Літописи – джерела знань з давньої історії України

Першими історичними творами в Київській Русі-Україні є літописи, в яких розповідь ведеться по роках. Оповідання про події кожного року починається словами "В літо…". За своєю формою і змістом наші літописи подібні до анналів і хронік, які писались у Західній Європі.

Літописання на Русі почалося в X ст., а можливо, і в IX ст. Але з найперших літописів до нас дійшла лише "Повість времінних (минулих) літ" – літопис, укладений і відредагований на початку XII ст. монахом Нестором, а потім ігуменом Сильвестром. Літопис названий так за вступним реченням: "Ось повісті времінних літ, звідки пішла Руська земля". В оригіналі літопис не дійшов до нас. Він складений і реставрований у кінці XIX ст. з частин Лаврентіївського (1337 р.), Іпатіївського (1425 р.) та Радзивілівського (XV ст.) літописів. Безумовно, "Повість времінних літ" мала своїми попередниками декількох київських і новгородських, але невідомих нам, літописних зведень. Літописи Київської Русі містять розповіді про розселення східних слов’ян і сусідніх народів, про заснування Києва, утворення і розвиток Київської держави, про її міжнародні зв’язки і культуру.

У XII–XIII ст., з розпадом Київської Русі, окремі князівства почали вести власні літописи. Головна увага приділялась місцевим подіям. Найвідомішими серед місцевих літописів є Київський, доведений до 1200 р., і Галицько-Волинський, що охоплює події 1201–1292 рр. Про події в Україні у XIV–XVI ст. знаходимо згадки в білорусько-литовських літописах: Супрасльському, Баркулабівському, літописі Биховия та інших.

Українське літописання у XVII ст. представлене багатьма пам’ятками – Гусятинським, Львівським, Межигірським літописами. В них розповідається про боротьбу проти Туреччини і Кримського ханства, виникнення українського козацтва, політику Речі Посполитої на українських землях. Останніми великими літописами в історії України стали так звані "козацькі літописи", які зображують події Визвольної війни 1648–1654 рр., Руїни. Серед них – "Літопис Самовидця". Його автором вважають Р. Ракушку-Романовського. Цей літопис охоплює події 1648–1701 рр.

Літопис, написаний Григорієм Грабянкою, подає історію України з давніх часів до 1709 р. Грабянка, займаючи посади полкового судді, обозного і полковника, міг використовувати офіційні документи, розповіді сучасників, польські хроніки. Головна увага у творі приділяється історії козацтва та війні 1648–1654 рр. Оригінал твору не зберігся. Відомо близько 20 списків літопису Г. Грабянки.

Найбільш докладним літописом є праця Самійла Величка, яка складається з чотирьох частин і охоплює період з 1648 по 1700 рр. Самійло Величко був знайомий з попередніми літописами, а також рядом інших джерел. Автор довгий час служив канцеляристом у генерального писаря, а згодом перейшов на службу до Генеральної військової канцелярії. Це давало змогу користуватись офіційними документами Гетьманщини.

Козацькі літописи були цінними джерелами для літературних творів та історичних праць М. Костомарова, М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Яворницького, О. Апанович.

У 1674 р. Інокентій Гізель, німець за походженням, професор і ректор Києво-Могилянської академії, згодом – архімандрит Києво-Печерської Лаври, написав перший підручник з історії східних слов’ян – "Синопсис". Ця праця була настільки популярною, що видавалася до початку XIX ст.

Поиск по сайту: