Дохристиянські вірування в Україні

Історія України дає нам приклади багатьох прадавніх вірувань. Перші вірування людини, на території України, прослідковуються з VI ст. до Р.Х. Це видно по залишкам людських поховань т.зв. ямної (катакомбної) культури. Певну систему вірувань мали трипільці (ІV-ІІІ тис. до Р.Х.). В основі культу було поклоніння Богині – як символу родючості. Для відправлення культу трипільці мали як домашні вівтарі так і окремі споруди. Біля останніх знаходяться жертовні поховання людей. Дослідження цих противірувань триває.

Перша досить розвинута релігійна система – це вірування скіфів, які панували в причорноморських степах в VIІ-ІІ ст. до Р.Х. Скіфська релігія в цілому нагадувала давньоіранську. Була політеїстична, адже в її основі лежала віра в сім богів. Серед них боги і богині домашнього вогнища, неба, землі, води, війни, родючості і конярства. Але крім богів скіфи поклонялись і поважали предків, героїв, вождів. "Складність" скіфських вірувань засвідчує особлива форма поховань їх вождів. В землях скіфів існували особливі, священні місця. Саме відоме з них – Гілея в пониззі Дніпра, де за легендою колись жила напівжінка-напівзмія, праматір скіфів. Віровідступництво та нехтування законами і звичаями каралося скіфами на смерть. Аналогічні релігійні вірування з певними змінами були притаманні і іншим кочовим народам.

Паралельно з скіфами, розвинуту релігійну систему мали давні греки. Релігія була політеїстичною. Природа на думку греків була "живою", населеною надзвичайними істотами – богами, героями, німфами. Особливо популярними були такі боги, як Аполлон, Артеміда, Зевс, Афродіта, Діоніс-Вакх, і герої – Ахілл і Геракл. Згодом, в І-V ст. по Р.Х. поширюються культи східних, негрецьких богів. А з ІІ ст. серед елінів починає поширюватись християнство.

У релігійну систему давніх слов'ян увійшли елементи вірувань і інших осідлих племен – фракійців, кельтів, германців.

Релігія східнослов’янських племен у дохристиянські часи мала в своїй основі культ природи. Вищий піднебесний світ очолювали Сварог та Стрибог. Сварог пов’язувався з спокійним, ясним, доброзичливим до людей небом, а Стрибог був персоніфікацією грізної, темної, буремної сили. В просторі між небом та землею діють вже їх "сини", які конкретизують і реалізують батьківські функції. Перш за все це Дажбог ("Цар – Сонце") – син ясного неба – Сварога; Перун – бог грози, син Стрибога. Дажбог відповідає за мирну, упорядковану, хліборобську працю. Перун – бог війни та перемоги. Поряд з цими богами діяли Сварожич, богиня Лада, Хорс. Нижній рівень – земний складали такі боги як Род, Велес (Волос) – Змій (бог скотарства), Мокш, Симвргл.

Для відправлення своїх обрядів слов'яни-язичники будували культові споруди. Центрами цих святилищ був жертовник із статуєю ідолу. В жертву ідолу приносили тварин, зерно, їжу, а іноді людей. Особливістю поганських культів було те, що вони були "збірні". Кожне плем’я мало багатьох богів, так-би мовити "і своїх, і чужих", але був вищий, якому і поклонялось.

Поиск по сайту: