 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних фак-
торів, що зближує її з соціологічною феноменологією. Символічний
інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспіль-
ства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, що характерно
для структурного функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї
мети призводить представників символічного інтеракціонізму до
визнання пріоритету соціального над індивідуальним. Усі ці положення
можна знайти у концепції американського соціолога Джорджа Міда
(1863—1931) та його послідовників.
Соціальний Дж.Мід та його учні вважають центральною категорією «соціальний
процес процес», або «соціальний акт», який ототожнюється з безперервною.
та його зміст постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії — і соціальний світ, тобто суспільство в цілому, і середовище соціальної діяльності, і сам індивід. Отже, індивід з'єднується з суспільством через взаємозв'язок з іншими людьми, що відображено у схемі:
Взаємодія, або діалог, відбувається за допомогою символів (жесту, мови). У процесі взаємодії здійснюється не лише обмін діями, соціальними ролями та інформацією, а й становлення індивіда, повністю зумовленого соціальними функціями. Тому прагнення Дж.Міда подолати протиставлення людини й суспільства призводить у кінцевому підсумку до абсолютизації останнього і перетворення конкретної людини на вторинну, похідну від соціальної дії істоту. Свободу Дж.Мід розуміє лише як можливість людини обирати ті соціальні ролі, які вона виконує.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Людина-діяч як основна соціологічна категорія
Загальна модель людської взаємодії
Основні положення символічного інтеракціонізму
Завдання соціології
Колективна дія та її різновиди
Продовження ідей Дж.Міда, і водночас їхнє переосмислення зустрічаємо в концепції іншого американського соціолога Герберта Блумера (1900—1987). Він входить в історію соціологічної думки як представник гуманістично орієнтованої, розуміючої соціології, різко виступає проти однобічності та обмеженості структурного функціоналіз-му з його загостреною увагою на статичності соціальної структури й конфліктної парадигми з її акцентом на суперечливості суспільства, людей і груп, що його складають. Як і Дж.Мід, Г.Блумер поділяє взаємо-дію на символічну (притаманну лише людині, яка використовує жести й мову) та несимволічну (притаманну всьому живому, окрім людини). Людина-діяч для Г.Блумера стає основною соціологічною категорією.
Суспільство визначається Г.Блумером як символічна взаємодія людей, груп і колективів; воно включає найрізноманітніші види взаємопов'язаної поведінки і дій людей: і кооперацію, і конфлікт, і байдуже ставлення людей одне до одного, і експлуатацію — тобто все розмаїття людських взаємин. Він створює загальну модель людської взаємодії, де центральною постаттю є індивід, який постійно діє і взаємодіє, тому Г.Блумер звертає основну увагу не на статику, а на динаміку людського життя, постійні зміни, які в ньому відбуваються. Він формулює основні положення символічного інтеракціонізму в такому вигляді:
2.2.Люди діють щодо речей на підставі смислів (meanings), якими вони наділені. Наприклад, папір на столі є тим, на чому людина може записати свої думки, яблуко — тим, що людина може з'їсти. Кожна людська дія характеризується врахуванням специфічного сенсу відповідних речей.
2.3.Сенс будь-якої речі, що потрапляє у поле зору людини, виникає із взаємодії, у яку ця людина вступає з іншою. Сенс не належить речам самим по собі і не є здатністю судження якого-небудь суб'єкта: сенс виникає у процесі взаємодії і вписується в неї, тому за природою цей сенс є соціальним феноменом.
Звідси Г.Блумер виводить завдання соціології. Вони полягають у:
49 дослідженні способів інтерпретації людьми (тобто тлумачення, пояснення) сенсу речей;
50 інтерпретації ситуацій, що виникають у процесі людської взаємодії;
51 дослідженні колективної дії.
Тому центральною категорією соціології, на думку Г.Блумера, є колективна дія. Такою дією є і родинна вечеря, і гра, і судовий процес тощо, тобто колективними діями є і звичайна співпраця двох людей, і масштабні спільні дії великих скупчень індивідів. Колективна дія, за Г.Блумером, є фундаментальна, основна частина суспільства, в якій
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
активну участь бере індивід. У цьому плані Г.Блумер розходиться з Е.Дюркгаймом, для якого колективні дії та колективні уявлення були чимось зверхнім і вищим, визначальним стосовно окремої людини. Крім того, колективна дія у Г.Блумера теж розглядається як процес, у русі та змінах. Звідси уявлення про суспільство та процеси в ньому можна схематично зобразити так:
|
Феноменологічна соціологія
Духовна взаємодія
Таким чином, для символічного інтеракціонізму характерним є:
• розуміння суспільства як символічної взаємодії людей та груп;
• у процесі взаємодії люди конструюють об'єкти і змінюють зовнішнє середовище;
• взаємодія розглядається не як взаємодія усталених соціальних ролей, а як реально існуючих, сповнених внутрішніх суперечностей, почуттів та емоцій, людей.
Ще одним напрямом інтерпретативних парадигм, досить близьким до символічного інтеракціонізму, є феноменологічна соціологія, тобто дослідження духовних сутностей. Вона є різновидом розуміючої соціо-логії і скерована передусім проти позитивізму й натуралізму, які хибно розуміли природу суспільних явищ, приписуючи їм схожість з явищами природи. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції — це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної взаємодії людей.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Соціальний світ Найвагомішу роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє
як світ сенсів австрійський, а згодом американський соціолог Альфред Шюц (1899—
1959), який, своєю чергою, опирався на ідеї М.Вебера і Дж.Міда. Соціа-
льний світ, згідно з думками А.Шюца, є світом, створеним смислом
(сенсом), оскільки соціальним явищам притаманний певний сенс. Люди
ще до появи соціології або іншої суспільствознавчої науки розчленували
й осмислили цей світ із наміром визначитися у ньому і діяти згідно з ним.
Соціальний світ — це повсякденний світ, який переживається й тлума-
читься діючими в ньому людьми як світ сенсів. Смисли, або сенси, за
А.Шюцем, — це типові уявлення людей про об'єкти цього світу. Тому,
починаючи діяти, людина обирає для себе якийсь один типовий «рецепт»
досягнення своєї мети, орієнтуючись при цьому на іншу людину й
очікуючи від неї типової реакції відповідно до загальноприйнятої логіки
«здорового глузду». Так на базі індивідуальних, суб'єктивних мотивів
Завдання будується ланцюг типових людських взаємодій. Тому завданням соціології
соціології є відкриття й систематизація загальних принципів організації повсякден-
ного життя людей. Людська ж суб'єктивність найповніше реалізується саме у повсякденному світі; соціологу слід зрозуміти процес становлення соціальних феноменів на основі суб'єктивного досвіду індивідів.
Варто наголосити, що феноменологічна соціологія, будучи близькою до символічного інтеракціонізму, відрізняється від нього тим, що акцент робиться не так на поведінковій взаємодії людей, як насамперед на осмисленій, духовній взаємодії, яку можна відобразити схемою:
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
Основні принципи феномено-логічної соціології
Інтегральна соціологія
Соціальна взаємодія, її елементи і типи
Завдання соціології
Отже, основними принципами феноменологічного підходу до
розуміння й пояснення соціальної реальності є такі положення:
• соціальна реальність — це існуючий до нас інтерсуб'єктивний світ;
• люди можуть долучитися до цього світу лише шляхом накопичення власного досвіду взаємодії з оточенням. Головну роль у цьому відіграє виховання у сім'ї та навчання у школі;
• таке долучення дозволяє ставити перед собою реальні цілі та досягати їх;
• тому соціальна дія — це продумана, осмислена і спланована поведінка людини в ЇЇ духовній взаємодії з іншими людьми. Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки є інтегральна
соціологія російського, а згодом американського соціолога Питирима Сорокіна (1889—1968). Дослідники вважають, що творчість П.Сорокіна -якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна порівняти з революцією Коперника у галузі природознавства. Його інтегральна (від лат. integer — цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.
Суспільство П.Сорокін визначає як сукупність людей, котрі перебу- вають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі. Взаємодія, згідно з його вченням, — це найпростіша модель соціального явища, її елементами є індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мис-тецтво, гроші тощо. Все суспільне життя і всі соціальні процеси, на його думку, можуть розглядатися як явища й процеси взаємодії двох або більше індивідів. І навпаки, комбінація різних індивідуальних чи групо-вих взаємодій може відтворити будь-який, навіть найскладніший суспільний процес, соціальну подію, від захоплення танго і до світової війни та революції. П.Сорокін визначає різні типи взаємодії і формулює завдання соціології. Вона повинна досліджувати соціальні явища, які можна спостерігати, тобто поведінку людей, котрі взаємодіють і живуть у середовищі «подібних до себе».
Вивчення всіх соціальних проблем соціологією для П.Сорокіна стає можливим крізь призму, яку зображено на схемі на стор. 96.
Окремими проблемами для соціології, у розроблення яких П.Соро-кін вносить свою вагому частку, є:
• проблема реформ і революцій, у розв'язанні якої П.Сорокін обстоює позицію поступового реформування суспільства;
• проблема соціальної рівності, яку він відмовляється розуміти абстрактно чи в дусі марксизму;
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
• проблема соціальної стратифікації (від лат. stratum — прошарок); згідно з П.Сорокіним, суспільство поділяється не на класи-анта-гоністи, а на страти, групи, що складають різноманітну соціальну структуру суспільства;
• проблема соціальної мобільності (від лат. mobilis — рухомий), яку П.Сорокін вирішує через визнання рухомості меж страт і можливості людей вільно пересуватися з однієї страти до іншої, вертикально (з нижчої страти до вищої чи навпаки) та горизонтально (з однієї страти до іншої, розміщеної поряд); відкрите демократичне суспільство з рівними правами і шансами для всіх громадян — це суспільство інтенсивної соціальної мобільності; його гаслом згодом стає вислів: «У США і швець може стати президентом».
Теорія Однак найважливішою складовою творчого доробку П.Сорокіна є,
соціокультурної безумовно, його теорія соціокультурної динаміки. Соціокультурна
динаміки реальність, як нескінченна різноманітність, охоплює всі можливі прояви
соціальної діяльності людини і складається із соціокультурних феноменів різних рівнів. Найвищий з них — соціокультурна суперсис-тема; системи нижчого рівня — мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Історія для П.Сорокіна — процес закономірних змін всередині соціокультурних систем та наступної заміни однієї суперсистеми іншою. Такий перехід супроводжується радикальною трансформацією соціаль-них інститутів, норм і цінностей, що знаходить свій прояв у соціальних і культурних кризах, революціях та війнах. Із цього погляду Перша світова
Концепція конвергенції
Внесок П.Сорокіна в історію соціологічної думки
Поиск по сайту: