Суспільствах

Соціологія праці й управління нині досить продуктивно розви­вається в Україні. Соціологи беруть участь у різноманітних дослідженнях економічної сфери, насамперед економічної свідомості й поведінки окремих соціальних спільнот-суб'єктів економічної діяльності та насе­лення загалом. Найактуальнішою проблематикою досліджень українсь­ких соціологів є виявлення ставлення респондентів до напрямів і форм економічних перетворень, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, до процесів приватизації, ціноутво­рення, до особистого достатку тощо.

У навчальному посібнику Г.Дворецької (Соціологія праці. — К., 2001) уміщено інформацію про основні напрями досліджень вітчизняних соціологів у різноманітних сферах соціології праці.

Однак передусім, очевидно, слід поміркувати з приводу реального стану економіки сучасної України і тих тенденцій, які простежувалися в її розвитку протягом років незалежності країни, на тлі тих процесів; які відбуваються у світі. Використаємо для ціього численні публікації вчених, присвячені 10-річчю незалежності, які безпосередньо торкаються проблематики цієї теми.

Насамперед необхідно визначитися щодо загального напряму роз­витку українського суспільства, використовуючи здобутки сучасної економічної соціології і соціології праці та управління. Відомий українсь­кий соціолог В.Хмелько зазначає, що технологічно розвинуті суспільства світу за останнє десятиліття просувалися з індустріально-інформаційної стадії макросоціальної еволюції суспільного поділу праці до стадії інформаційно"індустріальної ', на якій найбільша частка сукупної людської праці в суспільстві віддається саме на виробництво інформації, а виробництво і зберігання речових засобів існування за масштабами витрат суспільної праці відсувається на друге місце. Іншими словами, розвинені країни просуваються дедалі більше у напрямку формування постіндустріального суспільства, до постринкового типу соціального устрою.

Економічний

регрес

України

Опитування експертів з проблем економіки

Причини економічної кризи в Україні

В Україні ж за останнє десятиліття, як свідчать дані статистики, фактично відбувся процес помітної макросоціальної інволюції (або нега­тивних змін у зворотному напрямку). Тобто замість просування від індустріально-аграрної стадії, де наше суспільство перебувало десять років тому, до стадії бодай індустріально-інформаційної в Україні практично стався відступ до аграрно-індустріальної стадії суспільного поділу праці; на якій суспільне виробництво України перебувало приб­лизно до 50-х рр. минулого століття. Інший український соціолог Є.Голо-ваха називає соціальний устрій сучасного українського суспільства «капіталізованим феодалізмом». Отже, незважаючи на термінологічні відмінності в означеннях реального стану українського соціуму та його економічної сфери, соціологи погоджуються в головному, акцентуючи не тільки на явищах застою, ай регресу, повернення назад, до минулого. Це дає багатьом ученим підставу стверджувати про виникнення в Україні системної багаторічної «рукотворної кризи всього суспільства, яка поставила країну на межу національної катастрофи», про «роки втра­ченого шансу і нереалізованої української мрії» (О.Білорус); про антро­пологічну кризу (О.БЇлий); нарешті, про «загублене десятиліття, зруйновану економіку й пограбований народ» (Ю.Пахомов).

Щодо господарства країни на цих обговореннях і «круглих столах» можна було почути про те, що в Україні створилася «квазіринкова (тобто несправжня, фальшиво-ринкова) господарська система» (В.Будкш), що внаслідок провалу політики реформ Україна повернула економіку назад, у бік «ринкової архаїки» (Ю.Пахомов) тощо. ^

Дещо стриманіші в емоційному плані ащнки прозвучали від 305 експертів з проблем економіки, опитаних у червні-вересні 2001 р. Київським міжнародним інститутом соціології. Коротко їхні висновки такі: реалізація економічних перетворень в Україні виявилася гіршою за попередні очікування, на що вказали 78% експертів. На їхню думку, це сталося передусім тому, що Україна не мала чіткої стратегії реформу­вання економіки, а відтак великою мірою залежала від «рецептів» закор­донних радників. До того ж кожний уряд змінював плани економічного розвитку своїх попередників, що призвело до численних хитань і невиробленості якоїсь однієї узгодженої лініїї перетворень.

Отже, серед причин регресивного економічного розвитку країни експерти передусім визначили:

• відсутність чіткого тану та птоШдоШшьпомтитіреформування;

• найгірші соціальні якості еліти (такі, як приховане небажання здійс­нювати реформи, соціально-економічний егоїзм, домінування вузько-кланових інтересів над суспільними, корумпованість тощо);

Ментальність і економіка

Невдачі і здобутки економічного розвитку

• професіональну некомпетентність реформаторів. Останнє означає нездатність знаходити і запроваджувати інноваційні рішення, неспро­можність виробляти стратегічні й тактичні проекти, які були б у змозі позитивно вплинути на зміну економічної ситуації.

Окрему групу причин економічної кризи, на думку експертів, станов­лять чинники, пов'язані з недостатньо розвиненими соціальними якостями населення. Академік Ю.Пахомов, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, з приводу цього вва­жає, що економіка великою мірою визначається саме цими чинниками, або ментальними, соціально-психологічними особливостями населення. Він, а також згадувана група експертів називають такі риси населення України, які значною мірою спричинилися до утворення й поширення кризових явищ: ■/

• відсутність ринкового мислення;

• неринкова культура;

• соціально-психологічні цінності і традиції, які не дозволяють гро­мадянам ініціативно створювати конкурентне середовище, а також компетентно діяти в ньому;

• нездатність виробляти адекватні, суспільно й індивідуально корисні реакції на кризові явища;

• залишки зразків економічної поведінки радянських часів;

• сліпа віра у доцільність використання чужого досвіду й моделей економічного розвитку, які, перенесені на український ґрунт, нібито здатні миттєво вивести країну на рівень процвітання і добробуту;

• сподівання, що все «якось та буде і само собою станеться»;

• схильність до спрощення і примітивізації, небажання знати про те, що насправді з нами відбувається; крищуще небажання, нехтування інформацією та знаннями;

• унікальна байдужість до своєї долі тощо.

Окремо про економічну свідомість і поведінку населення України в оцінці соціологів ітиметься далі.

Продовжуючи, зазначимо, що експерти визнали найбільш невдалою реалізацію таких напрямів економічної політики, як прозорість, звітність, боротьба з корупцією в державному секторі, управління державним сек­тором та інституціями, забезпечення права власності та управління на основі принципу верховенства права, а також ефективність державних витрат.

Водночас позитивну/задовільну оцінку отримала діяльність дер­жави у сферах: управління інфляцією та поточним платіжним балансом,

Початок економічного відродження України

Фактори

економічного

оздоровлення

Співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників

торговельної політики і політики обмінного курсу та управління зов­нішнім боргом.

Отже, теперішній стан економіки країни не можна змальовувати лише чорною фарбою. Згідно з даними офіційної статистики, другий рік поспіль економіка України демонструє те, чого не спостерігалося про-. тягом останніх 10 років минулого століття, а саме — економіка почала зростати. Всі експерти одностайні в тому, що найнижчий пункт еконо­мічного спаду пройдено. Майже всі експерти впевнені, що в найближчі 5 років економіка України почуватиметься краще, ніж сьогодні. Абсолютна більшість експертів (82%) вважає, що економічному зростанню в Україні значною мірою сприяло створення стимулів для залучення прямих іноземних інвестицій.

Найважливішими факторами для поліпшення стану економіки України найближчими роками експертами названо:

• ліквідацію корупції;

• запровадження реального верховенства права і закону;

• створення системи ефективного справляння податків;

• уникнення суттєвого дефіциту державного бюджету;

• створення досконалішої банківської системи;

• запровадження ефективного корпоративного управління на під­приємствах державного се"ктору;

• сприяння розвиткові нових приватних підприємств;

• залучення прямих іноземних інвестицій;

• удосконалення системи соціального захисту населення.

Тепер звернімося до соціологічних характеристик економічної свідо­мості й поведінки населення України. Одразу ж зазначимо, що серед українських учених нема одностайності стосовно того, що є первинним і визначальним у ланцюгу «людина — суспільство». Одні з них вва­жають, що і стан економіки, і хода реформ прямо визначаються менталь­ними, соціально-психологічними рисами людей. Так, наприклад, ака­демік Ю.Пахомов пише: «Саме від панування духу над матерією (в тому числі економічною) вирішальною мірою залежить успіх реформ».

Інші ж (серед них одна з провідних українських соціологів О.Якуба) наголошують, що, навпаки, на економічну свідомість і поведінку людей суттєвий вплив має загальний стан суспільства (у випадку України — кризовий), який, будучи позначений невизначеністю, суперечливістю та непередбачуваністю, позначається на формуванні суперечливої свідо­мості та діяльності людей. Очевидно, в цій ситуації обидва

Зміни

Поиск по сайту: