ПОЛІТИЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ

Амбівалент­ність

політичних

поглядів молоді

Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. У цій ситуації соціологи констатують, що політичні преференції молоді носять суперечливий характер. Так, 2003 р. лише 16% молоді прагнуло повернення до стану, який був до перебудови, тобто до 1985 р. Більшість (або 76%) висловилася за побу­дову в країні ринкової економіки, отже, загалом вітала зміни, які настали. Згідно з опитуванням «Молодь України: квітень 2003 р.», здійсненого спільно Українським інститутом соціальних досліджень та Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, 61% опитаних підтримує незалеж­ність України, 60% вважає себе мешканцем України, 40% підтримує ідею; про вступ України до Європейської спільноти, а 28% — ідею об'єднання України з Росією та Білоруссю.

Витрата

інтересу

молоді

до політики Проте підтримка ринкової економіки й державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичної діяльності. Більшість обирає пасивну, очікувальну позицію, і лише 10-15% готові діяти активно. Тому соціологи зазначають, що тенденція втрати інтересу до політики серед молоді України протягом останніх років не зазнала значних коливань, не враховуючи короткого періоду президентських виборів 1999 р. Серед молоді, за даними соціологічних досліджень, постійно зростала частка тих, хто зовсім не цікавиться проблемами політичного життя; вона становила до 40% респондентів молодого

віку. Серед питань, котрі найбільше турбують молоде поко­ління, найактуальнішими нині є соціально-економічні проблеми, які за своєю значущістю для них набагато випереджають політичні події.

Політичні

уподобання

мшюді

Це не означає, втім, остаточної втрати зацікавленості політикою; загалом молоді люди почали ліпше орієнтуватися в ідейно-політичних напрямах, які існують на політичній арені України. З 1999 до 2002 р. кількість тих молодих респондентів, котрі не орієнтувалися в цих напрямах, зменшилася з 35 до 16%. Відповідно це позначилося на тому, що з 1996 до 2002 р. у 6 разів зменшилася питома вага молоді, яка не підтримує жодного ідейно-політичного напряму: з 43 до 7%. Самі ж політичні симпатії молоді України також зазнали чималих і вельми симптоматичних модифікацій. У березні 2002 р. 23% назвали себе при
хильниками національно-демократичної ідеології, 17% — соціал-демо
кратичноі ідеології, по 5% — ідеології «зелених» і комуністичної, 1%
націоналістично-радикальної ідеології.

Причини

політичної

пасивної

молоді

Таким чином, для політичного самовизначення молоді характернимє добра політична поінформованість на тлі низького зацікавленняі політикою та ще меншої особистої участі в політичному житті країни.

Одна з причин цього — надзвичайно великий рівень недовіри до орган і и влади, насамперед центральної, а також низький відсоток молоді у владних структурах і проводі політичних партій. Так, у 2002 р. довіряли Президентові України всього 24% опитаних молодих людей віком від 18 до 28 років (тобто реальних виборців); Кабінету Міністрів відповідно 30%, а Верховній Раді — лише 24%. Ще меншим виявився рівень довіри молоді до політичних партій; він становив 21%. Тому серед молоді лише 3% є членами політичних партій. Заданими Держкомстату, опрацьованими В.Руженцевою, за часів незалежності кількість молоді серед депутатів парламенту країни набагато зменшилася. Водночас поволі зростає питома вага молоді в органах державного управління: із усієї кількості працюючої молоді 24,0% задіяно в їх діяльності.

Молодь і

політичні

партії

Нині серед політиків зростає усвідомлення, що вже минули часи, коли молодь використовували в політиці суто з меркантильних міркувань здебільшого у виборчих кампаніях, прагнучи за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі в разових політичних акціях у ролі статистів. Тому політичні партії донедавна не мали стійкої опори в молодіжному середовищі, а отже, втратили підтримку великої соціальне її групи населення. Сучасний український політичний простір вимагає нової політичної ролі молоді — активної сили й

авангарду політичних партій і рухів. Недарма тепер дедалі частіше спостерігається тенденція до створоння принартійних молодіжних організацій, тобто таких обєднань, які власне й покликані активізувати участь молоді в політичному житті перетворити її зі статиста на повноправного політичного партнера. Нині майже всі провідні політичні партії України мають молодіжних партнерів. На політичній карті України продовжували діяти суто «молодіжні» партії: «Молода Україна», «Нова генерація», «Команда озимого покоління», організація політичного розвитку — Молодіжна партія України тощо. Вони, щоправда, не здолали 4-відсоткового бар'єр? на парламентських виборах 2002 р., але встигли на повний голос заявитг про себе і свої програми, орієнтовані на захист і реалізацію молодіжни' інтересів та потреб.

Молодіжні

Громадські

організації

Проте на загал молодь не схильна ангажуватися до великої політики вважаючи, що політичні партії не мають реального впливу на здійснення внутрішньої та зовнішньої політики країни, що партії створюються і під програми, а під лідерів, що вони мають перед собою лише одну мету домогтися влади і збагатитися, і тому не мають масової підтримки з бок населення тощо. Через це увага тієї частини молоді, яка не ізолювалася від суспільства і не занурилась у приватне життя, щораз більш скеровується на власне молодіжні громадські організації, які опікують суто молодіжними проблемами і вирішують їх на локальному т всеукраїнському рівнях.

Молодіжний

Рух Процес становлення та розвитку молодіжного руху протягом останніх років ширився і поглиблювався. Міністром України 1997 р. бул зареєстровано 6 всеукраїнських молодіжних і дитячих громадських організацій, 1998 р. — 11,1999 р. — 17,2000 р. — 19. Понад 4,5 тис. молодіжни" та дитячих об'єднань 2000 р. діяло на регіональному рівні, що майже утричі більше порівняно з 1998 р. Цим організаціям, на відміну ві політичних партій, 2002 р. довіряли 40% опитаних респонденті молодіжного віку. 2003 р. в Україні діяло 96 всеукраїнських молодіжни і дитячих об'єднань із 1839, зареєстрованих Міністром. Тобто питомавага молодіжних і дитячих громадських організацій в їх загальній кількості становить лише 0,05%.

Проблеми

молодіжного

руху

Проте становлення молодіжного руху супроводжується й низкою негативних явищ. Незважаючи на високу оцінку молодіжного руху молоді дуже мало відомо про діяльність громадських молодіжних і дитячих організацій: 61% респондентів зовсім не знали про їхнє існування, лише 4% опитаних інколи відвідували заходи, які влаштовували ці організації (опитування квітня 2003 р.). З 5,3% у 1995 р. до 2% у

2002 р. зменшилася кількість членів вказаних молодіжних громадська організацій.

Для молодіжного руху залишалися проблемними питаннь розширення матеріальної бази громадських молодіжних і дитячи об'єднань, розвитку структур на місцях, підготовки кадрів для роботи молоддю.

Завдання

державної

молодіжної

політики у

політичній

сфері

Тому мета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного самовизначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідації зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. Окремо записано про забезпечення правового статусу молодіжних громадських об'єднанії, надання їм організаційної, фінансової, інформаційної, технічної та іншої допомоги. Визнано, що при загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство, нині тактично важливо сприяти також відцентровим процесам у її рамках з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур задляпредставлення інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі і насамперед на локальному рівні.

Поиск по сайту: