Функції соціології та її роль у розвитку суспільства

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій. До них насамперед належать:

• теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних пере-творень і змін тощо);

• описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні висновки, ухвалюються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами, інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату й напруженості у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

• функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіх країнах світу незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і до соціального планування життя міст і сіл, окремих підприємств, колективів тощо);

• прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрун-товані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів і спільнот у майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як нині, епохи розвитку суспільства. У цьому аспекті соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов'язаних із кожним з обраних

Тема 1. Соціологія як наука, Предмет функції соціології

Місце соціології в системі наук

Соціологія як генералізуюча

наука

Специфіка

соціології

за предметом

дослідження

Однак, крім соціології, існують інші науки про суспільство й людину в ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині має пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вона вписується у загальну систему наукових знань?

Відомий американський учений П.Сорокін вважає, що основною рисою соціології, яка відрізняє її від інших суспільних наук, є та, що вона становить собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, -індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікаль-них і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента,-США як певної держави і нації тощо, Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, виникнення інституту президентства тощо.

Однак існують інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право; чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка — з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія — з політичними відносинами, аналізуючи дер-жаву та інші політичні інститути; правові науки — з правовими відноси-нами, з'ясовуючи систему встановлених державою загальнообов'язкових правил і норм поведінки. Відповідно до цього центральною діючою особою в економічних науках є людина як передусім економічна істота, в політичних науках — людина як політична істота, в юридичних науках -людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо.

Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними і т. ін. Вона докорінно відріз-няється від інших генералізуючих суспільних наук, бо аналізує сус-пільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокуль-турний простір. Навіть більше, соціологія вивчає і взаємозв'язок між явищами, які стосуються предмета дослідження різних суспільних наук. Так, це може бути з'ясування зв'язку між виробничими циклами (предмет економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить. Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, а економічне процвітання — на їхнє зменшення.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Специфіка соціології за об'єктом дослідженая

Проблема самогубства в соціології та інших науках

Соціологічна концепція самогубств Е.Дюркгайма

Далі, соціологія розглядає людину не з одного якогось боку чи
властивості; економічні науки, наприклад, досліджують людину еконо-
мічну, тобто людину, зайняту в процесі виробництва; політичні науки
цікавляться насамперед людиною політичною, яка бере участь у
політичних процесах і акціях; релігієзнавство вивчає людину релігійну
в її стосунках із Богом. Соціологія ж розглядає людину соціальну як
істоту нероздільну, котра є одночасно істотою і економічною, і полі-
тичною, і релігійною, і етичною, і художньою, і раціональною, і почасти
ірраціональною, взаємодіючу в усіх цих аспектах, іпостасях та
різноманітностях.

Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства -проблему самогубства (суїциду). Французький соціолог Е.Дюркгайм, аналізуючи цю проблему, каже, що її вивчають різні соціальні науки, Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою-цикутою, Сенека перерізав собі вени у ванні з теплою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров'ї чи розладах психічних станів, географія — у кліматичних умовах, економіка — в економічних факторах, таких, як злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов'язаних між собою чинників. Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому, ігнорують соціальну організацію і куль-турні феномени.

На думку ж Е.Дюркгайма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі соціальні відносини тісно взаємопов'язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де ці люди відчувають себе життєво важливими частинами суспільства, потрібними, не забутими, не самотніми; де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і незаперечними, — у такому суспільстві зазвичай досить невисокий відсоток самогубств. І навпаки, суспільство з низьким ступенем «зчепленості», члени якого слабко пов'язані один з одним і зі спільнотами, відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де культурні цінності й норми є відносними, частої змінюваними, не визнаються всіма його членами, — таке суспільство є могутнім генератором і спонукальним чинником скоєння самогубств, незалежно від кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров'я людей. Такий «хворобливий» стан суспільства Е.Дюркгайм називає «аномією».