АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Відмінності між позитивізмом і соціологічною концепцією марксизму

Читайте также:
  1. Відмінності між аудитом, обліком, ревізією і судово-бухгалтерською експертизою.
  2. Відмінності у величині витрат на одного учня
  3. Історичні форми економічної організації суспільства: натуральне господарство, товарне виробництво, їх організаційні риси та відмінності
  4. Наукове і філософське пізнання : проблема єдності і відмінності .
  5. Общественное движение на рубеже веков: от народничества к марксизму.
  6. Організаційно-правовими формами найманої праці є трудовою договір і цивільно-правові договори про працю. Між цими формами є істотні відмінності.
  7. Права Кабінету Міністрів України, визначені концепцією адміністративної реформи
  8. Тема 15. Соціально-класові та культурні відмінності
  9. Філософія марксизму
  10. Філософія марксизму

складається з продуктивних сил (прогресивна частина) і виробничих відносин (консервативна частина). Продуктивні сили перебувають у процесі постійних змін і вдосконалення, тоді як виробничі відносини стримують цей роавиток своїми малогнучкими застиглими формами. Цей конфлікт всередині способу виробництва врешті-решт призводить до вибуху і заміни старих виробничих відносин новими. Своєю чергою, зміни в економічному фундаменті (базисі) неминуче викликають зміни і в надбудові — складній системі суспільних позавиробничих відносин і форм суспільної свідомості. У цілому схематичне уявлення про марксистське розуміння суспільства і його структури може виглядати так, як зображено на схегіп (див. стор. 50).

Одна суспільно-економічна формація замінюється іншою в процесі
соціальних революцій, яких, відповідно, є чотири типи: соціальні рево-
люції при переході від первісної до рабовласницької та від рабовлас-
ницької до феодальної формації, буржуазна і соціалістична революції.
Діючими особами революцій є класи-антагоністи: раби й рабовласники,
селяни й феодали, пролетарі й буржуа.

Отже, соціологічна концепція марксизму будується на визнанні дії в
природно-історичному процесі об'єктивних закономірностей,
сформульованих у таких законах:

• закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню poзвитку продуктивних сил;

• закон первинності базису і вторинності надбудови;

• закон класової боротьби і соціальної революції;

• закон природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.

Що ж може людина у цій залізній схемі всесвітньо-історичного поступу? Відповідь К.Маркса і Ф.Енгельса полягає у трактуванні сво-боди людини через пізнання нею цих закономірностей розвитку людства і можливості діяти відповідно до них. Змінити чи скасувати їх узагалі людина неспроможна. Марксівський вислів «суспільне буття визначає суспільну свідомість» є також свідченням мізерності людини, звуження меж її творчої діяльності, сковування духовної активності особи, недооцінки ролі її інтелекту як джерела розвитку й багатства суспільства.

Розвиваючись у річищі позитивізму, соціологічна концепція марксиз-му, однак, не збігається повністю з його положеннями. Відмінності між позитивістською парадигмою і соціологією марксизму полягають у тому, що:



• соціологічна концепція марксизму розглядає суспільство не як
продовження й вищий продукт природи, а як об'єктивну реальність



Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Суспільна будова у соціологічній концепції марксизму

особливого ґатунку, яка саморозвивається; причини розвитку суспільства слід шукати в ньому самому, а не поза його межами; на основі позитивістських соціологічних концепцій будуються численні спроби вдосконалення існуючого капіталістичного ладу через реформи і соціальну політику держави. Позитивістська соціальна політика визнає лише еволюційний тип суспільного розвитку і заперечує необхідність соціальних революцій, вважаючи, що будь-яке суспільство можна реформувати, а соціальні конфлікти розв'язати мирним шляхом, у чому велика роль і належить саме соціології. Марксизм вважає капіталістичне суспільство принципово


Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

нездатним до подальшого існування, заперечує саму можливість його реформування вдосконалення, прирікає його на загибель;

• марксистська соціологічна концепція порушує позитивістський принцип об'єктивності наукового знання, відкрито стаючи на захист одного класу — пролетаріату і відверто прагнучи знищення іншого класу — буржуазії. Тому вона є не лише і не так теорією, як ідеологією і політичною практикою, закликом до насильницького повалення буржуазного ладу;

• соціологічний позитивізм прагне будувати свої концепції й теорії на базі дослідних даних. Марксизм у соціології надає виняткової ваги інтерпретації категорій і понять, залишаючи поза розглядом проблему надійності емпіричної бази і зв'язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження. Далі це призведе до однобічності трактування капіталізму і нехтування його нових ознак: підвищення рівня життя пролетаріату, зростання середнього класу, успішність здійснення реформ і раціонального планування тощо.

‡агрузка...

Соціологічна концепція марксизму вже зчасів її розробки і оформлен-

ня викликає появу великої кількості критичної літератури. Назвемо

лише деякі основні підходи до критичного аналізу соціології марксизму.

тичний Англійський філософ Карл Поппер (1902—1994) у своїй широко-

ііз відомій праці «Відкрите суспільство і його вороги» вміщує спеціальний

тпера розділ «Метод Маркса», в якому характеризує спочатку позитивні риси

його соціологічного вчення. До них К.Поппер зараховує:

• гуманістичний імпульс, що лежить в основі марксизму і скерований на звільнення всіх пригноблених і експлуатованих;

• спробу застосувати раціональні методи до вивчення проблем сус-пільного життя. Хоч ця спроба виявилася, врешті, невдалою, однак вона спричинила величезний вплив на наступних дослідників суспільного життя. К.Маркс, пише К.Поппер, відкрив нам очі й загострив наш зір — повернення до домарксівської суспільної науки вже немислиме. Усі сучасні КМарксу дослідники соціальних проблем зобов'язані йому, хоча можуть цього й не усвідомлювати;

• щирість і відвертість марксизму, його палке прагнення допомогти пригнобленим, відкрите відстоювання інтересів робітничого класу, який на той час був найбільш експлуатованою частиною населення розвинутих країн, відкрита ворожість до визискувачів пролетаріату і винуватців його жахливого стану життя — буржуазії, все це не могло не викликати симпатій до такої теорії, особливо серед молоді, і забезпечило велику популярність ідей марксизму, їх поширеність у всьому світі.


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


Для чого потрібна критика марксизму

«Закриті» суспільства як реалізація ідей марксизму

Критичний аналіз Р.Арона

Автоматичний

паралелізм

економічних

і соціальних

процесів

та його

неспроможність


Навіщо ж тоді критикувати К.Маркса, запитує К.Поппер і сам відпо-відає: це слід робити тому, що К.Маркс був лжепророком, пророцтва якого не збулися; він увів у оману багато людей, які повірили йому; він несе за це моральну відповідальність. Відверте обстоювання інтересів лише одного класу призвело до того, що теоретичні побудови К.Маркса не були по-справжньому об'єктивними] він свідомо чи підсвідомо закривав очі на ті явища, які суперечили його ідеологічним і гюлітичним переконанням, а отже, позбавляли його теорію справжньої науковості. Крім того, метод К.Маркса спирався на ідею детермінізму, тобто причинну зумовленість явищ суспільства за аналогією до причинно-наслідкових зв'язків у природі. Але ж суспільство — це не пряме продов-ження природи, воно має свою специфіку й автономність. Не можна змішувати наукові передбачення у фізиці чи астрономії з історичними пророцтвами.

Тому ретельно описані рецепти руйнування капіталістичного суспіль-ства не супроводжувались у К.Маркса науково обґрунтованими припи-сами побудови нового, соціалістичного суспільства, він не залишив по собі жодної плідної спроби створення конструктивної економічної політики на майбутнє, що згодом викликало численні невдалі спроби більшовиків після революції побудувати нове суспільство раціональним шляхом; це вдалося їм лише ціною жахливого примусу, репресій та неймовірних людських втрат. Наслідком реалізації марксистського вчення у соціалістичних країнах, пише К.Поппер, була побудова «закритого» типу суспільств з їх тоталітарними режимами, придушенням свободи особис-тості і прав людини. І тільки тепер із величезними труднощами ці країни починають будувати «відкриті», демократичного типу суспільства.

Французький соціолог Раймон Арон (1905—1983) у своїй книжці «Етапи розвитку соціологічної думки» теж присвячує соціологічному вченню К.Маркса окремий розділ, одну з частин якого він називає «Двозначність марксистської соціології». Він починає з визнання правомірності вживання Марксових понять «продуктивні сили» «виробничі відносини», «спосіб виробництва», «базис і надбудова» для соціологічного аналізу будь-якого суспільства. Але, на його думку К.Маркс вдається до неприпустимого паралелізму економічних явищ, з одного боку, і класової боротьби та соціальних революцій, з другого. Р.Арон вважає, що ці дві групи явищ роз'єднуються самою історією автоматичного паралельного проходження других за першими немає, а зміни в економічній сфері зовсім не ведуть до неминучих змін у соціально-політичній та духовній сферах. Прикладом цього, на думку Р.Арона, є те, що:


 

Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки


Критичний

аналіз

ПСорокіна

неспромож-ність прогнозів КМаркса щодо майбутнього капіталізму

Критичний

аналіз

П.Монсона


 

• одному й тому ж рівню розвитку продуктивних сил можуть відпо-відати різні виробничі відносини й різні соціальні устрої (капіталізм і соціалізм);

• з розвитком продуктивних сил при капіталізмі класова боротьба не посилюється, а, навпаки, послаблюється;

• там, де продуктивні сили були найрозвиненішими, соціалістичних революцій не було тощо.

Отже, робить висновок Р.Арон, Марксів паралелізм руйнується, а історія не підтверджує схем К.Маркса та його визнання вирішальної ролі економічних факторів у суспільному розвитку.

Російський, а згодом американський соціолог Питирим Сорокін (1889—1968) у деяких своїх працях вдається до критичного аналізу таких положень К.Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу («Пролетаріату нема чого втрачати, крім своїх кайданів») та зростання його чисельності внаслідок зубожіння середнього класу, твердження про концентрацію багатств у руках небагатьох капіталістів тощо. П.Сорокін наголошує, що історія не підтвердила гіпотез К.Маркса та його пророцтв. На підставі величезної кількості статистичних даних П.Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролета-ріату не погіршувались, а поліпшувалися; середній класу капіталістичних . країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності; багатства не концентру-валися в руках одиниць, а навпаки, спостерігалася «дифузія» (поширен-ня, розтікання) власності шляхом придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств. Надзвичайно гостро П.Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка в цьому вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія К.Маркса, вважає П.Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби, нічого не варто вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто знецінення) етики і права: вони стали лише рум'янами і пудрою для того, щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів.

Шведський соціолог Пер Монсон у своїй книжці «Сучасна західна соціологія» у розділі «Марксизм», по-перше, дає характеристику соціологічного вчення К.Маркса, а по-друге, простежує його еволюцію у XX ст. Він також наголошує, що марксизм це насамперед радикальна революційна ідеологія, що значно зменшує її науковий потенціал; марксизм також занадто пов'язаний з натуралізмом, коли історичний розвиток сприймається буквально як природний і необхідний процес,


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


Тема2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки


 


Місце і роль марксизму соціології
Антипозити-вістська Скерованість соціологічного психологізму
Психологічний редукціонізм

Неомарксизм і сучасність

Парадокси розвитку посткомуніс­тичних країн

Критичний аналіз українських соціологів


непідвладний людям. П.Монсон докладно досліджує трансформації модифікації марксизму в сучасному світі й аналізує так званий західний марксизм, у якому силами Антоніо Грамшіта інших учених і політичних діячів марксизм модернізується через висунення на перший план суб'єктивних чинників. Ці «вдосконалювачі» марксизму виявляють підвищений інтерес до ролі надбудови у політиці та суспільному роз-витку, відмежовуються від уявлень про існування об'єктивних законів історії, наголошують на великій ролі інтелігенції у суспільстві, розгля-дають революцію не лише як завоювання політичної влади з наступним одержавленням планової економіки, а й як створення нової культури і нових ідей. Ці прагнення уникнути однобічності й вад старого марксизму, намагання надати йому привабливого «людського обличчя» зумовлюють згодом виживання марксизму в оновленому вигляді у розвинутих країнах Заходу, але передусім лише як однієї з можливих спроб пояснення 4 суспільства в соціологічній науці; а практично-політичне значення марк-сизму в сучасному світі різко впало, особливо після розпаду СРСР та припинення фінансової підтримки марксистських партій у різних країнах, свідченням чого є нечисельність складу цих партій та їх незначна роль у політичному житті сучасних західних країн.

П.Монсонрозглядає також ситуацію в посткомуністичних країнах після повалення тоталітарних режимів. На його думку, в їх сучасному житті можна зустрітися з певним парадоксом: неприйняття марксизму та його гостра критика не може скасувати щодо цих країн дію марксового опису первісного нагромадження капіталу. Нині на всьому посткомуніс-тичному просторі відбувається процес перерозподілу власності у диких формах ранньокапіталістичного розвитку: закладаються нові династії надбагатіїв, відбувається зубожіння основних мас населення, різко погір-шуються умови існування і виживання людей, зростає поляризація населення, безкарно порушуються закони тощо. Такі чи подібні процеси відбувались у західних країнах 200 років тому, коли там входив у життя молодий капіталізм, який так точно описав у своїх творах К.Маркс.Тому, наголошує П.Монсон, у перехідний період від соціалізму до капіталістичної ринкової економіки зростає загроза пожвавлення марксизму, посилення впливу комуністичних і соціалістичних партій на хвилі невдоволення населення умовами свого життя і ностальгії за старими часами.

Великої сили критичний заряд щодо соціології марксизму міститься і в працях українських соціологів. Вони (насамперед М.Захарченко, О.Погорілий, В.Андрущенкота інші) розкривають обмеженість наукового потенціалу цієї концепції її відвертою ідеологічною та


політичною заангажованістю, невиправданим зведенням рушійних сил суспільного розвитку до суто економічних факторів, однобічністю гуманістичної скерованості марксизму на захист інтересів лише одного класу — пролетаріату, недооцінкою людини як суб'єкта і активної діючої сили історії тощо.

Отже, місце і роль соціології марксизму в історії соціологічної думки визначається тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінка людей, які в ньому живуть, аналізуються насамперед крізь призму мате-ріальних умов життя, через суперечності й конфлікти у способі вироб-ництва. Деякі положення марксизму не втратили й досі своєї сили, але в цілому саме життя довело неспроможність загальної соціологічної побудови марксизму, показало, що капіталізм, та й людство загалом, розвиваються не за його сценарієм.

Соціологічний психологізм

Найвпливовішим напрямом розвитку західної соціології доби її становлення й оформлення у самостійну науку стає позитивістський натуралізм з його численними школами і напрямами. Але зростаючі кризові явища у позитивістській соціології змушували шукати інші підходи в розумінні соціального. Одним із них стає соціологічний психологізму або психологізм у соціології, або психологічний соціоло-гізм. Його представники наголошують на обмеженості й однобічності позитивістських концепцій, їхньому відриві від антропологічної (тобто пов'язаної з людиною) проблематики, недооцінці в них специфіки сус-пільства й суспільного пізнання. Особливо яскраво антипозитивістська спрямованість соціологічного психологізму проявляється щодо соціології О.Конта, який нехтує психологією як наукою і навіть запере-чує її право на існування. Вченням О.Конта і Г.Спенсера засновники соціологічного психологізму протиставляють спадковість і зв'язок власних підходів із традиційними людинознавчими дисциплінами та їхньою гуманітарною орієнтацією. Соціологічний психологізм можна також розглядати як спробу вироблення альтернативи щодо марксис-тської соціології через підкреслене акцентування на проблемах людини і світу людей, чого так бракувало марксизмові, гуманізм якого обмежу-вався захистом інтересів лише робітничого класу і не поширювався на інші класи, верстви й прошарки.

На думку представників соціологічного психологізму, надмірна натуралізація соціальних явищ соціологами-позитивістами не дозволяє


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


враховувати найважливіший чинник суспільного буття —роль людської
психіки і свідомості.
Прибічники психологічних концепцій у соціології
ставлять собі за мету визначення сутнісних характеристик суспільства
й людини і тенденції їх розвитку за допомогою психологічних явищ. Усі
вони засновують свої погляди на позиціях психологічного редукціонізму,
тобто припускають можливість повного або часткового зведення соціаль-
них явищ до дії тих чи тих психічних чинників.
Основні течії Концепції соціологічного психологізму в кінці XIX — на початку XХ

соціологічного ст. виникають практично одночасно у кількох країнах Західної Європі психологізму їа СІНА. Серед них можна виокремити три основні групи теорій:

Психологічний еволюціонізм

40 соціетальні течії, які об'єднує спроба тлумачення суспільного життя як результату розвитку свідомого начала та розгляд психіки індивіда як продукту суспільства;

41 групові течії, представники яких вважають, що соціальні процеси і явища пояснюються через дію психології соціальних груп;

42 індивідуалістичні течії, в основі яких лежить переконання, що сфера соціального зумовлена дією індивідуальних психічних чинників і тому повинна досліджуватися через аналіз психіки індивіда. Прикладом першої групи течій може слугувати психологічний

Соціогенія

еволюціонізм. Його засновником вважають американського дослідника
Лестера Ворда(1841 — 1913). Він використовує ідею Г.Спенсера про
всезагальну еволюцію і розвиток людства як її вищий етап, але нама-
гається наповнити цю еволюцію людським змістом. На його думку
найвищим якісним ступенем еволюції всього сущого є соціогенія, тобто
синтез всіх природних сил, який складається під час космо-, біо- та
антропогенезу. Ця нова соціальна реальність відрізняється від природних
процесів, за Л.Вордом, насамперед телічним, тобто цілеспрямованим
творчим характером, усвідомленим прагненням до прогресу (від
грецького lelos — мета). Первинною соціальною силою, яка рухає
соціальні процеси, Л.Ворд називає людські бажання — спочатку прості
(прагнення втамувати голод, спрагу, статеві потреби), а пізніше складніші
інтелектуальні, моральні, естетичні потреби, реалізація яких у творчій
діяльності людини й забезпечує розвиток суспільства та досягнення ним
меліоризму, або поліпшення і вдосконалення (від латинського melior-
кращий).
Соціальні Соціальні науки разом із соціологією, на думку Л.Ворда,повинно

реформи забезпечити вдосконалення суспільства через розробку теоретичної баЯ

соціальних реформ, скеровану на зменшення «соціального тертя» соціальних конфліктів, нерівності й конкуренції. В ідеалі ці негативні


Основні положення психологічного еволюціонізму

Психологія натовпу


Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

явища мають бути замінені «свідомою кооперацією» людей у соціально справедливому й матеріально заможному суспільстві. Таке суспільство може бути побудоване лише на основі запровадження загальної обов'я-зкової освіти, яка, на переконання Л.Ворда, є надійною формою соціальних видозмін, що постійно приносить тільки позитивні наслідки. Будучи першим президентом Американської соціологічної асоціації, Л.Ворд багато зробив не лише для розвитку освіти, а й передусім для впровадження в університети саме предмета соціології, започаткував її академізацію, перетворення в одну з найрозповсюдженіших у вищих навчальних закладах Заходу навчальну дисципліну. Нині у США соціо-логія і правові науки впевнено утримують першість серед усіх навчаль-них дисциплін, що великою мірою є заслугою Л.Ворда.

Отже, головні ідеї соціологічного еволюціонізму, які належать Л.Ворду, Ф.Ґіддінґсу та іншим представникам течій цього типу, можна згрупувати таким чином: •' намагання наповнити положення про всезагальну еволюцію та

розвиток суспільства людською сутністю, акцентувати на важливості

психічних, розумових, а не суто біологічних чинників у цьому

еволюційному процесі;

84 прагнення створити всеохопну соціологічну систему, виходячи з психологічних основ;

85 визнання визначального впливу групи або суспільства в цілому на окремого індивіда;

86 розуміння суті соціальних процесів як зіткнення біопсихічної природи людини з суспільними умовами її існування;

87 визнання винятково важливої ролі колективного людського інтелекту як головного рушія історичного розвитку.

Прикладом групових течій соціологічного психологізму є психологія натовпу французького вченого Ґюстава Лебона (1841 —1931). Він вважає, що сучасна йому цивілізація є продуктом інтелектуальної творчої еліти, але життя європейського суспільства на порозі XX ст. знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку: на заміну «ери еліти» приходить «ера натовпу», «ера маси». Поява мас у нього є наслідком таких процесів, як модернізація промисловості, швидка урбанізація та переселення великих груп людей із сіл у міста, розповсюдження засобів масової інформації та посилення їхнього уніфікуючого впливу тощо. Настання «ери натовпу» Ґ.Лебон розглядає як початок занепаду цивілізації.


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Визначення У центрі уваги Ґ.Лебона — констатація очевидного факту, що пове-

натовпу дінка людини на самоті або у звичайних умовах суттєво відрізняється

від її поведінки в групі людей, у натовпі, де діють сили гіпнозу й навію-

вання. Він трактує натовп як групу людей, охоплених спільними наст-

роями, прагненнями й почуттями, і вирізняє такі характерні риси

натовпу:

• зараженість спільною деєю;

• відчуття непоборності власної сили і всемогутності;

• втрата почуття відповідальності;

• нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;

• готовність до імпульсивних дій та бездумного наслідування лідерів
тощо.

Типи Усі натовпи він поділяє на дві великі групи: «різнорідні» (або гетеро-

натовпів генні, на зразок вуличних натовпів, які збираються стихійно і випадково

на місці якоїсь події: аварії, зіткнення авт, нещасного випадку та ін.) і
«однорідні» (або гомогенні, на кшталт релігійних сект, східних каст або
класів). У натовпах діє закон «духовної єдності», що спричиняє nepе-
творення індивіда, який потрапив у натовп, на безвольний автомат із
придушеними раціональними началами, на ірраціональну істоту, яка
прагне до негайної некритичної реалізації навіяних їй зовні ідем.
Наслідком перебування людини у натовпі є втрата нею індивідуальності,
інтелекту, розумових задатків, — тобто її деперсоніфікація, знеособлення.
Психологія
У своїй книжці «Психологія соціалізму» (1908) Ґ.Лебон робить

соціалізму спробу зазирнути в майбутнє, поміркувати над тим, що станеться, якщо

політична влада перейде до мас і натовпів. Найпридатнішою для цього він вважає соціалістичну теорію, яка скерована саме на те, щоб утвердити диктатуру мас. Ґ.Лебон негативно ставиться до соціалістичних ідей, вважаючи їх псевдонауковими, але водночас констатує їхню велику притягальну силу для широких народних мас; тому наукова неспромож-ність більшої частини соціалістичних теорій не зможе запобігти їхньому торжеству. Соціалістичний лад, на думку Ґ.Лебона, буде неминуче встановлений у якійсь одній з західноєвропейських країн, швидше за все в Італії. Соціалізм, який переміг, — це колективна трагедія: він породить епоху руйнувань, анархії і терору, котра згодом зміниться епохою суворого деспотизму й залізного режиму; почнеться масове винищення людей, а ті, що вціліють, будуть радісно вітати диктатора. Частина народу буде приречена на примусові роботи, практично на рабство. Однак такий лад не зможе існувати довго, він неминуче впаде і спричинить розвал усього суспільного життя.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)