Особливості українського політичного руху

Розвиваючись в умовах загальноросійського політичного руху та під його впливом, український рух мав свої особливості. На відміну від російського, національний рух не мав стійких історичних традицій. Це призвело до обмеженості політико-ідеологічних, організаційних основ руху. Так наприклад, політичний український рух не мав прошарку професійних революціонерів, які б повністю присвоїли себе політичній діяльності. Слід відзначити молодість учасників національного руху, а значить недостатність життєвого і політичного досвіду. Так В.Винниченко народився в 1880 р., С.Петлюра в 1879 р., М.Шрагу, що замінив М Грушевського на посаді голови Центральної ради було 22 роки, М. Ковалевському - керівнику найбільшої української партії соціалістів-революціонерів - 25 років. Тому відчувався брак компетентних людей для політичної діяльності, а згодом і до державницької.

Слід вказати на певну ізольованість східноукраїнського руху від західноєвропейського, негативне ставлення російських партій до українців призвело до обмеженості ідеологічних доктрин, до механічного перенесення західноєвропейських політичних доктрин на український гру ні.

Не випадково майже півстоліття політичних рух на Наддніпрянській Україні обмежувався культурницькою програмою - започаткування шкіл, книгарень, бібліотек, вивчення української мови, історії, культури і т. д.

Національний рух розвивався в умовах обмеженої соціальної бази. Національна соціал-демократія не могла знайти опори в національному робітництві. Цього робітництва було надто мало, воно зосереджувалося в тих галузях економіки, які не відігравали вирішального значення в політичній боротьбі - це сільське господарство, харчова промисловість. Більша частина робітництва була поросійщена, розчинялась в масі руського, польського, єврейського робітництва, яке було домінуючим в добувній, металургійній, машинобудівній промисловості. Саме ці національності складали більшість населення промислових центрів України.

Український ліберально-консервативний рух теж не мав соціальної бази, за відсутністю великого прошарку національної фінансово-промислової буржуазії. Більшість національної буржуазії зосереджувалась в сільському господарстві, переробній промисловості, дрібній торгівлі. Вирішальні галузі промисловості були у власності франко-бельгійського, російською. єврейського капіталу. Таким чином, українські політики не. могли користуватись фінансовими можливостями, які мали російські партії: від чорносотенців до більшовиків.

Єдиним прошарком, що становив базу українського політичного руху залишалось селянство. Але для опанування селянської стихії вимагались великі професійні, організаційні, ідеологічні сили, яких не мала нечисленна українська інтелігенція. Потрібен був і історичний час, але його, як відомо, не вистачало.

Національний рух жорстко переслідувався царатом. Ці репресії були направлені в більшій мірі не проти його демократичної революційності, а проти т. зв. малоросійського сепаратизм.

Певні відмінності мав західноукраїнський рух. Політичні реформи в Австро-Угорщині, що почалися на два десятиліття раніше, ніж в Росії, сприяли більшому динамізму, більшим успіхам західноукраїнського політичного руху. Так австрійський уряд час від часу використовував діяльність українців на противагу полякам, надаючи їм певних поступок. Великий вплив в Галичині мали церковні діячі. Західні українці також мали право вибору орієнтації свого руху між Австрією, Росією, а згодом і Польщею.

Формування східних і західних політиків в різних умовах з різними впливами призвели згодом, в 1919-1920рр., до фатальних наслідків через непорозуміння в головних питаннях державного будівництва.

Поиск по сайту: