Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні

Соціологічні

центри

України

та їхні

дослідження

політичних

реалій

Серед усіх проблем суспільного життя в сучасній Україні найбільш дослідженими на емпіричному рівні є, мабуть, проблеми політичні. У країні утворилися й успішно функціонують декілька висококваліфі­кованих соціологічних центрів, що систематично відстежують процеси і явища у сфері політики. До них належать Інститут соціології, який плідно співпрацює із соціологічною службою Центру «Демократичні ініціативи» та службою СОЦІС-Геллап; Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова; Український інститут соціальних досліджень; Київський міжнародний інститут соціології в Університеті «Києво-Могилянська академія» (КМІС) та інші. Для

Конституція про Україну як державу

Діяльність Президента в очах громадян

соціологічної характеристики сучасних політичних реалій України в даній частині теми використовуються результати багаторічного соціоло­гічного моніторингу громадської думки населення країни, здійснені під керівництвом Є.Головахи й Н.Паніної й узагальнені за період з 1994 до 2003 рр., матеріали багаторічних досліджень співробітників КМІСу на чолі з В,Хмелько, а також дані поточних щомісячних досліджень Центру ім. О.Разумкова.

Згідно з Конституцією Україна є суверенною і незалежною, демо­кратичною, соціальною, правовою державою. Україна проголо­шується у ст. 5 першого розділу Конституції республікою. Реально ж сучасна Україна є президентсько-парламентською республікою, в якій уся повнота влади (крім, мабуть, законодавчої) належить нині Прези­дентові. Це дає підстави багатьом політологам і соціологам вважати, що в Україні фактично сформувалась авторитарна президентська республіка з виштовхуванням парламенту на узбіччя політичного життя. Що ж до думки з цього приводу пересічних громадян, то більшість (52,5% 1 994 р. та 58,8% 2001 р.) цілком задовольняє така ситуація; вони вважають, що Президент повинен мати всю повноту влади, керувати урядом і відпо­відати за внутрішню й зовнішню політику країни, як це є, приміром, у США. Думка, що Президент має розділити владу з прем'єр-міністром, призначеним за згодою парламенту, як-от у Франції, є близькою для кожного десятого респондента. Німецька модель, згідно з якою Прези­дент очолює країну радше як «національний символ» і фактично не має реальної влади (її зосереджує у своїх руках прем'єр-міністр, обраний парламентом), дістала підтримку лише 5—6% опитаних. Ті, що вважають інститут президентства необов'язковим для України взагалі, також становлять лише 5—6% опитаних. Отже, перебрання українським Президентом на себе більшості влад цих повноважень здійснюється великою мірою за мовчазної підтримки більш ніж половини населення.

Строкатнішою є картина уявлень респондентів про основні напрями діяльності Президента. Першість за кількістю голосів має група опи­таних, яка вважає, що Президент повинен здійснювати політику соціаль­ної справедливості й повної рівності всіх громадян (33,1% 1994 р. і 35,3% — 2001 р.). Другою за чисельністю є група, представники якої сподіваються, що Президент має бути послідовним демократом і йти шляхом ринкових реформ (відповідно 19,5% і 25,8%). Для третьої групи опитаних не мають значення переконання Президента; для них важливо, аби він був сильною, видатною особистістю (14,9% і 16,4%). Очевидно, ці три групи символізують три політичні орієнтації: соціалістичну, капіталістичну і

Стан прав і свобод людина в Україні очима респондентів

Політика у життєвих пріоритетах громадян

Ступінь

зацікавленості

політикою

Політичні ідеали грома­дян України

авторитаристську. Не можна не додати, що існує ще чисельна, до 22% опитаних, четверта група — тих, хто не зміг сформулювати своєї позиції. Так само очевидними є внутрішні поділи українського суспільства на прихильників кожної із цих трьох політичних альтернатив соціально-політичного розвитку, а також на пасивну масу, що зумовлює труднощі у досягненні політичної згуртованості громадян. А це, своєю чергою, відкриває широкий простір для цолітичної гри верхівки, її маневрів і маніпуляцій з громадською думкою і настроями широких верств населення країни.

Говорячи про сучасні політичні реалії України, слід особливо вказати ще на одну характерну особливість, пов'язану з розбіжностями норм Конституції з повсякденною життєвою практикою пересічних громадян. Ідеться про права та свободи людини, задекларовані у статтях другого розділу. З року в рік зростає кількість громадян, які скаржаться на численні порушення прав людини: якщо 1995 р. це відчули на собі 53,2% опитаних, то 2003 р. — вже 60,6%. За цих обставин ставлення людей до політики, політичних партій, держави, органів влади дедалі більше набирає негативістських форм або обертається втечею у приватне життя.

Це підтверджується даними конкретно-соціологічних досліджень про місце, яке посідає політика серед життєвих цінностей та уподобань населення країни. Дослідники Центру ім. О.Разумкова запропонували респондентам визначити важливість для них різних аспектів життя і ступінь їх задоволеності цими аспектами в цілому. Респондентам для оцінки було запропоновано перелік 18 різноманітних аспектів життя. Виявилося, що станом на 2000 р. у цьому переліку політика на останній, 18-й позиції: лише для 43,1% опитаних вона є важливою і лише 31,1% респондентів задоволений політичним аспектом свого життя. Отже, сфера політики не є пріоритетною для більшості громадян країни.

Водночас не можна беззастережно стверджувати, що політика — це сфера життя громадян країни, якою вони зовсім не цікавляться. За даними моніторингу громадської думки Інституту соціології, постійно зацікавленими політичними проблемами у 2003 р. можна вважати 11,6% населення країни; ще 70,2% опитаних цікавляться політикою інколи. З чверті до 18,0% опитаних зменшилася питома вага тих, кого політика зовсім не цікавить.

Ступінь зацікавленості політикою можна уявити, проаналізувавши відповіді на запитання про наявність чи відсутність для людини певних політичних ідеалів, які застосовують на підтримку громадян. Виявляється

Ставлення до соціального устрою

Підтримка політичних напрямів

що лише близько 6% опитаних вважають, що такі ідеали існують і важливі для них. 40,9% опитаних1994 р. і 44,9% — 2001-го зазначили, що такі ідеали для них не існують. Приблизно чверть респондентів не змогли відповісти н£ це запитання. Отже, виявляється, що ступінь заці­кавленості політичним життям більшості населення є досить слабким, поверховим, пасивно-споглядальним, без чітко визначених політичних ідеалів і прагнення домогтися їх реалізації у житті.

Інше питання мало на меті з'ясувати, який же загальний вектор політичних спрямувань опитаних. Одержані результати подано в табл. №1.

Табл.№1.

Ставлення респондентів до бажаного соціального устрою (у%)

Як бачимо з таблиці, характерна для загальних політичних

орієнтацій населення країни строкатість їхніх політичних уподобань, коли майже рівними групами представлені різноманітні політичні преференції при невеликій перевазі прибічників соціалізму і тих, хто взагалі не має чітких уявлень про соціальний устрій, у якому він хотів би жити. За ці роки рівень політичної культури приблизно п'ятої частини населення залишився в зародковому стані, оскільки вони навіть не спромоглися висловитися із зазначеного цриводу.

Варто зіставити кількість прибічників різного соціального устрою з кількістю тих, хто визначився в політичному плані та підтримує політичний рух певного спрямування. Ці дані подані в табл. № 2.

Ставлення до багато­партійності в Україні

Табл. № 2. Важливість для респондентів певного політичного руху (у %)

З порівняння таблиць зрозуміло, що питома вага тих, хто обстоює повернення до соціалізму, приблизно збігається з питомою вагою прибічників комуністичного і соціалістичного напрямів у політиці; зага­лом вони становлять трохи більше п'ятої частини респондентів і є досить сталою величиною. Політичні уподобання ж інших — найрізноманітніші; крім представлених у таблиці напрямів у анкеті були названі також ліберальний, анархістський, релігійний, християнсько-демократичний та інші, але вони не здобули суттєвої підтримки опитаних. У цілому виз­начилися з своїми політичними уподобаннями лише 42—43% респон­дентів і 1994 р., і 10 років по тому. Водночас більшість опитаних за ці роки або ще не визначилася, або й не задумувалася над такими питаннями взагалі.

Ще конкретніше запитання мало на меті отримати відповіді про доцільність існування в Україні багатопартійної системи, якій би ці напрями мали свою персоніфіковану репрезентацію. Думки опитаних знову розділилися в такому співвідношенні: за існування багатопар­тійності висловилося 1994 р. 36,1%, а 2003-го — лише 24,3%, проти - відповідно 29,8% і 45,3% респондентів, тобто розчарування щодо багатоманітності партій та їхньої діяльності протягом зазначених років відчутно зросло.

Соціологи фіксують великий розрив між зацікавленням політикою, політичними уподобаннями і референціями громадян країни, з одного боку, та їх членством у політичних партіях та громадських організаціях — з другого. Дані про цей аспект політичної поведінки та політичної свідомості подано в табл. №3.

Членство у громадсько-політичних інституціях

Поиск по сайту: