Суспільства

Дуже сучасними в наших умовах € положення про те, що в русі до демократичного суспільства не можна обійтися без політичної організа­ції, політичних інститутів і держави, але при цьому неприпустимим є придушення функціонування індивіда надмірним політичним контро­лем: держава має бути гарантом демократичних свобод і вільного під­приємництва.

2. Представники класичної соціології про політичне життя суспільства і людини. Велику увагу політичній проблематиці приділяв Е.Дюркгайм у тій частині його доробку, яка пов'язана з дослідженням нормальних і патологічних станів суспільства та солідарністю його членів. Визначальну роль у його аналізі відіграє розподіл пращ який у кінцевому підсумку призводить до творення зв'язків солідарності (механічної або органічної) між людьми. Для механічної солідарності доби традиційних суспільств властивою є однаковість ставлення інди­відів до соціуму, їх подібність, повна узалежненість їх свідомості від колективної свідомості і відповідно знеособлення людини. У суспіль­ствах із механічною солідарністю домінує репресивне право, що ґрун­тується на силі й примусі; йому притаманна каральна спрямованість, зневага до особистості, жорстокі покарання. Органічна солідарність нових^ і новітніх суспільств означає, що люди відрізняються одне від одного, мають свою власну сферу діяльності, індивідуальну свідомість і є особами. У таких суспільствах першість має реститутивне право, яке діє в умовах відсутності обов'язкових для всіх колективних уявлень. Суспільство з таким правом буде схоже, за висловом Дюркгайма, на величезне сузір'я, в якому кожна зірка рухається своєю орбітою, не порушуючи руху сусідніх зірок. Реститутивне право засновується на захисті інтересів людини і передусім права власності. Отже, в суспільст­вах із механічною солідарністю соціальний порядок тримається на страхові покарання, а в суспільствах із органічною солідарністю він підтримується ззовні законом, а зсередини — високою правовою сві­домістю його членів.

Дюркгайм розглядає також стан суспільної аномії в його політичному зрізі; цей стан визначається неузгодженістю ціннісного світу, розхиту­ванням базових моральних ідеалів, змішуванням законного і протизакон­ного. Проявами цього стану аномії у політичній сфері Е.Дюркгайм вважає конфлікти між поколіннями і соціальними групами, девіантну поведінку, дифузію (тобто розпорошення) влади і зрештою соціальну анархію.

Вебер про чотири типи політичної дії

М.Вебер про принцип владних повноважень

Засновник «розуміючої соціології» М.Вебер розробив оригінальну теорію соціальних дій і на цій основі створив концепції політики, бюрократії, права. Вирізнивши чотири типи соціальної дії, він відстежує, в який спосіб ці типи дій впливають на характер політичних реалій.

Афективні дії проявляються у фаворитизмі, даруванні статусних і владних привілеїв «улюбленцям», у неправовому усуненні з посад чиновників, у неадекватному виконанні службових обов'язків під впливом пристрастей чи емоцій.

До традиційних політичних дій належать буденні поведінкові акти, які здійснюються в силу традиції, як-от державна служба, повага і визнання зверхності керуючого, законослухняність тощо.

Ціннісно-раціональний тип соціальної дії поширюється у нових і новітніх суспільствах і може бути зрозумілим лише з врахуванням уявлень про цінності певних релігійних догм чи світоглядних систем. Прикладом останньої може бути марксизм-ленінізм, а відповідними цінностями політичного характеру — принципи пролетарського інтер­націоналізму, непримиренності до приватної власності, боротьби зі світовою буржуазією. Інколи ціннісно-раціональні дії політичного ґатун­ку у сукупності з певними культурними традиціями можуть утворювати цілі комплекси політичних норм і правил, наприклад, політику ненасилля в Індії часів Ганді чи політику нейтралітету в Швейцарії.

Цілераціоналщі дії притаманні сучасним розвинутим суспільствам і особливо поширені саме в політичній сфері. Для того, щоб політика була контрольованою, зводила до мінімуму конфлікти між людиною та соціальними групами, між ними і державою тощо, необхідними є акції, сенс яких зрозумілий і для керівників, і для виконавців, які здатні стимулювати особистісно усвідомлену ініціативу; до того ж вони не повинні загрожувати індивідуальній свободі або перешкоджати її розвитку. Прикладом таких дій може бути поведінка людей, які свідомо будують політичну кар'єру або приймають власні політичні рішення.

Два перші типи політичної дії притаманні традиційним суспільствам; два останні — сучасним раціоналізованим. Історія людства і є складним та взаємопов'язаним процесом змін у напрямку від «традиційних» до «раціональних» формацій в усіх сферах суспільного життя. У політичній сфері, за Вебером, на основі раціональності встановлюється чіткий узаконювальний принцип владних повноважень згідно з яким і визна­чаються форми права і форми управління. У традиційних суспільствах законність належала людині в особі пана чи монарха і була спадковою; спосіб управління був високо персоналізованим та обмеженим

Харизма­тичний принцип владних повноважень

звичаєвими нормами і обов'язками. Раціональний принцип законності зводиться до правил, які відокремлюють посаду від людини з її обов'яз­ками; раціональне управління перетворюється на постійну діяльність досвічених професіоналів, обраних завдяки їхнім здібностям, а не тому, що вони є особистими васалами чи фаворитами політичних покрови­телів. Отже, раціоналізація в сучасних суспільствах визначає розширен­ня сфери компетенції і підвищення ступеня гнучкості політичної та управлінської систем.

Третій принцип владних повноважень, харизматичний, вказує на вла­ду, яка коріниться в особистості самого політичного лідера, тобто в його харизмі, в його надзвичайних особистісних якостях і непереборній силі його звернень до людей, а не*в традиції або правилах управліцня. Саме цей принцип може успішно використовуватися у боротьбі з бюрократією, яка розмножується прогресуючими темпами, використовує державну владу для особистих цілей і часто блокує прогресивні політичні зміни з метою зміцнення свого становища та збереження у своїх руках важелів влади. Для Вебера вирішальним чинником для встановлення контролю над бюрократичною адміністрацією і запровадження нововведень є гарантування широкої участі мас у політичному процесі на основі харизматичного принципу свободи. Це можна забезпечити через запро­вадження масового виборчого права. Вибори на його основі є формою плебісциту (всенародного голосування) «за» чи «проти» партійних лідерів і розширюють для людей свободу дій у визнйченні політики через тиск на своїх індивідуальних представників у парламенті.

Для з'ясування ефективності здійснюваної політики, за Вебером, доцільно сконструювати спочатку ідеально-типову модель політичної дії, а згодом порівняти її з реально існуючою. Власне такий методологічний принцип дуже часто використовується соціологами у дослідженнях політичних реалій сьогодення.

3. Структурний функціоналізм. Засновник структурного функціо­налізму Т.Парсонс піддав критиці теорії, які абсолютизують індиві-* дуальну й суспільну раціональність (М. Вебер). Не сприйняв він і теорії, в яких головним чинником суспільного розвитку була політична бороть­ба, а підтримка порядку залежала від влади або накинених нею санкцій (К.Маркс). Натомість Парсонс пропонує свою теорію соціальної дії, в якій органічно поєднується врахування і раціонального, й ірраціональ­ного компонентів у діях людей. На його думку, влада не є головною силою, здатною попередити соціальне протиборство і його негативні наслідки. Насильство здатне викликати переважно негативні реакції

Роль

Поиск по сайту: