Цінності та норми у працях П.Сорокіна

аскетизму) і кожний суспільний устрій встановлює, що є цінністю, а що ні.

Російські соціологи у визначенні цінностей наголошують не лише наяв­ність у системі цінностей певних переконань із приводу мети життя, ай думок про основні шляхи й засоби, що ведуть до досягнення цих цілей. Іншими словами, для них соціальні цінності відповідають на питання, як ставитися до того, що вже є або має бути.

Українські соціологи акцентують на тому, що цінності є узагальненням емпіричного досвіду людства і мають свою градацію і типологію. Серед цінностей вони називають:

• смисложиттєві (уявлення про добро і зло, щастя, ціль і сенс життя; приклад — калокагатія у стародавніх греків як єдність добра і краси);

• вітальні (від лат. ьгіаііз — життєвий; це цінності життя, здоров'я, особистої безпеки, добробуту, сім'ї; цінності освіти, кваліфікації, правопорядку і т.ін.);

• цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння громаді й людям); _г

• цінності міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

• демократичні цінності (права людини взагалі, свобода совісті, слова, переконань, вірування, свобода політичного вибору, національний суверенітет);

• партикулярні цінності (прив'язаність до малої батьківщини, сім'ї, віра в Бога, прагнення до Абсолюту). ^

Соціальні норми є похідними від цінностей і ґрунтуються на них. Під соціальними нормами розуміють правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють поведінку людей, суспільне життя відповідно до цінностей певної культури і зміцнюють стабільність і єдність суспіль­ства. О.Якуба визначає норми як такі, що відображають загальні вимоги суспільства, конкретних соціальних спільнот до поведінки їхніх членів. Це волевияв, що дає змогу здійснювати соціальний контроль і дає зразок поведінки. Дотримання цих норм забезпечується в суспільстві зазвичай через застосування соціальних заохочень і соціальних покарань (або ^х позитивними і негативними санкціями).

Великої уваги цьому питанню приділяє у своїх працях П.Сорокін. Будь-яке суспільство, пише він, можливо описати і зрозуміти лише крізь призму притаманної йому системи «значення, норми, цінності». Ця система є одночасно культурна якість. Суспільство складається із соціальних спільнот і груп: «Поза групою історія нам не дає людини...

Правові та моральні норми

Соціо-культурні зразки поведінки

Нам завжди дані групи, а не окремі люди, що живуть окремо один від одного». У кожній такій групі і спільноті є і навіть повинні бути «відступ­ники», інаковірці та інакодумці поруч із тими, хто живе згідно з офіцій-. ними нормами поведінки групи. Ці інакомислячі не завжди реалізують свої «антисуспільні» норми поведінки, вони поводяться переважним чином не відповідно до своїх переконань, а згідно з усталеними нормами групової поведінки. Причина цього — в існуванні покарань і винагород. Звідси висновок П.Сорокіна: без покарань і винагород (заохочень) боротьба всередині групи була б не спорадичним і тимчасовим, а постійним явищем, і взаємодія людей була б «війною всіх проти всіх».

Норми поділяються на правові й моральні. Правові норми прояв­ляються у вигляді закону або іншого державного чи адміністративного акту, містять чіткі диспозиції, які визначають умови застосування певної юридичної норми, а також санкції, здійснювані відповідними органами. Дотримання моральних норм забезпечується силою громадської думки, морального обов'язку людини. Крім того, соціальні норми можуть спиратися не лише на юридичні та моральні акти й уявлення, а й на звичаї і традиції.

Отже, цінності пов'язані з культурною орієнтацією людської діяль­ності, а норми — з соціальною орієнтацією суспільства. Соціальні норми відповідають не на питання про ставлення до явищ і процесів соціальної дійсності (як цінності), а на питання про те, що і як з ними робити. Якщо соціальні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поведінки людей, то соціальні норми — конкретні установки щодо цієї поведінки, її взірці, або зразки.

Соціокультурні зразки поведінки закріплені в обрядах, звичаях і традиціях. Обряди — це сукупність символічних стереотипних колектив­них дій» що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми й цінності та викликають певні колективні почуття. Звичаї становлять собою форми регуляції діяльності й стосунків людей, які відтворюються у певному суспільстві/соціальній спільноті й групі і є звичними для їхніх членів. Звичаї — це неписані правила поведінки. Традиції функціонують в усіх соціальних системах, будучи необхідною умовою їх життєдіяль­ності, і є елементами соціокультурної спадщини, котрі передаються з покоління в покоління. М.Вебер вважав, що типовими зразками орієнтації людей у різних сферах соціального життя є етичні вчення головних світових релігій. Існує певна типологія таких соціо-культурних зразків у кожному суспільстві (типи героїв у міфології і релігії, соціо­культурні зразки для молоді в стилі життя; Н.Смелзер наводить приклад

Соціо-

культурні

уявлення

Мова в системі культури

стилю «Веллз», що його виробили підлітки з передмістя Сан-Франциско у СІЛА і який вимагав наслідування екстравагантної моди, споживацької поведінки, конформізму, надматеріалістичності, зневаги до старості й людей похилого віку, особливого жаргону).

Соціокультурні уявлення — це регулятиви, що формуються на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду; це первинні орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або групи. Кожне конкретне суспільство має свої специфічні уявлення про те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що — шкідливим, заборо­неним і неважливим; яких традицій і звичаїв дотримуватись, а яких ні; які зразки поведінки варті визнання, а які мають бути відкиненими. Поняття створюються на базі уявлень і містяться передусім у мові; завдяки їм стає можливим впорядкувати досвід людей. Поняття — це думки, ідеї, знання, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх ознак (наприклад, форму, колір, смак предметів довкілля). Мова — це форма нагромадження, збереження і передання людського досвіду, система понять, наділених певним значенням. Люди засвоюють ці значення в процесі виховання і навчання, що дозволяє їм розуміти сенс сказаного та написаного.

Н.Смелзер відводить мові особливе значення в системі культури. Всі ^елементи культури можуть бути висловлені в мові, Н.Смелзер наголо­шує, що мова — явище соціальне, її неможливо опанувати поза соціаль­ною взаємодією, без спілкування з іншими людьми. Мова бере участь також у процесі нагромадження та організації досвіду людей, вона виробляє загальноприйняті значення. Спільна мова підтримує згурто­ваність суспільства і соціальних спільнот, сприяє формуванню почуття групової єдності, груйової ідентичності. Проте мова здатна і розділяти людей. Н.Смелзер наводить приклад Канади, де мова є головним символом антагонізму між англо- і франкомовним населенням. Тому мова може стати важливою політичною проблемою: згадаймо наміри франкомовної провінції Квебек відмежуватися від Канади й утворити самостійну державу. 1996 року прихильникам такого вирішення проблеми цілісності Канади не вистачило лише одного відсотка голосів людей, що брали участь у референдумі. Мовна ситуація в Україні також є важливим чинником політичного життя і тісно пов'язана з наявними типами субкультури — російськомовною та україномовною.

Ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонталь­ному розміщенні й змістовому наповненні. Разом з тим можна здійснити вертикальний аналіз соціокультурного середовища, звертаючи увагу

Форми культури

Культурні конфлікти

насамперед на певні форми культури. Реалізація цього другого аспекту аналізу дає можливість вирізнити у внутрішній структурі культури такі її форми:

• загальнолюдська культура (у сенсі культури, виробленої людством протягом всієї історії його існування, яка спирається на загально­людські цінності істини, добра, краси, справедливості тощо);

• суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним суспільст­вом, котра передається з покоління в покоління);

• субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, ціннос­тей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спіль­ноти; приклад — національні, професійні субкультури, субкультура організацій тощо);

• контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка проти­стоїть або перебуває у конфронтації до панівної суперкультури та субкультур просуспільних спільнот. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспільстві — богеми, а в ній — стиль життя і поведінки хіппі. Для їхньої культури характерним є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоднішнім днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт із такими цінностями панівної західної культури, як самодисципліна й самообмеження, копітка працяз метою досягнення успіху і т.ін.);

• девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам із соціально відхиленою поведінкою; приклад•— стиль життя й анти­соціальна поведінка груп наркоманів, сатаністів тощо);

• особистісна культура (мається на увазі культура конкретного індивіда, або особисті).

Завданням соціологів є дослідження співвідношення всіх цих форм культури, суперечностей між ними й домінуючою в суспільстві куль­турою, з'ясування їх оцінки різними соціальними групами. Для них. важливо визначити, чи змішуються ці форми, чи співіснують і терпляче ставляться одна до одної, а чи, можливо, між ними виникають культурні конфлікти. Конфлікти у цій площині найчастіше виникають тоді, коли цінності контркультури або девіантної культури вступають у супереч­ність з панівною суперкультурою чи субкультурами соціальних спільнот. Водночас не можна заперечувати, що конфлікти у сфері культури мають _# певне позитивне значення, сприяючи появі нових, адекватних часу, культурних взірців, які поступово пронизують домінуючу в суспільстві культуру і зумовлюють (до певної міри) її прогрес.

Поиск по сайту: