Соціальна інженерія сьогодні

Активізацією трудової поведінки в наступні роки займалися представ­ники школи під назвою «Демократія на робочих місцях*. Шляхи досягнення максимальної продуктивності праці мали здійснюватися за допомогою так званих «партисипативних методів управління» (від англ. рагігсграіе — брати участь). Суть цієї концепції полягає у залученні найманих робітників до управління капіталом і виробництвом, що є виявом демократизації управління, формуванням принципово нових взаємин між менеджерами й найманим персоналом (найвідоміший представник цієї школи — П.Дракер).

Інший напрямк — Школа соціальних систем — розробляє системний підхід до питань організації управління із зосередженням уваги передовсім на співвідношенні окремих частин системи із системою в цілому та на вплив на її розвиток значної кількості змінних факторів. Трудова організація загалом розглядається як коаліція, життєздатність якої залежить від того ступеня задоволеності її членів умовами праці, який може гарантувати продовження їхнього внеску в процес, що орга­нізується. Центром школи є Технологічний інститут Карнеґі, працівники якого здійснюють моделювання організаційних процесів, які найбільшою мірою дозволяють поєднувати творчу активність робітника з одержанням максимального ефекту спільної діяльності. Цьому присвячені праці Г.Саймона, Р.Каерта, Д.Марча та ін.

Нова школа науки управління (представлена іменами Я.Типбер-ґена, Л.Клейна, В.Леонтьєва, Дж.Форрестера та ін.) вважає своєю метою дослідження процесів ухвалення рішень із застосуванням найновіших математичних методів. У дослідженні організаційних систем учені цієї школи виходять із того, що будь-яка організація є системою, кожний з елементів якої має свої визначені та обмежені цілі. Завдання управління зводяться до інтеграції системоутворюючих елементів, яка може бути досягнена за умови, що кожний керівник буде вирішувати питання своєї компетенції з позиції системного аналізу.

Особливе місце в переліку цих науково-дослідних напрямів належить соціальній інженерії. Вона існує практично стільки ж, скільки й сама соціологія, але зміст її концепцій і практично скерованої діяльності зазнає змін відповідно до змін у процесах виробництва й управління. У цілому соціальна інженерія є сукупністю підходів прикладної соціології, яка орієнтована на цілеспрямовану зміну організаційних структур, що визначають людську поведінку і забезпечують контроль над нею. Рекомендації і програми соціальної інженерії призвели до формування

так званих нових форм організації праці, про які дніпропетровські соціологи пишуть так:,

• визнання зв'язку між індивідуальними рисами особи та її праці;

• поєднання формальної та неформальної організації спільної діяль­ності;

• забезпечення умов, за яких зміст праці не має розпорошуватися на незначні операції, а повинен становити єдність різноманітних завдань;

• обов'язкова обізнаність працівника з кінцевими результатами своєї праці;

• перевага самоконтролю над контролем з боку адміністрації у регулю­ванні трудової поведінки працівників.

Поиск по сайту: