Виробництва

К.Маркса однобічне, що він зловживає методом економічного тракту­вання історії. Сам М.Ковалевський вважав* що всі фактори — економічні, культурні, політичні, ідеологічні тощо — принципово рівнозначні для розвитку суспільства; серед них нема провідних і визначальних або менш вартісних і вторинних.

Четвертий етап, сухтю якого є визначення та інституцірналізація й економічної соціології у західному науковому світі, пов'язаний з іменами Т.Парсонса і Н.Смелзера. У його межах уперше здійснено обґрунту­вання спеціального предмета досліджень цієї науки, розроблено її історію. Однак основним результатом нового концептуального підходу Т.Парсонса і Н.Смелзера до проблем економічної соціології є структур­но-функціональний аналіз: Згідно з його принципами, економіка є однією з підсистем соціальної системи загалом, яка виконує функцію адаптації суспільства до довкілля. Сама ж економіка також поділяється на підсистеми: виробництво, капіталовкладення, природні й людські ресурси, підприємництво (останнє виконує центральну функцію інтеграції).

На думку названих соціологів, примітивні суспільства не були дифе­ренційованими на підсистеми спільнотами. Диференціація спочатку відбувається у системі дії: суспільство відокремлюється від капіталу й від особи, йде становлення індивідуальності, виникає свобода вибору для людини, відбувається деміфологізація її життя і свідомості тощо. Згодом із суспільства виокремлюються правова й політична підсистеми, і лише після того — підсистема економіки, де основні засоби інституціоналізації — ринок і гроші. Н.Смелзер досліджує взаємодію економіки й культурних чинників, політичних змін, етнічних відносин, соціальної структури; його основний внесок — розробка концепції соціологічного аналізу економіч­них процесів (виробництво, розподілу та обміну, споживання, економіч­ного зростання тощо).

Остання чверть XX ст. ознаменувалася появою нового потужного соціологічного напряму — теорії постіндустріального суспільства. Оскільки загальний зміст цієї теорії викладений у темі № 4, подамо лише ті її фрагменти, які стосуються проблем цієї теми і які характеризують ситуацію у сфері виробництва розвинутих країн світу на порозі XX ст. Ці фрагменти можна згрупувати таким чином.

1. Зміни в характері виробництва:

• перехід від виробництва товарів до сервісної (обслуговуючої) економіки;

• розмивання меж між виробничою та невиробничою працею, між працею із виробництва матеріальних благ і виробництвом послуг, між виробництвом і споживанням у

Новий

характер

власності

Новий характер організації та управління виробництвом

цілому;

• перехід від суто споживання до виробничої діяльності нового типу, яка дедалі частіше розглядається як різновид дозвілля;

• швидке заміщення праці знаннями; не масоветкатеріальне виробницт­во, а індивідуалізоване створення інформації та знань;

• руйнування меж між освітою, працею й дозвіллям;

• підвищення ролі науково-дослідних центрів і університетів, де ство­рюється дедалі більша частка національного продукту.

2. Трансформація власності:

• дифузія прав власності у двох напрямах:

а) зосередження акцій у дрібних держателів і виникнення внаслідок цього так званої «демократизації» капіталу;"

б) формування компаній і кордорацій, значна частина капіталу яких контролюється їхніми робітниками;

• перетворення традиційної приватної власності на юридичну фікцію і формування власності на інформацію та знання, які нероздільно пов'язані з тими, хто їх виробляє;

• зменшення залежності людини від власності лредставників панівного класу на засоби виробництва, оскільки головними з них стають

• знання, дедалі доступніші для звичайної людини;

• велетенську зростання ролі^: освіти, яка стає каналом доступу до отримання і вироблення знань, а відтак — і до інтелектуальної влас­ності як такої. З огляду на це Ф.Фукуяма зазначає, що класові відмінності, які існують нині у США, викликані передусім відмін­ностями в освіті.

3. Зміни характеру організації та управління виробництвом:

• створення системи управління, заснованої на широкій участі і менеджерів, і робітників;

• підвищення ролі неприбуткових організацій, участь у яких має добровільний характер і котрі стають важливими центрами не тільки ухвалення рішень, ай впливу на інші соціальні інститути;

• перехід від економіки, організованої на основі стихійних законів ринку, до господарства, що має радше не плановий, а «узгоджувальний» характер. У цьому узгодженні бере участь широке коло пред­ставників сфери виробництва, послуг і споживання, а також держава, неприбуткові громадські організації, дедалі більша кількість робіт­ників. Тобто витворяється не державне чи приватновласницьке регулювання й управління, але активне соціальне регулювання з елементами громадського самоуправління і в сфері виробництва, і в інших сферах суспільного життя.

Нова

система

цінностей

Постмодер-

ністське

бачення

економічних

проблем

4. Зміна соціального статусу і ролі робітника та формування нової системи цінностей:

• відмова від нарощування масового виробництва матеріальних благ, перехід до максимального розвитку людського потенціалу;

• заміна трудової активності новим типом активності — креативної (творчої) за своєю суттю;

• зміна основної якості виробника: головним у людині стає не її фізична сила, а здатність до інновацій;

• заміна пролетаря-виробника матеріальних благ просьюмером, тобто людиною, яка одночасно і продукує, і споживає;

• руйнація старих домінуючих орієнтирів на індивідуалізм і особисту підприємливість та їх заміна оптимальною сполукою індивідуаліст­ських і спільнісних якостей особистості; дедалі ширша участь людей у недержавних добровільних громадських організаціях та локальних спільнотах;

• перехід від сповідування ринкових принципів до постекономічних цінностей;

• поступова відмова від економізованих матеріальних цінностей та орієнтирів і перехід до постматеріальних соціологізованих систем цінностей з їх орієнтацією не на максимальний матеріальний добро­бут, а на високу якість життя з широкими можливостями самови­раження, саморозвитку і самореалізації особистості.

Таким чином, багато проблем, які на перший погляд є суто економіч­ними, на порозі XXI ст. набувають значно ширшого соціального контекс­ту і починають "переплітатися із проблемами суспільства і людини в цілому. Саме ця обставина й привернула увагу постмодернгстів, котрі починали з культурологічних проблем, але згодом сформували специфічний підхід також і до господарської тематики і знайшли, на думку В Лноземцева, нетрадиційні шляхи осмислення ролі економічних явищ у житті суспільства. Постмодерністське широке трактування виробництва як виробництва не лише матеріальних благ і послуг, а й креативної людської особистості дозволило включити в рамки цього процесу фактично всі сторони життя людини. Одночасно саме поняття споживання у постмодернізмі також розглядається нетрадиційно, а як процес засвоєння статусних станів і культурних форм. В умовах сталого зростання ролі знань та інформації, розвитку господарської діяльності, зумовлених творчою активністю особистості (а не економічними, як до

Пост­модернізм про пост ринковий устрій

Сфера

Поиск по сайту: