Культури

Осново­положники соціології про культуру

теоретичної моделі чи схеми. Д.Крейн завершує свої міркування виснов­ком про те, що сучасний стан американської соціології культури визначається не так розпорошеними культуролргічними студіями, як прагненням вироблення на їхній основі узагальнюючих теоретичних концепцій.

Таким чином, широта й різноманітність культури, які передаються у визначенні «культура — це все те, що не є природою», зумовили наявність різних національних соціологічних шкіл, котрі у своїх дослідженнях надають перевагу тому чи тому аспекту її розуміння та дослідження. Водночас у межах усієї соціології культури можна також вирізнити два основні методологічні підходи, довкола яких гуртуються дослідники. Російський соціолог Л Лонін називає їх об'єктивістським і культурно-аналітичним. Перший підхід акцентує на тому, що людське суспільство є вищою сходинкою розвитку всьогЬ живого, а також розрізняє суспільство і культуру: суспільство, його системи і структури існують об'єктивно, поза й незалежно від світу культури — ідей, світоглядів, уявлень індивідів, груп і спільнот, які утворюють це суспільство. Нато­мість культурно-аналітичний підхід є вираженням іншого розуміння людського суспільства: його вже не треба розглядати як продовження природи, як об'єктивну реальність, подібну до тієї, що її вивчають природничі науки. Воно, суспільство, в цьому разі є продуктом людських дій; штучним, створеним людьми явищем — іншими словами, культур­ним продуктом.

До першої групи теорій належать практично всі натуралістські, позитивістські концепції разом із початковими версіями структурного функціоналізму. Друга група теорій представлена переважно «розумію­чою соціологією», символічним інтеракціонізмом і феноменологічною соціологією.

Позитивісти вважали, що культура як витвір людини є тією силою, котра здатна або прискорювати, або, навпаки, гальмувати об'єктивний процес еволюції людського суспільства. Будучи початково сукупністю індивідуальних суб'єктивних утворень (ідей, поглядів, переконань, по­чуттів, емоцій людини), вона з часом об'єктивується, відривається від індивіда і перетворюється на соціальну силу, незалежну від окремої людини та навіть пануючу над нею. Тому, наприклад, О.Конт розглядав мораль і релігію радше не як специфічно культурні утворення, а як передусім складові певного соціального інституту, явища соціального характеру, здатні допомогти побудувати впорядкований соціальний організм і зменшити деструктивний вплив на нього низьких людських

інстинктів. Або візьмімо вчення Г.Спенсера

Поиск по сайту: