Проблематика емпіричних соціологічних досліджень

1. Ставлення молоді до реклами.

2. Міжнаціональні відносини в Україні очима молоді.

3. Проблеми функціонування студентських гуртожитків.

4. Приватна вища освіта в Україні: за і проти.

5. Еміграційні настрої молоді.

6. Проблема функціонування студентських гуртожитків.

7. Проблеми спілкування дітей і батьків.

8. Викладач очима студентів.

9. Нетрадиційні форми сім’ї.

10. Ставлення молоді до наркотичних речовин.

11. Студентська субкультура.

12. Престижність вищої освіти.

13. Молодь і наркотики.

14. Студентська сім’я.

15. Життєві пріоритети студентів.

16. Вільний час студента.

17. Ставлення молоді до алкоголю.

18. Книга у житті сучасної молодої людини.

19. Модульно-рейтингова система у ВНЗ: переваги й труднощі.

20. Громадянська ідентичність студентської молоді.

21. Національна свідомість молоді.

22. Молодь і комп’ютер.

23. Болонський процес в оцінках студентської молоді.

24. Вплив реклами на свідомість молоді.

25. Сленг як складова молодіжної субкультури.

26. Молодіжне безробіття.

27. Поєднання студентами навчання і роботи.

28. Престижність вищої освіти.

29. Адаптація молоді до сучасних умов.

30. Бажана модель сімейних стосунків.

31. Студентство й військова служба.

32. "Ідеальний чоловік" очима студентів.

33. Релігійні орієнтації студентів.

34. Реформування вищої освіти: пошуки, перспективи.

СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ:
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА

Конкретно-соціологічне дослідження:
поняття, етапи, види

Під КСД зазвичай розуміють систему логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про соціальне явище чи процес, що вивчається.

КСД – це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Що стосується відмінностей між фундаментальними і прикладними соціологічними дослідженнями, то основою для такого поділу є відмінність в цілях і завданнях, які ставляться перед ними: одні із них спрямовані на побудову і вдосконалення теорії і методології, на збагачення основ самої соціологічної науки, а інші – на вивчення практичних рекомендацій в цій галузі. I ту й іншу спрямованість можуть мати як теоретичні, так і емпіричні дослідження.

Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного дослідження:

1) за метою їх проведення:

• теоретичні,

• емпіричні;

2) за частотою проведення:

• разові,

• повторні (останнє може бути когортним, панельним і моніторинговим);

3) за глибиною вивчення проблеми:

• розвідувальні,

• описові,

• аналітичні;

4) за способом забезпечення репрезентативності:

• суцільне,

• локальне,

• вибіркове;

5) за масштабом проведення:

• міжнародне,

• загальнонаціональне,

• регіональне,

• галузеве.

За умов суцільного дослідження об'єктом є вся сукупність респондентів, яка належить до якоїсь спільноти, або групи. Найбільша з таких спільнот – населення країни. Але є і більш дрібні, наприклад: персонал підприємства, мешканці невеликого міста, села тощо.

Монографічним є дослідження, спрямоване на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів. При вибірковому дослідженні описується лише репрезентативна група.

Теоретичні дослідження спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання.

Емпіричні дослідження спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми.

Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження – найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання. По суті йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального листа, карток вивчення документів та ін. Програма такого дослідження спрощена, як й інструментарій. Сукупності, що обстежуються, невеликі: від 20 до 80-100 чоловік.

Розвідувальне дослідження, як правило, випереджає глибоке вивчення проблеми. В ході його уточнюються мета, гіпотези завдання, питання, їх формулювання.

Найвагомішим видом соціологічного дослідження є аналітичне дослідження. Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі. Пошук причинно-наслідкових зв'язків – головне призначення цього дослідження. В аналітичному дослідженні вивчається сукупність багатьох чинників, що обумовлюють те або інше явище. Зазвичай їх класифікують як основні і неосновні, постійні і тимчасові, контрольовані і неконтрольовані і т. д.

Аналітичне дослідження найчастіше носить комплексний характер. За методами, які використовуються, це дослідження багатше, різноманітніше, ніж розвідувальне і описове дослідження.

Описове дослідження – більш складний вид соціологічного аналізу. З його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. В описовому дослідженні може бути застосовано один або декілька методів збору емпіричних даних. Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибокі висновки і обґрунтовані рекомендації.

Для визначення видів КСД використовуються й інші критерії, пов'язані з формою і характером проведення дослідження. Так, в залежності від того, чи вивчається соціальне явище в статиці або в динаміці, виділяють два види соціологічного дослідження: разове і повторне.

Разове дослідження дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення. Таку інформацію називають статичною, оскільки віддзеркалює нібито моментальний "зріз" характеристик об'єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі.

Повторне дослідження – це дослідження одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в однакових або відмінних соціальних умовах. Головне в повторних дослідженнях – зіставленість досліджень.

Повторні дослідження також діляться на: когортні, панельні і лонгітюдні.

Новою і перспективною формою організації соціальної інформації є соціальний моніторинг. Під останнім розуміють цілісну систему, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз одержаних даних про динаміку соціальних процесів, що відбуваються в конкретному пункті, регіоні, країні в цілому. Збір даних у формі моніторингу передбачає наявність теоретичної бази і технічних засобів його здійснення.

Теоретичною базою моніторингу слугує програма збору інфор­мації, розробка форм представлення і збереження цієї інформації, технічною – розгалужена мережа каналів зв'язку, яка охоплює всі об'єкти спостереження, великий головний обчислювальний центр і більш дрібні (обласні, районні, міські) обчислювальні центри.

Як правило, в системі моніторингу виділяють дві підсистеми: соціологічний і статистичний моніторинг. Соціологічний моніторинг є цілісною системою визначення змін в суспільстві на основі аналізу масових уявлень про них. Для цього проводяться щомісячні і щоквартальні експрес-опитування з найбільш актуальних проблем. Статистичний моніторинг – це система одержання кількісних характеристик – статистичних показників і коефіцієнтів про різні сфери суспільного життя.

Програма і робочий план
конкретно-соціологічного дослідження

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

В програмі КСД реалізується зв'язок між:

• соціологічними методами;

• загально соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

• суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

• структурними елементами, що складають програму;

• дослідницькими групами та окремими виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об'єкту;

• дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьо­вують рекомендації соціологів.

Програма КСД складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної. Методологічна частина починається з опису проблемної ситуації, де відбивається важливе завдання складання програми – визначення об'єкта та предмета дослідження. Потім формулюються цілі та завдання дослідження. Не дивлячись на ілюзію суб'єктивності, мета завжди є об'єктивною, тобто тісно пов'язаною з суспільною практикою, та виражає потреби людей. Розробка системи основних та неосновних завдань забезпечує комплексний характер дослідження, чергування його теоретичних та практичних аспектів. Постановка завдань надає систематичності всьому дослідженню, дисциплінує дослідницький колектив. З метою використання єдиного понятійного апарату в програмі визначаються основні поняття, їх емпірична інтерпретація та операціоналізація, тобто відбувається їх теоретичне уточнення, знаходження їх аналогів в соціальній дійсності (емпіричних індикаторів) та засобів заміру чи фіксації індикаторів (індексів). Цей етап дослідження неможливий без попереднього визначення та системного аналізу об'єкта. Важливе місце в розробці програми дослідження займає формулювання гіпотез, які конкретизують ціль дослідження та є його головним методологічним інструментом. Окрім формулювання гіпотез програма включає вказівку способів їх підтвердження та перевірки. А тепер зупинимось більш детально на окремих структурних елементах.

Проблема і проблемна ситуація. Ці поняття не є тотожними, хоча й щільно зв'язані між собою. Буває, що проблема є ширшою проблемної ситуації, а може бути й так, що проблемна ситуація включає декілька проблем. Проблемна ситуація може розглядатися в межах однієї проблеми, але може бути вужчою або ширшою за неї. Якщо проблема – це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівне, то проблемна ситуація – це якби квінтесенція проблеми (однієї чи декількох), конкретно визначальне протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню. Розрізняють проблеми соціальні і наукові.

Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження. Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання. В широкому розумінні слова об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різні спільноти, групи, організації або втягнуті у різні соціальні процеси. Визначення об'єкта соціологічного дослідження передбачає фіксацію його основних ознак:

• просторової (країна, регіон, місто, підприємство і т. д.):

• часової (період і строки проведення дослідження);

• галузевої (вид діяльності, що вивчається, – промисловість, комерція, освіта, медицина і т. д.).

Предмет дослідження – найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідне для розв'язання проблемної ситуації. Один і той же об'єкт (наприклад, студентська молодь) може вивчатися з позицій різних молодіжних проблем і, отже, передбачає багато предметів.

Мета і завдання дослідження. Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

Отже, мета – це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні – це науково обгрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам.

По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження.

По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези – це уявлення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціона­лізація). При розробці програми важливо виділити основні поняття. Вони займають провідне місце у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (статику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується.

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації структурна і факторна.

Структурна операціоналізація – це розчленування основного поняття на складові елементи – головні ознаки предмета дослідження, факторна – це вияв і аналіз уявлених причин, які визначають характер явища, що вивчається.

Процедурна частина програми включає методику та техніку дослідження, тобто опис прийомів збору, обробки-та аналізу соціологічної інформації.

Особливість соціологічних досліджень полягає в тому, що більшість висновків в них засновано на інформації, отриманій в результаті вибіркового обстеження. Це є можливим лише при дотриманні вимог репрезентативності. В програмі ці питання вирішуються шляхом визначення обсягу та характеру вибірки. Співвідношення вибіркової сукупності, яка є своєрідною моделлю об'єкта, з самим об'єктом (генеральною сукупністю) визначається в програмі з допомогою дослідно-статистичних та математично-статистичних методів.

Залежно від специфіки об'єкта, а також характеру інформації про об'єкт, що досліджується, відбувається вибір методів збору соціологічної інформації – спостереження, анкетування, інтерв'ю­вання і т. п. І на цій основі розробляється інструментарій дослідження (анкети, опитувальні аркуші, картки спостереження та ін.). В програмі відзначаються також методи обробки та аналізу отриманої інформації, що передбачає визначення, яким чином це буде здійснюватися, з використанням яких пакетів прикладних програм для ЕОМ.

Поряд з програмою складається ще й робочий план дослідження. Зазвичай в план закладаються основні організаційні (процедурні) заходи, які треба здійснити при дослідженні.

Особливе значення в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найчастіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезента­тивною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефектив­ність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність – це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв'юванню) називають одиницями аналізу. Ними можуть виступати окремі люди, їх групи, трудові колективи.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки: простий випадковий відбір, багатоступеневий, система­тичний, стратифікований, кластерний (гніздовий), квотний та ін.

Теорія вибірки в соціологічних дослідженнях передбачає систему розрахунків і формул для оцінювання помилок вибірки і вираховування необхідного обсягу вибірки, використання яких соціологом може забезпечити бажаний ступінь точності результатів дослідження.

Методи збору соціологічної інформації

Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб'єкти, що функціонують в суспільстві.

Аналіз документів дає соціологу можливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні для опису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми.

Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої слугує форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію.

Від форми, в якій зафіксована інформація, залежить цілі його використання і методи аналізу.

За формою фіксації інформації документи діляться на:

• письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

• статистичні дані (цифрова форма викладу):

• іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини);

• фонетичні документи (аудіозаписи).

В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний) метод аналізу документів.

Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій.

Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву " контент-аналіз ". Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), – це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосову­ватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т. д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.

Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

В контент-аналізі передбачається своя вибірка. Масив документів, об'єднаних загальною ознакою, представляє генеральну сукупність, яка має бути вивчена. Якщо перед аналітиком-соціологом стоїть завдання провести контент-аналіз кампаній по виборах президента України, то в межі генеральної сукупності треба включити всі документи, які опубліковані у зв'язку з виборами з моменту початку кампанії до її завершення.

Для формування вибіркової сукупності документів для контент-аналізу зазвичай використовують суцільний і випадковий відбір. Щодо застосування скерованого типу відбору, то він виключається через відсутність даних про розподіл в генеральній сукупності документів.

Робота з документами вимагає від соціолога крім спеціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкета, як правило, починається з преамбули – звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина – паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

• запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

• запитання про знання, мета яких – з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент.

• запитання про думку респондента, вони мають на меті зафік­сувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

• запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:

• основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються.

• запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

• контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.

• запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

• контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета – створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь.

• буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?"

• прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

• опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.

За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?"

• запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: відвідую рідних і знайомих; зустрічаюся з друзями; Ф слухаю радіо і т. д."

• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять".

• запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

• шкальні запитання – відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

• дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?" Відповідь: "Так-Ні".

Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише компановку запитань та їх послідовність, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк.

Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження.

За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

• роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її – очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів – заочне роздавальне опитування;

• поштове – анкета за попередньою домовленістю висипається і одержується поштою;

• пресове – анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

• телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

• стандартизоване – націлене на одержання статистичної інформації;

• фокусоване – збираються дані за умов конкретної ситуації;

• глибинне – спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

• масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

• масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);

• симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

• експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).

Соціометричний метод – це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним – ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язана з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892 -1974 рр.). Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "socius" – друг, товариш і "metrum" – вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв'язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.

Соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети – інтерв'ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.

Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи:

1) графічні методи (соціограми);

2) кількісні методи (індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз).

Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі.

Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.

Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньо-групових відносин – встановити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т. д.

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто оптує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях.

Інтерв'ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження. Види інтерв'ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв'ю – вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулю­вання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернат­тивних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним:

1) чи дійсно незнання;

2) нерозуміння змісту запитання;

3) невміння висловити свою думку;

4) побоювання висловити це вголос;

5) побоювання дати "неправильну" відповідь.

В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів.

Фокусоване групове інтерв'ю – якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х pp. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження:

1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Експеримент – це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

Експертне опитування – це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетентних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів – компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях. Процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія.

Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

В практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково-дослідну роботу. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Вона включає:

• короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні;

• перелік цілей і завдань дослідження;

• опис соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

• розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв'ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі.

Число розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформованих в програмі дослідження.

Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах, подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися і зіставлятися. В заключній частині даються висновки з позначенням тенденції, що виявилися.

Аналітична записка, як різновид підсумкового документа соціологічного дослідження, може завершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру:

1) вступ;

2) основна частина;

3) заключна частина.

Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов'язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключна частина, список використаної літератури, додатки.

Примуш М.В. Загальна соціологія, Навч. посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 590 с.

Звернення до ресурсу: http://nashaucheba.ru/

Методичні рекомендації
до виконання
навчально-дослідницького завдання

Одним з обов’язкових видів самостійної роботи студента є складання соціологічної анкети.

Цей вид роботи передбачає вибір студентом індивідуальної теми дослідження з запропонованих у методичному посібнику

Проблематика емпіричних соціологічних досліджень).

Підготовка анкети – складний процес, оскільки анкета – це сценарій бесіди з респондентом.

Основні етапи роботи над анкетою:

– визначення характеру інформації, яку необхідно отримати;

– складання орієнтовного переліку запитань, які повинні бути задані респонденту;

– складання першого варіанта запитальника;

– попередня перевірка цього варіанта шляхом пробного інтерв’ювання;

– виправлення запитальника та його остаточне редагування.

Вимоги до складання соціологічної анкети:

Структурно анкета складається з трьох частин:

1. Вступна – вказується суб’єкт дослідження, зазначається тема дослідження (назва анкети), подається звернення до респондента, у якому зазначається мета дослідження, інструкція респондентові щодо заповнення анкети, вказується на анонімність дослідження.

2. Основна (змістова). Повинна містити не менше 20 запитань, з різними їхніми типами (закриті, напівзакриті, відкриті; лінійні, табличні, альтернативні, неальтернативні; з порядковими, номінальними та інтервальними шкалами).

3. Заключна (соціально-демографічний розділ, паспортичка) – включає питання, що дають уявлення про особу респондента (стать, вік, освіта, професія, сімейний стан тощо).

Важливим елементом підготовки анкети є складання запитань.

За змістом питання анкети можна класифікувати на питання:

– що виявляють факти поведінки в минулому та теперішньому. Це питання про певні дії як респондентів, так і інших осіб;

– що виявляють думки про факти, ставлення, мотиви й норми поведінки;

– що виявляють фактичну інформацію про особистість, про соціальний статус респондента, його демографічні характеристики, професію та ін.

За формою питання бувають закриті, напівзакриті й відкриті.

Закриті питання мають в анкеті повний набір варіантів відповідей.

Вони можуть бути альтернативні та не альтернативні (їх ще називають питання-меню). В альтернативних питаннях респонденту пропонується вибрати лише один варіант відповіді. Питання-меню – це питання, у яких пропонується набір відповідей з правом вибору декількох.

Напівзакриті питання – питання, де, окрім наведеного переліку відповідей, можна дописати власний варіант відповіді.

Відкриті питання – це такі, коли не пропонуються варіанти відповідей, а респондент може відповідати, як бажає, і власноруч вписувати відповідь.

Виділяють прямі й непрямі питання:

Пряме питання – це питання, яке дає змогу одержати пряму інформацію (напр., "Чи задоволені ви своєю роботою?").

Непрямі, побічні питання, дають змогу одержати необхідну інформацію не прямо, а через такі питання: "Вважають, що..., а як думаєте ви?".

В анкеті виділяють основні й неосновні питання.

Основні питання анкети спрямовані на збір інформації про зміст об’єкта дослідження.

Неосновні – це питання-фільтри, контрольні, контактні, буферні.

Функція запитань-фільтрів – виділити респондентів, які повинні відповідати на питання від групи респондентів і, які не повинні на ці питання відповідати, тобто потрібно розділити опитаних на декілька масивів. Наприклад: "Чи вмієте Ви користуватися комп’ютером?

1. Так.

2. Ні (переходьте до пит. 15)".

Контрольні запитання слугують для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення достовірності і щирості.

Контактні запитання слугують становленню контакту з респондентом, їхня мета – викликати зацікавлення до дослідження. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети.

Буферні запитання, як правило, починаються зі слів "Як ви думаєте..?", й мають на меті перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу.

Вимоги до формулювання запитань:

– кожне запитання повинно бути логічно зрозумілим і чітко завершеним;

– одне запитання не повинно включати двох і більше запитань;

– слід уникати маловідомих слів, вузькоспеціалізованих термінів і слів з подвійним значенням;

– не задавати дуже довгі запитання;

– питання повинно бути конкретним, слід уникати узагальнень;

– слід або досить розширено вказувати усі можливі варіанти відповідей, або не наводити жодного;

– слід пропонувати лише рівноцінні варіанти відповідей. Респондент повинен бути впевненим, що вибір того чи іншого варіанта ніяк не вплине на його престиж;

– у питанні наводити однакову кількість позитивних і негативних варіантів відповідей;

– питання формулювати так, щоб уникати шаблонних, стереотипних відповідей

– питання не повинно схиляти респондента до певної відповіді.

Недопустимі такі форми запитань: "Чи не вважаєте ви...?", "Не згідні ви з тим, що...?" і т.п.

В анкеті питання можуть об’єднуватись у блоки за тематичними й проблемними принципами. При підготовці анкети серйозна увага має надаватися її графічному оформленню: чіткий шрифт, наявність місця для запису відповідей. Текст питання не можна розривати й переносити його частину на іншу сторінку.

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ (екзамену)
з КУРСУ "СОЦІОЛОГІЇ"

1. "Розуміюча соціологія" М. Вебера.

2. Аналіз документів. Особливості його застосування в соціологічному дослідженні.

3. Вибірка у соціологічному дослідженні.

4. Види соціальних груп: поняття, характеристика, функції.

5. Використання даних соціологічного дослідження в практиці роботи педагога.

6. Вимоги до складання анкети.

7. Громадська думка як соціальний інституту: поняття, функції.

8. Детермінація становлення особистості та індивідуальності.

9. Експеримент в соціологічному дослідженні

10. Загальна характеристика і види національно-етнічних конфліктів.

11. Історичні типи суспільства.

12. Класифікація девіантної поведінки за (Р. Мертоном).

13. Класифікація соціальних конфліктів.

14. Конформізм і девіантна поведінка.

15. Концепції соціальних конфліктів.

16. Культура як ціннісно-нормативний механізм соціальної регуляції суспільства; форми культур.

17. Метод інтерв’ю як форма соціологічного дослідження.

18. Методи збору даних у соціологічному дослідженні.

19. Місце і роль соціальних цінностей і соціальних норм у суспільстві.

20. Місце соціології в системі суспільних наук та її взаємодія з ними.

21. Органічна теорія суспільства Г. Спенсера.

22. Освіта як соціальний інститут, функції освіти.

23. Основні напрямки реформування освіти.

24. Основні проблеми соціології особистості: теорії особистості, типи особистості.

25. Основні соціальні інститути суспільства.

26. Основні форми прояву девіантної поведінки.

27. Передісторія і соціально-філософські передумови виникнення соціології.

28. Питирим Сорокін і його теорія соціальної стратифікації.

29. Позитивістська соціологія О. Конта.

30. Поняття "людина", "індивід", "особистість" у соціології.

31. Поняття і специфіка девіантної поведінки.

32. Поняття середнього класу, його роль в суспільстві.

33. Поняття, види і взаємозв’язок соціального статусу та соціальної ролі.

34. Поняття маргінальності в соціології.

35. Поняття, ознаки та функції соціальних інститутів.

36. Поняття, структура та функції культури.

37. Предмет і структура соціології як самостійної науки.

38. Причини девіантної поведінки.

39. Причини конфліктів, стадії розгортання конфліктів.

40. Причини кризового стану інституту сім’ї в Україні.

41. Проблема становлення середнього класу в українському суспільстві.

42. Проблеми соціалізації особистості в сучасному суспільстві.

43. Програма соціологічного дослідження та її компоненти.

44. Розвиток української соціології в ХХ столітті.

45. Роль соціології в педагогічній діяльності вчителя.

46. Роль соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем.

47. Роль соціологічної інформації про сім’ю в роботі педагога.

48. Соціалізація і життєві цикли людини.

49. Соціалізація особистості в процесі навчання та виховання.

50. Соціальна мобільність: поняття, види, канали мобільності.

51. Соціальна нерівність: поняття, теорії та функції.

52. Соціальна організація: поняття, властивості, типи.

53. Соціальна поведінка: поняття, види, загальні теорії.

54. Соціальна стратифікація та її особливості в сучасній Україні.

55. Соціальна сутність праці, її характер і зміст. Сучасний стан на ринку праці в українському суспільстві.

56. Соціальний конфлікт: поняття, структура, види.

57. Соціальний статус і соціальна роль особистості.

58. Соціальні норми, соціальний контроль.

59. Соціальні спільності та групи.

60. Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціологічної інформації

61. Соціологічні дослідження проблем освіти.

62. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма.

63. Структура соціологічного знання, його місце в системі гуманітарних наук.

64. Структурний функціоналізм Т. Парсонса.

65. Суспільство як соціальна система (поняття і структура).

66. Сутність, структура і функції сучасної сім’ї.

67. Функції соціології.

68. Функціональний підхід Е. Дюркгейма до аналізу суспільства.

69. Характеристика соціології К. Маркса.

70. Характеристика соціології М. Вебера.

71. Характеристика суспільства як системи.

СЛОВНИК СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

А

АЛЬТЕРНАТИВНА СОЦІОЛОГІЯ – напрям у соціологічній теорії, що базується на критиці утилітарних, прагматичних та споживацьких орієнтацій у панівній суспільній системі цінностей щодо ставлення до природи. Пропонується "культурна революція" або "революція свідомості", які докорінним чином мають змінити ставлення

суспільства до екологічних проблем.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від грец. amphi – навколо, з обидвох сторін та лат. valentia – сила) – двоїстість переживань, яка знаходить свій вираз у тому, що один і той же об’єкт викликає у людини одночасно два протилежні почуття, наприклад задоволення і невдоволення, симпатію і антипатію.

АНОМІЯ (від франц. anomie і грец. anomos – беззаконня) – термін, введений Е. Дюркгеймом для опису стану суспільства, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства й особи, відсутністю чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. Згідно з Е.Дюркгеймом, аномія є ненормальним соціальним станом, який виникає у результаті переходу від механічної солідарності традиційних суспільств до органічної солідарності індустріальних суспільств.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. antropos – людина і сentron – центр) – думка і переконання, що людина є центром Всесвіту і кінцевою метою світобудови.

Б

БІФУРКАЦІЯ (від лат. bifurcus – роздвоєний) – термін сучасної інвайронментальної соціології, який характеризує глобальну екологічну катастрофу, що насувається; кінець співіснування людини, суспільства, з одного боку, і природи – з другого; супроводжується загибеллю людства як такого.

БІХЕВІОРИЗМ (від англ. behaviour – поведінка) – напрям, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом "стимул – реакція". Основний постулат біхевіоризму вміщено у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо споглядається, тобто її поведінку і вчинки.

В

ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ – форма запитань при опитуванні, які не мають варіантів відповідей, вміщених в анкеті. Основним принципом побудови є формулювання запитання і відведення спеціального місця, в якому респондент пише відповідь власноручно.

ВІДЧУЖЕННЯ (англ. alienation) – відчуття індивідом віддалення, відокремлення від ситуації, групи чи культури. Як соціологічний термін використане К.Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення психологічного ефекту відчуження у робітників. Вживають його також щодо інших сфер суспільного життя, коли треба наголосити на відірваності, відстороненості людини від політики, процесів вироблення і прийняття рішень, культурної спадщини тощо. Вважається універсальним явищем в індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

ВІДЧУЖЕННЯ у сфері праці – стан, описаний Н. Смелзером для характеристики емоційної сфери сучасного робітника; полягає у почутті безсилля, відчутті, що праця не має сенсу, у відстороненні або психологічній невключеності в роботу.

ВЛАДА – реальна можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, нав’язуючи її, якщо це необхідно, іншим людям. У Н. Смелзера до цього визначення додасться здатність мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети.

ВИБІРКОВА СУКУПНІСТЬ – певно кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами; мікромодель генеральної сукупності, структура якої має максимально збігатися із структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої.

Г

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ – уся сукупність соціальних об’єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно-соціологічного дослідження.

ГЕОГРАФІЧНИЙ НАПРЯМ у соціології – концепції, представники яких вважають, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних чинників: клімату, ландшафту, ґрунтів, річок, океанів тощо.

ГІПОТЕЗА в соціологічному дослідженні – наукове припущення, що його висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, яке слід підтвердити або спростувати.

ГРУПОВИЙ ШЛЮБ – шлюб між декількома чоловіками і декількома жінками.

Д

ДЕВІАНТНА КУЛЬТУРА (від лат. deviatio – відхилення) – різновид субкультури; притаманна групам із соціальне відхиленою поведінкою (наприклад, наркоманам чи сатаністам тощо).

ДЕВІАЦІЯ – поведінка, котру розглядають як відхилення від групових норм і соціальних правил.

ДЕПОЛІТИЗАЦІЯ – процес відходу соціальних груп і окремих індивідів від участі в політичному житті і зацікавлення політикою; супроводжується переміщенням інтересів у сферу приватного життя, побуту, дозвілля тощо.

ДЕРЖАВА – частина суспільства, яка володіє владою і силою, а також можливістю розподіляти суспільні ресурси і засоби; це адміністративні (виконавчо-розпорядчі) органи, які функціонують на основі системи правових норм.

ДЕРЖАВА АВТОРИТАРНА – держава, в якій влада перебуває у руках монарха або диктатора, що правлять за допомогою насильства.

ДЕРЖАВА ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА – держава, де народ на певні терміни делегує свою владу обраним ним особам, яких належить регулярно переобирати.

ДЕРЖАВА ТОТАЛІТАРНА – держава, лідери якої прагнуть повного контролю над країною та її народом, придушуючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства разом із первинними групами.

ДЕТЕРМІНІЗМ (від лат. determinare – визначати) – сукупність уявлень про визначальну роль якогось певного чинника в суспільному розвитку та зумовленість його дією усіх соціальних процесів. Географічний детермінізм, наприклад, – це визнання залежності суспільного розвитку від географічних факторів, технологічний детермінізм заснований на визнанні визначальної ролі техніки, культурний детермінізм – відповідно культури в розвитку людства.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ – термін постмодернізму, який означає руйнацію одного з основоположних принципів модерної європейської культурної свідомості з висуненням як одного центру чи то розуму (раціоцентризм), чи то континенту (європоцентризм), чи то ідеї прогресу, що сприяє переходу людства з нижчих на досконаліші й вищі щаблі розвитку (футуроцентризм).

ДИСПЕРСНІСТЬ (від лат. dispersus – розсипаний, розпорошений) – ступінь внутрішньої подрібненості й розщепленості об’єкту дослідження (наприклад, якоїсь соціальної спільноти на кшталт етносу).

ДИСПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (від лат. dispositio – розташування) – система або комплекс схильностей до певного сприйняття умов діяльності і до певної поведінки в цих умовах. Вищі диспозиції – це концепція життя і ціннісні орієнтації, загальна спрямованість інтересів особистості; диспозиції середнього рівня – узагальнені установки на Соціальні об’єкти; диспозиції нижчого рівня – ситуативні установки як схильності до сприйняття і поведінки в даних конкретних умовах, у певному соціальному середовищі.

ДИСФУНКЦІЯ (від лат. dis – заперечення і functio – виконання) – порушення або розлад функцій певного соціального інституту чи соціальної системи, переважно якісного характеру.

Е

ЕГАЛІТАРНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від фр. egalite – рівність) – та, в якій влада розподіляється порівну між чоловіком і жінкою.

ЕКЗОГАМІЯ (від грец. ехо – ззовні, поза і gamos – шлюб) – правила, які вимагають, щоби люди укладали шлюби з тими, хто не входить до певних груп.

ЕКСПЕРИМЕНТ (від лат. experimentum – спроба, дослід) – один із методів одержання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об’єкт внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна, керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА (від фр. elite – кращий) – згідно з деякими соціологічними теоріями (наприклад, В. Парето), це необхідна складова соціальної структури, вищий привілейований прошарок, який здійснює функції управління, розвитку культури тощо.

ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА – форма культури, яка охоплює витончені мистецтва, музику, літературу і призначена для вищих прошарків суспільства (на відміну від народної культури).

ЕМПІРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. empirio – дослід) – складова соціології, заснована на конкретних дослідженнях соціальних фактів.

ЕНДОГАМІЯ (від гр. endon – усередині) – правила, які вимагають, щоби шлюби укладалися всередині певних груп.

ЕТНОГЕНЕЗ (від грец. ethnos – група, плем’я, народ і genesis – походження) – процес виникнення і розвитку етнічних спільнот,

ЕТНОС – стала сукупність людей, споріднених між собою етноісторичним походженням (етногенезом), спільними, відносно стабільними особливостями мови і культури, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю), зафіксованим у самоназві (етнонімі).

ЕТНОЦЕНТРИЗМ КУЛЬТУРНИЙ – розміщення певної етнічної/національної культури в центрі соціокультурного простору; судження про інші культури з позиції вищості своєї власної культури.

І

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП – у вченні М. Вебера умоглядна теоретична конструкція, яка описує певне явище або процес. Утворюється вихопленням певних аспектів явища або процесу та їх узагальненням у теоретичному понятті. "Ідеальний" означає "чистий" або "абстрактний", такий, якого насправді не існує. Ідеальними типами є, наприклад, поняття "ринкова економіка", "церква", "капіталізм" тощо.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identificare – ототожнювати) – соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, соціальною групою чи спільнотою, який допомагає йому успішно оволодівати різноманітними видами соціальної діяльності, набувати певних соціальних ролей і статусів, засвоювати і перетворювати соціальні норми і цінності.

ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від англ. Environment – довкілля) – напрям у соціологічній теорії; має на меті створення підґрунтя для синтезу попередніх соціологічних теорій задля пояснення нової соціальної реальності, що утворилася внаслідок екологічної кризи; розробити скерування перетворень системи цінностей сучасного суспільства і, відповідно, зразки екологічно виправданої поведінки.

ІНДИВІД – термін, що означає конкретну людину, одиничного представника роду людського, коли необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство взагалі і не про будь-яку людину в ньому.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями.

ІНСТИНКТИВІЗМ (від лат. instictus – спонука, натхнення) – напрям у соціології, який здійснює спробу пояснення соціальних явищ і процесів через звернення до біологічної природи людини; вказує на вроджені інстинкти як на основне джерело соціальної поведінки.

ІНТЕГРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від лат. integer – цілий) – учення П. Сорокіна, який вважав, що соціологія повинна охоплювати всі соціальні аспекти культури в широкому розумінні.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТЬ (від лат. interpretatio – посередництво) – процедура, передбачена методологічною частиною програми конкретно-соціологічного дослідження; полягає в уточненні співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини виникнення і розвитку.

ІНТЕРЕС – усвідомлення потреб людини; має об’єктивно-суб’єк­тивну природу і разом із потребами становить основу ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу. В соціології викорис­товують передусім для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. internus – внутрішній) – формування внутрішньої структури людської психіки, процес переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "я" особистості. Результат інтеріоризації – сформована індивідуальність.

ІНСТИТУЦЮНАЛІЗАЦІЯ – шляхи регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. У вужчому сенсі – це процес створення соціального інституту, заміна спонтанної та експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Поиск по сайту: