Вопрос№23: Характерні риси розвитку української літератури в другій половині XVII - XVIII ст

Характерною особливістю української літератури кінця XVII - початку XVIII ст. стало поєднання релігійної полемічності з християнським проповідництвом. Найвидатнішим твором такого стилю стала чотиритомна збірка «Житія святих» Дмитра Туптала, архієпископа Ростовського. Знаходив літературне втілення й пишномовний стиль бароко. Він поширювався завдяки перекладам західноєвропейських лицарських романів і повістей. Читачам того часу подобалися описи битв, перемог, побутових драматичних сцен, любовних історій та інтриг.

Бурхливі події XVII-XVIII ст. відобразилися й у творах світської літератури - віршах, драмах, поемах, повістях. Героями в них виступають сміливі й відважні козаки, борці з турецько-татарськими та польськими ііі ресорами, хоробрі ватажки і гетьмани Остряниця, Павлюк, Хмельницький, Сагайдачний, Мазепа, Палій. Поряд з оригінальними творами з’явилося багато перекладів з польської і латинської, чимало творів і писалися цими мовами. Спираючись на козацькі й староукраїнські літописи та історичні документи, у кінці XVIII ст. літературний виклад історії України подали представники козацької старшини - Григорій Полетика, Леонтій Боболинський, Василь Рубан.

В Україні поряд з вільнолюбними виступами Г. Сковороди і визвольними ідеями козацьких літописців зростали і поширювались антикріпосницькі й просвітницькі ідеї. Український просвітитель-демократ Яків Козельський виступив за ліквідацію кріпосництва. Він схвалював боротьбу пригнобленого народу за свободу проти кріпосного рабства. Просвітитель вважав ідеальним суспільний лад, заснований на республіканських засадах за умови, що члени суспільства будуть задовольняти матеріальні потреби власною працею. У «Філософських пропозиціях» Я. Козельський твердив, що «спільна користь є основою всіх людських чеснот і законодавств».

Письменник і громадський діяч Василь Капніст у віршах також висловлював визвольні ідеї. В «Оді на рабство», що було написано з приводу сумнозвісного указу Катерини II, письменник викриває безглуздість і антигуманність закріпачення українських селян. Він з великою силою і майстерністю показує бюрократичну самодержавну систему Росії й у комедії «Ябеда».

У 1762 р. Семен Дівович, перекладач Генеральної військової канцелярії', написав визначний віршований твір «Розмова Великоросії з Малоросією». Автор в алегоричній формі бесіди двох країн довів старожитність походження України та її невід'ємне право на самостійне державне існування.

Подібними ідеями пронизані й твори інших, менш відомих поетів та письменників. Темами їхніх книг все частіше ставали події з життя народу, його побуту, звичаїв, героїчного минулого. Селяни, запорожці, гайдамаки у них наділені позитивними рисами. Зате панам. здирникам та їм подібним діставалося сповна. У сатиричних повістях висміювали хабарників, зрадників, поміщиків і попів. Наприклад, одна сатира розповідає, як піп ховав, мов людину, собаку, а єпископ висвячував за гроші на попа козла. Здебільшого авторами подібних творінь були мандрівні дяки, студенти та викладачі Академії, колегіумів. їхня літературна творчість, як правило, спиралася на народну основу, на фольклор.

Фольклорне підґрунтя мала і поема Івана Котляревського «Енеїда» - перелицьована на український лад і подана в гумористично-сатиричній формі однойменна поема давньоримського автора Вергілія. Перші три розділи «Енеїди» з'явились у Петербурзі 1798 р. і знаменували початок нової української літератури, що писалася живою, розмовною народною мовою.

Поиск по сайту: