Витоки української протосоціології

Витоки

соціального

пізнання

Соціальна думка України кінця

XVI - початку

XVII ст.

Соціальна філософія Г. Сковороди

Ця лекція ставить за мету дати хоча й не повне, але достатнє уявлення про творення української соціологічної традиції, формування соціологіч­них поглядів. Цей процес був надзвичайно складний і болісний; плідні соціологічні розробки, які стали надбанням соціології в Україні, на довгий час залишилися призабутими, тому в деяких читачів навіть можуть виникнути скептичні запитання: мовляв, про яку соціологію в Україні може йтися? Хіба вона існувала? Чим можуть похвалитися українці в галузі соціологічної науки?

Спробуємо дати відповідь на ці запитання, зазирнувши вглиб історії. Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX—XIII ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності — Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру — Києва і Середнього Подніпров'я. Сліди-елементи соціологічної думки треба шукати у доробках найдав-ніших українських мислителів. До них належали київський митрополит Іларіон (в його проповідях і творі «Слово о законі і благодаті» спросто-вуються твердження про існування богообраного народу, висловлюється похвала діянням великого князя Володимира, славиться хрещення Русі), Клим Смолятич, Володимир Мономах (у своєму відомому «Повчанні дітям» він дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру).

Цікаві соціологічні спостереження виявляють полемісти середньої доби української історії Ю.Рогатинець, І.Вишенський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода та інші. Виняткове місце в розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. належить мислителю Івану Вишенському (приблизно 1550— 1620-ті рр.) з містечка Судова Вишня поблизу Львова. У його писаннях життя українського народу і боротьба в умовах національного, соціального й релігійного гніту стали центральними. Він прагне обґрунтувати вимоги свободи, рівності, справедливості у сфері духу, покласти їх в основу життєдіяльності, громадського життя людини й народу.

Важливий вплив на становлення української соціологічної традиції має теоретична спадщина Григорія Сковороди (1722—1794). Він висуває теорію трьох світів (або «мирів»). Перший — великий «мир», що складається з безлічі світів; це Всесвіт — макрокосмос, якому немає меж.

Тема 5. Основні етапи розвитку української соціологи

Український фольклор як джерело соціології

Українська література і публіцистика як джерело соціології

Два інші — це частини великого, малі світи: малий світ (мікрокосм, «мірок») і символічний світ Біблії. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню — матеріальну й внутрішню — духовну. Всі світи можна осягнути й пізнати; оскільки людина як мікрокосм є частиною цілого — макрокосму, то для пізнання природи сущих світів людина повинна насамперед пізнати саму себе. У цілому для Г.Сковороди звичним є постійне звернення від абстрактних загальних понять до конкретного життя і природи, релігійної традиції. У цьому йому часто допомагає символічне пізнання, яке вимагає безупинного осмислення, аналізу, інтерпретації. Найуживанішими символами для Г.Сковороди є зерно (рослина) як втілення людського життя, коло (куля) у значенні безупинного руху всякого буття, перлина, захована в черепашці, у розумінні поради — шукати у самому собі своє приховане єство. Тому зрозумілим стає основне гасло Г.Сковороди, звернене до людини, — «пізнай себе». Соціальним ідеалом Г.Сковороди є такий лад, де всі співжитимуть у співпраці, волі, рівності, де закони будуть протистояти тиранії.

Багатим матеріалом для соціологічного аналізу є український фольк-лор. Зокрема, народні казки, приказки, перекази, традиційні народні звичаї чітко окреслюють витоки людських взаємин, розвиток родинного й родового устрою, силу спільноти (громади), її законів і функцій. Тому до розвитку соціології чимало спричинилися українські етнографи; частково опрацювали фольклорні матеріали до генетичної соціології І.Франко, М.Драгоманов, М.Сумцов, М.Чернишів, В.Гнатюк, Ф.Вовк, В.Щербаківський, М.Грушевський та інші. Чекають на подібне соціологічне опрацювання доробки Т.Рильського, М.Маркевича, П.Єфименка, В.Дашкевича, зібрані й видані у збірці «Українці: народні вірування, повір'я, демонологія» (К.: 1991). Інтерес для соціолога становлять також твори новітньої української літератури, в яких докладно розглядаються соціальні явища у житті українського грома-дянства, зокрема доля різних суспільних верств (твори Т.Шевченка, М.Вовчка, І.Франка, І.Нечуя-Левицького, В.Стефаника, М.Черем-шини та ін.). Українська публіцистика на зламі XIX—XX ст. теж надає для соціологічного осмислення багато джерел (праці й есе М.Драго-манова, І.Франка, Д.Донцова, С.Петлюри, В.Винниченка, М.Хвильо-вого, Ю.Липи, М.Шлемкевича та ін.).

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Поиск по сайту: