами людей" [1]. Для більшої наочності процес стратифікації, вважає він, можна представити у вигляді свого роду геологічних пластів. Суспільство також складається з шарів, розташованих в ієрархічному порядку, причому привілейовані знаходяться ближче до вершини, а непривілейовані внизу. У процесі історичного розвитку суспільства, стверджує Е. Гіденс, склалися чотири основні системи стратифікації: рабовласницька, кастова, станова і класова.

Для сучасних індустріальних і постіндустріальних суспільств, вважає Е. Гіденс, характерна класова структура. Своєрідність її у порівнянні з іншими стратифікаційних системи полягає в тому, що соціальні класи пов’язані з відмінностями в економічному становищі груп людей, з нерівністю щодо володіння матеріальними ресурсами та контролю над ними, тоді як в інших системах стратифікації першорядну роль грають неекономічні фактори (наприклад, релігія в індійській кастової системі).

"Класи, – пише Е. Гіденс, – можна визначити як велико­масштабні групи людей, що володіють подібними матеріальними ресурсами, що, в свою чергу, визначає їх спосіб життя. Класові відмінності насамперед залежать від добробуту людей і роду їх занять"[2].

Класова структура сучасного західного суспільства, вважає Е. Гіденс, складається з наступних основних класів:

1) вищий клас, до складу якого входять багатії, підприємці, промисловці, а також вищий шар управлінців, які володіють або безпосередньо контролюючих засоби виробництва;

2) середній клас, який включає в себе більшість "білих комірців", тобто фахівців;

3) робітничий клас – "сині комірці", або люди, зайняті фізичною працею;

4) селяни – люди, зайняті традиційною сільськогосподарською працею, яких досить багато в таких індустріально розвинених країнах, як Франція і Японія, і які складають донині найбільш численний клас в країнах, що розвиваються.

Аналізуючи стратифікаційну структуру сучасних суспільств, Е. Гіденс звертає особливу увагу на той факт, що в основі піраміди класової системи (у тому числі і у Великобританії) багато людей, що живуть в умовах бідності"[3]. Він характеризує два методи оцінки бідності: перший пов’язаний з поняттям "абсолютної бідності" і означає недолік елементарних ресурсів для збереження здоров’я і нормального функціонування організму. Другий метод пов’язаний з поняттям "відносної бідності" і включає оцінку дистанції між умовами життя деяких соціальних груп і умовами життя більшості населення.

Отже, в теорії структурації основоположна категорія "соціальна структура" дає можливість теоретичного осмислення регулярних соціальних відносин і взаємодій, що здійснюються і відтворюються суб’єктами дії – індивідами і соціальними групами. Вся сукупність соціальних структур, що виникають і змінюються в процесі діяльності постає як соціальна система, яка є відносинами взаємодії між індивідами і групами, що відтворюються як регулярні соціальні практики.

У зв’язку з цим в теорії структурації перефразовується і поняття "система". Соціальні системи, на відміну від структур, охоплюють вироблені в часі і просторі дії людей. Будучи відтворюваними в контексті обмежених умов раціоналізації, ці системи конституюються через взаємозалежності і позначаються термінами "інтеграція" або "системність". " Інтеграція" втілює в собі регулярні зв’язки, взаємозумовленість практик між акторами або їх групами і спільнотами [4]. "Взаємозумовленість практик" трактується як регулярні відносини автономії та підпорядкування. У цьому зв’язку існуюче в соціальних системах панування розглядається як наслідок владних відносин, що походять від асиметричності доступу до ресурсів. Відносини влади припускають використовування здібностей або коштів для впливу на поведінку інших.

"Сучасний світ, – стверджує Е. Гіденс, – залежить від безперервної комунікації, або взаємодії між людьми, просторово віддаленими один від одного".

Комунікаційні процеси відіграють дуже істотну роль у здійсненні глобалізації, тобто у все більш глибокому прагненні різних сучасних суспільств до глобальної системи. "Внаслідок формування соціальних зв’язків, що охопили всю планету, – підкреслює Е. Гіденс, – світ став воістину єдиною соціальною системою в результаті посилення відносин взаємозалежності, що торкаються практично кожної людини".

Глобальний підхід до соціальної проблематики сучасного світу дозволяє Е. Гіденсу зробити висновок, згідно з яким структура системи не відтворюється нескінченно в одних і тих же формах, а твориться діючими суб’єктами в якості системи відмінностей, що дозволяють їй рухатися в напрямку постмодерністської системи, що залишає за своєю спиною, в минулому, і бідність, і тоталітаризм, і екологічні лиха, але орієнтується на скоординований глобальний порядок і планетарну взаємодопомогу.

Социологическая концепция структурации по Э. Гидденсу / Бабо сов Е. М. Общая социология: Учеб. пособие для студентов вузов / Е.М. Бабосов. – 2-е изд. – Мн.: ТетраСистемс, 2004. – С. 148-156.

Поиск по сайту: