Господарство первісної доби і давніх цивілізацій (1,5 млн. р. до Р.Х. – V ст. по Р.Х.)

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Прадавню історію, в залежності від того, якими природними матеріалами користувалась первісна людина для задоволення потреб, і як господарювала поділяють на: 1)палеоліт – давній кам’яний вік (1,5 млн. р. до Р.Х. – 10 тис. р. до Р.Х.); 2)мезоліт – середній кам’яний вік (9 тис. р. до Р.Х. – 6 тис. р. до Р.Х.); 3)неоліт – новий кам’яний вік (6 тис. р. до Р.Х. – 4 тис. р. до Р.Х.); 4)енеоліт – мідно-кам’яний вік (3 тис. р. до Р.Х – 1 тис. р. до Р.Х.); 5) ІХ ст. до Р.Х. – початок ери заліза.

Перша людина з’явилась в Україні в добу палеоліту. Це був архантроп. Життя на той час було важким, як і завжди. На той час в Україні був холодний клімат. Льодовик дійшов до сучасного Полісся. Далі йшла велика територія тундри. Сприятливі для життя архантропа умови залишались лише на Півдні. Господарство архантропа було привласнюючим. Протолюдина збирала плоди, ягоди, їстівне коріння, використовувала загінне полювання на мамонта, зубра, лося, оленя. Починає використовувати вогонь.

На зміну архантропу приходить неандерталець (150 тис. р. до Р.Х. – 50 тис. р. до Р.Х.). Він вже добре полює за допомогою кістякового гарпуна і примітивного луку. Активно використовує вогонь і вдосконалює знаряддя праці. Пізній палеоліт (40 тис. р. до Р.Х. – 10 тис. р. до Р.Х.) – час появи кроманьйонця (homo sapiens). Він перейняв досвід попередників і навчився гончарству, основам землеробства. Людина, завдячуючи жінці, навчилась ткати і одягатись не в звірячі шкури, а в шитий одяг. Мезоліт (10 тис. р. до Р.Х. – 6 тис. р. до Р.Х.) позначений закінченням останнього льодовикового періоду. Природні умови пом’якшуються, формується сучасний клімат. Разом із збиральництвом і полювання з’являється рибальство і приручаються тварини.

Протягом палеоліту і мезоліту відбувається поступовий перехід від людського стада (як першої форми соціального життя) до матріархальної родової общини. Примітивність знарядь праці і зброї (а саме вони обумовлювали статус чоловіка), залежність роду від господарської діяльності жінки (збиральництво, ткацтво, приручення тварин) обумовлювали високий статус жінки в суспільстві. Людина зберегла колективний спосіб господарювання, і перш за все в добуванні їжі. Існувала первісна рівність, колективне використання знарядь праці і матеріальних результатів праці. Можливо таким і був первинний, примітивний комунізм.

В період неоліту (6 тис. р. – 4 тис. р. до Р.Х.) відбувається перехід від привласнюючого до відтворюючого типу господарювання. Основними галузями господарювання, а значить і виживання стають землеробство і скотарство. Мисливство і рибальство, поступово, стають додатковими видами господарської діяльності. Саме з цього часу людина великою мірою перестала залежити від природи. І саме з цього часу, голод перестав бути вічним тягарем людини. Тому цей період називають неолітичною революцією.

Чергові кроки в розвитку господарювання, пов’язані з використанням металу: міді, бронзи, заліза. Це були часи енеоліту, бронзовий і залізний часи.

В епоху енеоліту (4-3 тис. р. до Р.Х.) відбувається перший великий суспільний поділ праці. Як основні галузі виокремлюються скотарство і землеробство. Збільшується продуктивність праці людини, завдяки спеціалізації, і оволодінням виробництва металів: міді і золота. В землеробстві почали використовувати тварин. Було винайдено колесо. Формується перша система обміну. Відтворююча система господарювання стала домінуючою. В Україні, це період існування трипільської культури. Люди того часу мали розвинуте орне землеробство і знали основні сільськогосподарські культури: ячмінь, пшеницю, просо. Зерно на борошно перетирали кам’яними зернотерками. Трипільці розводили велику і дрібну худобу, свиней, коней. Поряд з трипільцями, в степах від р. Дон до р. Дунай жили кочові та напівкочові скотарські племена. Так співіснували дві основні галузі господарювання.

На зміну енеолітові прийшла епоха бронзи (2-1 тис. до Р.Х.). Бронза – сплав міді, олова, свинцю, цинку, миш’яку значно розширила виробничі, культурні, побутові можливості людини. На території сучасного Донбасу, археологи знайшли прадавні шахти, в яких видобувались руди необхідні для виплавки бронзи. Епоха бронзи – це в принципі, світ уже розвинутих держав: Давнього Єгипту, Шумеру, Аккаду. В м. Миколаєві епоха бронзи представлена залишками міста, яке розташувалось на березі р. Інгул. Утворення складних, соціальних – державних форм життя стало наслідком нових форм господарювання. З’являються багаті і бідні, пануюча верхівка, яка хоче зберегти владу. Починаються перші війни між скотарями (кочовиками) і землеробами. Адже перші могли збагатитись дуже швидко за рахунок пограбування останніх. В Україні відбувається перехід від родової общини до сусідської общини. Формується патріархат. Але продовжує зберігатись племена форма соціального ладу.

На початку 1 тис. до Р.Х. людина освоює виготовлення знарядь праці з заліза. Починається епоха заліза (яка продовжується до цього часу). Виготовлення заліза, різноманітних виробів з нього вимагало великого професіоналізму. Крім того, на цей час існувало вже розвинуте гончарство, ткацтво, існували будівельні та інші професії. Тому, в цей час із сільського господарства виокремлюється ремесло, згодом формується розвинута торгівля. Вже на сер. V ст. до Р.Х. існує розгалужена система господарювання, яка включає в себе сільське господарство, скотарство, ремесло, торгівлю. Існує фінансова система з грошима і кредитом. Господарство перетворюється в економіку. В нових економічних умовах формується розвинуті державні форми життя.

В V ст. до Р.Х. в Україні вже співіснували всі ці типи господарювання. Сільське господарство з орним землеробством представлене прадавніми слов’янськими племенами. Кочове скотарство, представлене кіммерійцями, скіфами, сарматами та наступними кочовими народами, які проходили українськими землями до к. ХІІІ ст. по Р.Х. Розвинута торгівля, ремесло і сільське господарство представлене давньогрецькою цивілізацією.

Самою простою формою господарювання було кочове скотарство кіммерійців, скіфів, сарматів. Табуни коней, отари овець і іншої дрібної худоби переганялись з місця на місце. Рух цієї живої маси, на чолі з воїнами-кочовиками, ніщо не могло зупинити. Кочовики вміло обробляли залізо, виготовляли міцну зброю. Тому звичайним було збагачення за рахунок пограбування осідлих племен, або їх підкорення. Кочовики активно торгували людьми, продаючи грекам полонених. Підкорені слов’янські племена давали збіжжя, яке теж продавалось грекам. Пізніше, частина скіфів освоїли землеробство і ремесло, створила осідлу державу – Малу Скіфію, в північній частині Криму.

Найбільш розвинутим господарством володіли давні греки. У VIII-VI ст. до Р.Х. стародавні греки розпочали колонізацію північного узбережжя Чорного моря. На початку колонізації, землі причорномор’я становили великий інтерес як ринок збуту грецьких товарів. Саме тому першими на Чорному морі постали причальні стоянки – невеликі пункти для торгового обміну. Греки завозили кераміку, металевий посуд, зброю, коштовності, тканину. У місцевих племен вимінювали сушену та в’ялену рибу, шкіри, шерсть, зерно. Поступово місця для причалів перетворювались на постійні торговельні пункти із складами. Нерідко на цих місцях виникали невеликі поселення – емпорії. Згодом по шляхам греків-мореплавців, пішли греки-переселенці (колоністи). Обов’язковою умовою формування нових поселень була зручна гавань і родюча навколишня земля. Таким чином були створені давньогрецькі міста в Україні – Борисфеніда, Ольвія, Тірас, Херсонес, Пантікапей, Танаїс. Навколо міст-держав (полісів) існувала широка мережа сільськогосподарських поселень – хора. Міста-поліси були центрами торгівлі, ремесла, мореплавства. Хора – центром сільськогосподарського виробництва.

Основою сільськогосподарського виробництва давніх греків стало землеробство (рільництво) в основі якого – вирощування зерна (проса, ячменя, пшениці). Розвинутим землеробством відрізнялась Ольвія і її округа. А в Боспорі і Херсонесі з ІІІ ст. до Р.Х. починають вирощувати виноград, займаються садівництвом і городництвом. Без сумніву розвинутим було рибальство. Із свійських тварин розводили коней, корів, овець, кіз, свійську птицю. Працювали на землі, як дрібні землевласники так і великі латифундисти. У господарствах останніх використовувалась праця рабів.

Традиційними ремеслами в грецьких містах були гончарство, обробка металу, шкір. Розвинутим було будівництво. Особливе місце займало суднобудування. Існували як дрібні майстерні, так і великі, де працювали раби.

Причорноморські греки вели активну зовнішню торгівлю. В часи найвищого розвитку в Ольвію, Херсонес, Боспор завозилась кераміка, тканини, олія, вино, коштовності і коштовна зброя. З північного Причорномор’я вивозили рабів, збіжжя, в’ялену і сушену рибу. Розвиток торгівлі призвів до появи грошей і грошової торгівлі. Першу грецьку монету в Україні почали карбувати в Ольвії.

Занепад грецької цивілізації припадає на ІІ-ІV ст. по Р.Х. Останнього грецькою, а згодом Візантійською колонією залишався Херсонес. Саме він пов’язав давню грецьку цивілізацію з новонародженою цивілізацією східних слов’ян – українців.

В той час, коли Західна Європа покінчивши з давнім господарством і рабовласництвом переходила до феодалізму слов’янські племена продовжили свій розвиток в умовах общинного ладу який поступово розпадався, створюючи державні форми життя. Історія господарства прадавніх слов’ян ідентифікується приблизно з ІІ тис. до Р.Х. і пов’язана з племенами тшинецько-комарівської культури. Племена цієї культури проживали на території сучасної Східної Польщі, Північних схилах Карпат, Південної Білорусії та Північної України.

Згодом, єдина слов’янська спільнота розпалась на окремі частини, які стали основою майбутніх етносів. Для східних праслов’ян такою культурою стає білогрудівська (Х ст. до Р.Х.). Білогрудівці вже виліплювали посуд, знали прядіння і ткацтво. Плавили бронзові сокири, кинджали, браслети. Свого розквіту праслов’янська економіка набуває за часів Зарубинецької (ІІІ ст. до Р.Х. – ІІ ст. по Р.Х.) і Черняхівської (ІІ-V ст. по Р.Х.) археологічних культур. Основою давньослов’янського господарства залишалось перелогове землеробство. Використовувався плуг з залізним лемешем і череслом. Основними культурами були просо, пшениця, ячмінь, гречка. Вирощували технічні культури – коноплі і льон. Знали ткацький верстат і гончарне коло. Плавили залізо і знали процес цементації. Вже в ті часи давні слов’яни були втягнуті в міжнародну торгівлю з містами південно-західної Європи і античними містами північного Причорномор’я.

Черняхівську археологічну культуру співвідносять з першими протодержавними утвореннями східних слов’ян – державою антів. Держава антів розпалась під тиском готів, гунів і аварів. Це був час останнього великого переселення народів. Слов’яни теж включились в цей рух, зберігаючи ще майже на півтисячоліття свою систему господарювання.

Наступним кроком в розвитку господарства вже східних слов’ян – давніх українців, стало господарство ²перехідної² (від общинного до феодального господарювання) Київської доби – ІХ-ХІ ст. по Р.Х.

Поиск по сайту: