Соціологія Е.Дюркгайма

Суперечливість

учення

ЕДюркгайма

Перша тенденція та її суть

На межі XIX—XX ст. дедалі більше соціологів починає усвідомлювати обмеженість натуралістичних та психологічних тлумачень суспільного життя, неспроможність природничо-наукових чи психологічних понять і методів розкрити усю складність людини як істоти соціальної. Вини-кають і посилюються переконання, що суспільство має свою специфіку, що соціальні структури і відносини не є чимось зовнішнім стосовно людини, — це продукт минулої та сучасної людської діяльності і що їх можна зрозуміти лише у зв'язку з цією діяльністю. Як наслідок — зростає інтерес до проблем соціальної дії та взаємодії, розробки методів розуміючої соціології та концепції соціології особистості.

Цей процес відбувається поступово, тому в працях багатьох пред-ставників класичної соціології кінця XIX — початку XX ст. можна знайти двоякість і суперечливість поглядів, розуміння недостатності попередньої соціологічної думки, наполегливі пошуки нових шляхів.

Яскравим прикладом нових теорій є соціологічна концепція патріарха французької соціологічно школи Еміля Дюркгайма (1857—1917). У ній простежуються дві головні тенденції. Перша — позитивістський натура-лізм — випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи. Е.Дюркгайм продовжує, але вже на якісно вищому рівні, традиції позитивізму з його вимогами збору й аналізу вихідних емпіричних даних, пояснення встановлених на основі досліджень від-носин між ними й доведенням висунутих гіпотез. Він поділяє натураліс-тичні установки позитивізму, намагаючись будувати соціологію за зразком природничих наук. Саме тому, зазначають українські соціологи А.Ручка і В.Танчер, він різко критикує представників соціологічного психологізму: теорія, яка починається з індивіда та його психології, неспроможна пояснити специфіку соціального. Водночас друга тенденція концепції Дюркгайма — так званий соціальний реалізм- вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, яка відрізняється від усіх інших її видів (хімічної, фізичної, біологічної, психічної) та домінує над індивідами.

Перша тенденція покликана забезпечити об'єктивний підхід до вивчення соціальної дійсності і знаходить вияв у принципі: «Соціальні факти слід розглядати як речі». На думку Е.Дюркгайма, це означає визнавати незалежне від суб'єкта існування соціальних явищ і досліджувати їх так, як досліджує свій предмет та чи та природнича наука. При цьому Е.Дюркгайм не стверджує, що соціальні факти - це у

Тема 3. Класична соціологія

Причинний і функціональний

аналіз

Поняття

норми

і патології

Друга тенденція та її суть

Соціальні факти

буквальному розумінні речі, а лише наголошує, що їх треба вивчати як речі, об'єктивно й неупереджено. Таке важко осягнути соціологові, який вивчає суспільство, в якому живе сам, а отже, як і кожна людина, має свої уподобання і схильності, симпатії та антипатії. Однак це необхідно зробити, якщо ми хочемо, щоб соціологія була справжньою наукою. Згодом послідовніше вирішує цю проблему М.Вебер.

У практиці соціологічного дослідження Е.Дюркгайм застосовує два різновиди аналізу: причинний і функціональний. Він обумовлює це тим, що соціальні факти залежать від соціального середовища, тому соціологія повинна досліджувати причини появи цих фактів, відштовхуючись від наявного стану суспільства, та об'єктивні зв'язки соціальних фактів і явищ, або функції. Водночас саме суспільство Е.Дюркгайм тлумачить як соціальну цілісність, подібну до живого організму з його досконалою системою органів і функцій. Воно має свою структуру, всі складові елементи якої виконують певні функції. Історично суспільство розвивається від простого, до якого не входять інші, до складного, яке будується шляхом злиття простих суспільств або є новим синтезованим утворенням на зразок Римської імперії.

З аналогій до функціонування організму Е.Дюркгайм виводить поняття суспільств нормального типу, норми і патології. Зовнішньою, емпірично фіксованою ознакою норми чи патології є поширеність певного соціального явища або його рідкісність, винятковість. На основі цього він інтерпретує такі соціальні явища, як злочинність, кризи, самогубства тощо.

Всі ці положення дають підстави визнавати Е.Дюркгайма одним з провідних науковців-соціологів, які заснували структурний функціо-налізм — впливову течію сучасної соціологічної думки.

Друга тенденція, наявна в соціологічній концепції Е.Дюркгайма, — це утвердження принципу специфічності й автономності соціальної реальності. На думку Е.Дюркгайма, соціологія повинна вивчати соціальну реальність, яка має особливі, притаманні лише їй властивості. Елементи соціальної реальності — соціальні факти, сукупність яких утворює суспільство і які становлять предмет соціології.

Суспільство виникає у процесі причинної взаємодії індивідів, але згодом вивищується над ними. Тому одним із центральних положень соціального реалізму Е.Дюркгайма є визнання пріоритету соціальної реальності (суспільства) над індивідами. Намагаючись пояснювати со-ціальне соціальним, він розвиває положення про вирішальну роль колективних (моральних, релігійних тощо) феноменів щодо індиві-

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Колективні уявлення

Суспільство -Бог

Соціологізм

Соціальна солідарність

Механічна й органічна солідарність

дуальної свідомості. Колективна свідомість має свій спосіб розвиті свої умови існування, які не зводяться до матеріальної основи. «Колек- тивні уявлення» (новий термін, запроваджений Е.Дюркгаймом) об'єктивними стосовно індивіда; вони співвідносяться як ціле й частин Але у цьому зв'язку безумовну перевагу мають власне «колективні уявлення», суспільна свідомість або суспільство в цілому. Навіть більш суспільство у концепції Е.Дюркгайма ототожнюється з Богом, впливає на людей і робить їх розумними й моральними істотами.

Отже, сукупність поданих положень учення Е.Дюркгайма утворює «соціологізм» — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами. Соціологізм вимагає також обов'язковості застосування соціологічного методу для всіх інших суспільних наук. На думку Е.Дюркгайма, наукові дисципліни, які досліджують різні сторони соціальної реальності, залежні від соціології бо лише вона дає ключ до розуміння всіх без винятку соціальних явищ їхній сукупності.

Наступним вагомим положенням соціологічної концепції Е.Дюрк-гайма є ідея соціальної солідарності, яка лягає в основу аналізу зв'язків що об'єднують людей у суспільство. Автор переконаний, з'єднати людей може розподіл праці, який неминуче викликає потребу спільних дій Спеціалізація праці, що зростає, розподіл виробничих ролей змушують людей обмінюватися своєю діяльністю та її продуктами; а це породжує свідому чи неусвідомлену взаємозалежність. У процесі еволюції людсь-кого суспільства відбувається перехід від суспільств із механічною до суспільств із органічною солідарністю,

У примітивних і нерозвинутих стародавніх суспільствах діє меха-нічна солідарність (за аналогією до зв'язків однакових молекул неорганічної речовини, зв'язаних між собою суто механічно). Внаслідок того, що в таких суспільствах розподіл праці ще незначний, тут діють колективна свідомість і уявлення як репресивна примусова сила для об'єднання людей в єдине суспільство, в якому колективне поглинає індивідуальність. Із зростаючим розподілом праці сила колективної свідомості послаблюється, — збільшується сила органічного солідарного зв'язку: кожний стає особистістю і бачить особистість в іншому. Такий зв'язок будується на залежності членів суспільства один від одного забезпечує єдність соціального організму. Отже, солідарність, за Е.Дюркгаймом, — вищий моральний принцип і вища універсальна цінність.

Тема 3. Класична соціологія

Таким чином Е.Дюркгайм стверджує, що нормальний стан суспіль­ства повинен базуватися на професіоналізації, спеціалізації функцій, розвинутому економічному плануванні. Ненормальний стан суспільства він пов'язує зі зростанням суперечностей між працею і капіталом, анархією виробництва і аналізує його прояви як хвороби капіталізму, а саме: аномію (тобто дезінтеграцію суспільства й особи, брак чіткої моральної регуляції поведінки індивідів), соціальну нерівність, нестрим-ну конкурентну боротьбу, класові конфлікти тощо. Подолання цих хво-роб можливе через мирне розв'язання конфліктів, послаблення боротьби й конкуренції; через встановлення правил, які твердо регламентують стосунки класів, запровадження справедливості й рівності соціальних можливостей згідно з принципом «віддавати належне за заслугою».

Але однієї економічної регуляції для лікування хвороб суспільства недостатньо. Вирішальна роль у цьому плані належить моральній регу-ляції. Тому найяскравішим втіленням дюркгаймівського соціологізму є його концепція релігії. Саме вона повинна виконувати функції суспіль-ного об'єднувача: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства), відтворюючу (забезпечення процесу передавання культурної спадщини новим поколінням). Релігійні обряди виконують важливе соціальне завдання: вони підтримують і зміцнюють соціальну солідарність суспільства. Крім релігії та церкви, об'єднанню і цілісності суспільства сприяє мораль як система правил поведінки. Її складниками є сімейна, професійна та громадянська мораль, ієрархічну структуру яких завершують загальнолюдські цінності та ідеали. Одна з основних суспільних функцій моралі, за Е.Дюркгаймом, — виховна. Саме мораль здатна подолати роздвоєння людини, яка у нього трактується як homo duplex, тобто істота двоїста, що має біологічне та соціальне начала. Якщо суспільство послаблює свій контроль над людьми, то виникає стан аномії, протилежний моральному порядку і здоровому нормальному стану суспільства, утворюється моральний вакуум (старі норми й мо-ральні принципи вже не діють, а нові ще не сформувалися і не утверди-лися як такі, що визнаються всіма).

Тісно пов'язана із попередніми частинами вчення Е.Дюркгайма його
концепція самогубств. Автор переконаний, що саме аномія суспільства
є головним, могутнім генератором самогубств: число самогубств є
обернено пропорційним до ступеня інтеграції тих соціальних груп і
спільнот, до яких цей індивід належить. Суть самогубства як патологіч-
ного соціального явища зумовлена кризовим станом суспільства в
цілому.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Роль

Е.Дюркгайма в історії соціології

Антипозити­вістський напрям у класичній соціології

Отже, роль Е.Дюркгайма в історії соціології є дуже важливою, він суттєво вплинув на подальший розвиток світової соціологічної думки Його внесок у поступ сучасної соціології полягає в обґрунтуванні особливого предмета й методу цієї науки, обстоюванні її окремого статусу серед інших наук, її методологічного та фахового суверенітету. Він звернув увагу на фундаментальні проблеми соціологічної науки, такі як:

43 природа суспільства як системи, що саморегулюється;

44 причини об'єднання людей у суспільство;

45 нормальний і патологічний стан суспільства;

46 значення інститутів виховання й контролю у процесі соціалізації людини;

47 принципи функціонального підходу до аналізу суспільних явищ;

48 соціологічне обґрунтування політики реформ тощо. Усе це дає підстави вважати Е.Дюркгайма соціологом, який скерував

традиційний позитивізм у якісно нове річище.

Разом з тим майже одночасно в соціології поширюється інший, антипозитивістський підхід до вивчення соціальних явищ, в основі якого — думки про принципову протилежність законів природи й суспільства, про особливий статус соціальної дійсності, який вимагає застосування до неї інших, ніж природничо-наукові методи пізнання, Суспільство та індивіди, які його утворюють, розглядаються не як типові соціальні факти, а як такі, що постають унаслідок процесів соціальної дії та взаємодії. Цей напрям у класичній соціології отримує назву гуманістичної соціології і протистоїть і соціологізму Е.Дюркгайма, і соціологічному психологізму. До цього напряму включають соціологічну систему М.Вебера, концепції Г.Зіммеля та Ф.Тьонніса

Поиск по сайту: