Російска соціал-демократія

В кінці XIX – на початку ХХ ст. марксизм отримав широке розповсюдження по всьому світі. Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху. Позніше Ленін підведе жорстокій критиці ідеї творців I Інтернаціоналу, Августа Бебеля, Карла Каутського та ін., звинувативши їх в неправильному трактуванні Маркса. Однак більше за все своїх праць Ленін посвятив Едуарду Бернштейну, засновнику реформизму. Саме через ідейні розбіжності в трактовкці Маркса до початку ХХ ст. виділятися дві течії в соціал-демократії – реформістичне (Е. Бернштейн та ін.; вважали, що революція не являє собою необхідності і комунізм можливий шляхом мирних реформ капіталізму) і революційне (В. Ленін, Р. Люксембург та ін.; вважали, що революція і диктатура пролетаріату –єдиний мирний шлях в досягненні комунізму) [2, с. 292-293].

Російська соціал-демократія була революційною і з 1898 по 1917 року була представлена у вигляді Російської соціал-демократичної робітничої партії. Однак після 1903 року все частіше абревіатура РСДРП супроводжувалась буквами в лапках (м) або (б) (в розшифровці – меншовики та більшовики). Це стаося після розколу партії на її II з’їзді. Відбувся цей з’їзд в 1903 році в Лондоні.Цей з’їзд мав колосальне історичне значення. Розбіжності в середині партії виникли в багатому за ідеологічними питаннми трактовки Маркса, тому ми не можемо обійти стороною одно з важливих подій в російському робочому русі.

Важливими питаннями, які стали каменем неузгодження на II з’їзді, і в той же час стосуються теми моєї курсової, було два.По-перше, з’їзд повинен був прийняти програму партії, і одним із важливіших пунктів в цій програмі імпульсивний та енергійний редактор революціойної газети «Искра» Володимир Іліч Ленін вважав пункт про необхідність диктатури пролетаріату. Варто зазначити, що цей пункт був відсутній в програмних документах всіх західноєвропейских соціал-демократичнких партій. По-друге, той же Ленін настояв на визнанні селянства, як союзника пролетаріату та обгрунтував необхідність розрізнення вимог аграрної програми під час буржуазно-демократичної і соціалістичної революцій, що являлось ревізиєю марксизму. Третє питання, яке не стосувалось ідеології, однак має для нас не менше значення – про організацію партії. За Леніним партія – це дисципліноване, чітко організоване, впливова меншість; організація, яка об’єднала невелику кучку революціонерів-професіоналів, на плечі яких і повинна лягти головна відповідальність за здійснення соціалістичної революції. Згадувати про аргументи та ідеї опонентів Леніна не варто. Для нас з точки зору політичної практики вони не мають великого значення, так як прихильники Леніна отримали більшість голосів, перемогу та ідеї майбутнього вождя пролетаріату були прийняті. Однак згідні з новими правилами в партії були ажніяк не всі. В партії назрівав розкол. З тих пір ідейні товариші Леніна називали себе більшовиками (ідеологія - більшовизм), товариші Мартова (головний опонент Леніна) – меншовиками (ідеологія - меншовизм). Міркувати про те, хто з них був більшим продовжувачем Маркса, важко. Ця тема достатньо обширна, тому у світі теми моєї курсової розглядемо в порівнянні з марксизмом лише більшовизм як ідейну основу ленінізму – ідеології майбутньої Радянської держави.

Поиск по сайту: