Поведінки

людей, а відтак воно спричиняє лише суспільні дезінтеграції посилює відцентрові тенденції, загрожує стану рівноваги сусйільства.

У пошуках альтернативного владі засобу для підтримки ладу в сус­пільстві Парсонс звертається до аналізу характеристик суспільства як стабільної життєздатної системи, котра спроможна протистояти дезорга­нізації і патологічним відхиленням. Серед чотирьох підсистем соціальної дії (соціальної, культурної, особистісної, органічної) особливе місце й роль він відводить культурній підсистемі. Культура традиційного суспільства закріплює нерівність між людьми, вимагає сили для дотри­мання порядку тощо. Культура ж сучасного західного світу, пов'язана з ліберально-демократичними цінностями, створює новий тип соцієнталь-ної спільноти, забезпечує стабільну взаємодію, соціальний порядок і суспільну рівновагу не силою примусу, а авторитетом самих ціннісних схильностей. І для всіх інших суспільств бажаним є утвердження такої культурної парадигми, яка здатна забезпечити взаємне співробітництво людей на основі врахування й узгодження їх ціннісних орієнтацій і базових потреб.,Такі ціннісні настанови спонукатимуть людей до самообмеження, добровільного дотримування норм і правил поведінки; відтак у такому ідеальному випадку немає потреби у зовнішньому джерелі влади; стабільний розвиток у кінцевому підсумку визнача­тиметься загальною системою цінностей, яка, по-перше, формує єдину мотивацію поведінки, по-друге, гармонізує соціальні ролі через загально­визнані культурні стандарти й моральні орієнтири.

Картина, змальована Парсоном, досить переконлива і бажана; але у світі соціальних реальностей таке ідеальне суспільство навряд чи існує; здебільшого мають місце розбалансованість між підсистемами соціальної дії та всередині них самих, внаслідок чого майже кожна країна світу зіштовхується з низкою проблем різної сили вияву — від таких, що лише ускладнюють її розвиток, до таких, що загрожують самому її існуванню. Власне таким аспектам аналізу політичних реалій присвячує свою увагу Р.Мертон. Він вирізняє п'ять типів найхарактернішої поведінки людей за критерієм їх неоднакового ставлення до суспільних цілей і засобів:

• конформізм, або визнання офіційних політичних цілей та законних засобів їх досягнення. Цей тип поширений тоді, коли стабільність суспільства є високою, а відтак наявна відповідність і культурним цілям, і інституціональним засобам їх досягнення;

• інновація як тип політичної поведінки означає орієнтацію на мету (наприклад, досягнення найбільшого політичного

З.Фройд

про

позасвідомі

складники

в політичній

поведінці

людини

капіталу, необхідного для обіймання керівної посади), із застосуванням хоч і досягнення такої мети;

• ритуалізм, який передбачає пониження для людини такої мети, як набуття політичного капіталу, і відповідно зниження рівня без­посередньої політичної активності особи. Лише інколи вона просто бере участь у політичних діях на кшталт виборів, у разових політич­них акціях тощо;

• ретритизм (від англ. геігеаі — відходити, відступати, відмовлятися) як тип політичної поведінки означає несприйняття людиною і офіцій­них політичних цінностей, і засобів їх досягнення, втечу від суспіль­ства. Звичайно йдеться про людей на маргінесі суспільного життя — бомжів, наркоманів, алкоголіків; більшість із них негативно ставляться до будь-якої участі в суспільно-політичному житті. Остан­нім часом поширились такі форми ретритизму, як масова втрата інтересу людей до політики, входження в закритого типу релігійні секти і навіть самогубства;

• бунт, заколот, які передбачають цілковиту відмову від пануючих політичних цілей та засобів боротьби за них; при цьому носії такого типу політичної поведінки виступають за принципово інші політичні цілі, які офіційно не схвалюються, та за засоби їх досягнення, що супроводжуються активною політичною дією антисоціального спрямування.

Отже, Мертон йде далі Вебера: він розглядає цілераціональну пове­дінку не тільки за критерієм мети, а й також і за засобами її досягнення. У мертонівському аналізі переважають такі різновиди політичної поведінки, які порушують усталений політичний порядок і відповідне* розхитують стан рівноваги суспільства; це, своєю чергою, дає змогу виявити міру поширеності таких типів поведінки і вжити заходів для їх мінімізації чи переведенняу позитивне суспільнозначуще річище.

4. Соціальний і гуманістичний психоаналіз. На думку представ­ників цієї групи концепцій, соціальні (в тому числі політичні) дії індивідів можуть зумовлюватися як свідомими, так і насамперед поза­свідомими психічними процесами, стосунки між якими є вкрай динаміч- ¹ ними. Більшість усвідомлених дій є такими протягом дуже короткого часу; зазвичай у внутрішньому світі людини домінує позасвідоме і справляє величезний вплив на характер політичної поведінки. Серед позасвідомих складників психічного стану людини З.Фройд вирізняє прояви ворожості, стійку дозу деструктивиості, прагнення експлуатації людини людиною тощо. Він був дуже критично налаштований стосовно

Захисні механізми людської психіки

Політична

поведінка

мас

соціалістів і комуністів через їхню віру в те, що людина є безкінечно доброю істотою, доброзичливою до сусідів та інших людей, однак її природа зіпсована інститутом приватної власності. Таку вихідну точку Фройд вважав ідеалістичним баченням дійсної людської природи. Для нього приватна власність є не джерелом, а наслідком людської вродженої агресивності. Агресивність, ця одвічна риса людської природи, ніколи не зникне. Тому комунізм, що кинув виклик основним людським властивостям, приречений на поразку.

Суспільство їіанує над людиною, оточуючи її різноманітними вимо­гами, нормами, правилами, вказівками. Коли питома вага негативних впливів з боку суспільства перевищує певну критичну масу, спрацьо­вують захисні механізми людської психіки, до яких Фройд зараховував:

• витискання, або вилучення зі свідомості мотивів (наприклад, певних політичних явищ чи подій), які викликають стрес, страх, невпев­неність тощо;

• заперечення, несприйняття реальної політики, заміна її вигадками, плітками, чутками;

• регресію, чи перехід до більш низьких, спрощено-примітивних дій (як-от збільшення вживання алкоголю, наркотиків і т,ін.); такий механізм найбільше спрацьовує в суспільствах, які зазнають трансформацій, стрімкого зламу суспільно-політичного ладу.^Як наслідок, у таких перехідних суспільствах депресія і фрустрація (тобто розбиття надій, почуття відчаю) стають дедалі масовішими.

Що ж до людських мас та їх політичної поведінки, то 3. Фройд вважає, що вони можуть бути різними: примітивними й високоорганізованими, очолювані вождями, з чіткими підрозділами тощо. Енергія маси зазвичай знаходить прояв у ворожих і жорстоких позасвідомих імпульсах, у насильницькій політиці стосовно людей, які до цієї маси не належать. Маса зазвичай заперечує все нове, незвичне; в ній відбувається зник­нення свідомої особистості, переважають афективні дії, колективне позасвідоме, амбівалентність настроїв і почуттів, їх різке чергування. Колективне позасвідоме завжди шукає вождя, провідника, «батька нації», «рятівника Батьківщини»; в ньому завжди переважають сподівання на політику легкого вирішення складних суспільних проблем. Тому в ухваленні політичних рішень треба враховувати, з одного боку, біоло­гічну природу людини, її інстинкти, а з другого — особливості менталь­ності народу, яка має, за Фройдом, глибокі корені й не піддається швидким змінам, чинить їм опір.

Теорія

Поиск по сайту: