Політичний рух в Україні в період національно-демократичної революції 1917-1920 років

1917-1920-ті рр. стали роками найбільших досягнень і поразок національно-політичного руху. Домінантою руху стає боротьба за проголошення автономії, а згодом і незалежності України.

Саме тому, першим кроком ТУП стало утворення Української Центральної Ради (УЦР). Завдяки діяльності українських політиків УЦР розвинулась від обмеженого зібрання київської інтелегенції (березень-квітень 17-го року) до представника українців (квітень-липень 17-го року), а згодом, після входження до неї російських і єврейських політиків, УЦР почала представляти все населення України.

На чолі УЦР, Генерального Секретаріати, інших інституцій стояли діячі УСДРП, УПСФ, УПСР. Якщо соціал-демократи та соціалісти-федералісти мали певні політичні традиції, то остання партія - партія українських соціалістів-революціонерів, організаційно сформувалась навесні 1917 р. Її очолили молоді політики М.Ковалевський, П. Христюк, В. Голубович. Радикальна соціально-економічна програма есерів імпонувала українському селянству. Це дозволяло забезпечувати підтримку з боку широких народних мас тієї політики, що проводили більш досвідчені лідери УСДРП та УПСФ.

1917 р. пройшов у боротьбі українських політиків за визнання української автономії, проти загально - російських впливів, за розширення своєї соціальної бази.

1918 р. почався з драматичних подій, що привели до проголошення незалежності України. В першій половині 1918 р. чи не головним в політичній боротьбі стало ставлення до австрійсько-німецько-української угоди в Бресті, розгрому УЦР та проголошення гетьманату. Для підтримки Скоропадського було сформовано Демократичну Хліборобську Партію. Основу партії складала заможне селянство. Опозиційні українські партії створили Український Національний Демократичний Союз (УНДС). Цей орган об’єднав національні політичні сили в їх боротьбі проти Гетьмана. В листопаді 1918 р. УНДС була створена Директорія, як орган збройної боротьби з Гетьманом.

1919 р. проходив в гострій політичній боротьбі навколо головних питань української революції:

1) політичний устрій України;

2)першочерговість вирішення політичних, соціально-економічних проблем;

3) взаємовідносини між лідерами УНР і ЗУНР;

4) вибір зовнішніх союзників.

З поразкою національної революції окремі партії продовжили свою діяльність за кордоном. Серед них соціал-демократи, есери, демократично-радикальна партія. Там вони намагались привернути увагу світу до подій на Україні. Так, наприклад, соціал-демократи очолювані І.Мазепою увійшли до Соцінтерну. Серед їхніх акцій - розповсюдження заяв і декларацій щодо репресій в Україні, голодомору 1932-33 рр. і т.н. Діяльність за кордоном була обмежена емігрантським середовищем і не мала великих впливів і наслідків.

Поиск по сайту: