Лекція 6. СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ - ПОСЕЛЕНСЬКІ СПІЛЬНОТИ

Обидва типи взаємодії зв'язані один з одним.

У соціальній екології виділяють різні рівні аналізу процесів і рішення проблем взаємодії з природою: локальний (саме поселення), районний, регіональний, національний і глобальний.

Соціологія регіонів - вивчає закономірності територіальної організації соціального життя і планомірної зміни соціального вигляду регіонів.Соціальний вигляд регіону відбиває,по-перше, терито­рі­альна своєрідність природної, матеріальної й економічної бази со­ці-аль­них стосунків.По - друге, демографічні, етнічні, господарські особ­ливості населення, що проживає на території регіону. Через неодно­рідності складу населення і народногосподарського комплексу різних регіонів виникла необхідність у появі такого напрямку в соціології. Його задача - обгрунтувати шляхи і форми відносно рівних (і безпеч­них для життя і здоров'я населення) соціальних умов проживання і розвитку у різних регіонах країни. Що припускає вивчення історич­них,природно-кліматичних,культурних,соціально-економічних і тощо особливостей того або іншого регіону, також потреб і життєвих планів населення, перспектив і прогнозів розвитку регіону. Включає пошук шляхів оптимізації техніко-економічних, соціо-культурних і при­­род­но-захисних програм подальшого розвитку. Програми і плани соціального розвитку регіону повинні бути засновані на серйозних дослідженнях не тільки технологів, екологів, архітекторів, але і соціологів. Основна задача гармонизувати інтереси терріторіальних спільнот с інтересами розвитку регіона як цілого, а також інтереси розвит­ку регіонів з інтересами держави.

Показники яки допомагають встановити межи регіонів таки:

1. Істория кожної терріторіальної громади.

2. Рівень соціального розвитку

3. Єкономични умови та структура

4. Соцальний склад населення

5. Природні умови та богатства

Це актуально для України сьогодня, бо плануєтся Адмініст-ративна реформа, та перерозподід граніц регіонів з наданням їм більш повноважень по самоуправлінню.

Сучасний етап взаємовідносин суспільств і природи зв'язаний із посиленням техногенного «тиску» на природне середовище, інтенсивності, концентрації виробництв і росту поселень (великих). Зміни настільки колосальні, що «штучне» середовище домінує над природним, а урбанізовані зони розрослись, майже поглинувши незайману природу.

Зміни йдуть практично на всіх рівнях: власної території (села, селища, міста); ареалу, що примикає (поглинання приміських зон, агломерати на багато кілометрів, злиття адміністративних меж); урбанізація сільської місцевості і вільного простору між поселеннями (лінії електропередач, рекламні щити, сервіс,дороги, трубопроводи, залізнична полотнина і т.д.). Звідси роздроблення і зміна природних ландшафтів (їхній вид, грунт, рослинність, водойми), скорочення розмі­рів незайманої природи, клаптевий характер сільського пейзажу, зростають контакти і міграції «село-місто».

Поняття «життєве середовище» - ширше, ніж поняття «природне» або «на­вколишнє середовище». Життєве середовище включає природні, технічні, архітектурні, національно-психологічні, соціо-культурні характеристики і чинники. Зберігання сприятливого і безпечного життєвого середовища - задача усіх, хто займається будівництвом, плануванням і розвитком людських поселень.

Представники чиказької школи соціальної екології Л.Козер і Р.Парк, вважали неминучим протиріччя і конфлікти між природним і соціальним середовищем, а також боротьбу інтересів між соціальними групами і спільностями за кращі умови життя, але вони розробляли технології мирного врегулювання цих конфліктів, нейтралізацію негативних тенденцій і використання позитивної енергії конфліктів на благо розвитку співтовариства і соціуму.

Сприйняття життєвого середовища і його оцінки лежать в основі поведінки і мотивації наступної дії особистостей і соціальних груп. Польський вчений М. Черноушек у роботі «Психологія життєвого середовища» відзначав, що життєве середовище виконує наступні функції:

1. Є джерелом інформації для людини, допомагаючи передбачати події і приймати рішення (будувати плани), а також зв'язувати дії індивіда з діями соціальних груп.

2. Виступає ареною (полем, сценою) реализації сил і можливостей. Тут людина або група впливають на середовище, змінюючи його.

3. Зворотній зв'язок - історично сформоване середовище впливає і диктує моделі поведінки, світогляд особистості, формуючи куль­ту­ру, смаки і навички людей. («габітус» П.Бурдьє)

При сприйнятті середовища сучасні люди використовують готові схеми і кліше, те, що називається «ТОЧКА (КУТ) ЗОРУ». Вона ВІДБИВАЄ ОСОБИСТИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД, СОЦІАЛЬНИЙ СТАН І СТОСУНКИ (ПЕРЕКРУЧЕНЕ СПРИЙНЯТ-ТЯ) СУБ'ЄКТА до середовища. Ці судження й оцінки стосуються переваг міського або сільського життя, судження про різні соціальні групи (забобони, стереотипи - національні, класові, культурні),про сус­пільство, в якому вони живуть. Наприклад, заміські будинки «нових» багачів лише в їхній свідомості нагадують замки, на ділі вони відтво­рюють барачне або камерне мислення своїх власників.

Сприйняття будь-якого середовища будується по схемі МИ - ВОНИ,СВОЄ - ЧУЖЕ,БАТЬКІВЩИНА - ЧУЖИНА,ЦЕНТР – ПЕРЕ-ФЕ­РІЯ.Останнє кліше найбільш універсальне.Будь-яка людина ставить себе в центр і судить про події, думкою окреслюючи коло з тієї точки, на якій вона стоїть (у соціальному просторі, у культурному розвитку). Це і називають кругозір особистості (наскільки далеко вона бачить, як широко здатна мислити).

Центр будь-якого рівня має особливу цінність, його переваги реа­льні або приписувані. Особлива цінність і значення центру зв'язанї з розміщенням там найбільш важливих стратегічних, соціальних і куль-турних об'єктів, органів керування. Звідси нерівність можливос­тей про-живучих у центрі і на околиці. Хоча житло може бути менше ком­фор-табельним, а рівень життя дорожчим, але житель центру сприймається як володіючий особливими можливостями і перевагами (престижно) в очах інших жителів (тому ціна на квартири вище). Стереотипи всі ви-никають під впливом дитячих вражень, оточення, сім'ї, впливу школи, ЗМІ, мистецтва, реклами. Виховує і саме середовище (воно несе не тільки інформацію, але й оцінки, цінності, преваги, поняття «норми» і «природності»). Марк Захаров з гіркотою писав, що низькі естетичні смаки і дурні навички закономірні в дітей, що вирос­ли в обшарпаних під'їздах із матюками на стінах, у покручених ліфтах, подвір’ях, заси-па­них сміттям, гаслах комунізму, множині пам'ятників керівникам, усі на одну особу і стилістику. А також впливає приклад батьківського поведінка в побуті і на дозвіллі.

Довгий час, у тому числі в архітектурі і будівництві, панував функціональний прагматичний підхід до життєвого середовища, якийігнорував соціальні і психологічні механізми його впливу на людей, які живуть у ньомуТак були перекручені культурно-історичні параметри поселень, виникло більшість сучасних соціальних, еколо­гічних проблем, відбулося відчуження особистості від середовища- вона його не сприймає як свою бажану територію.

Англійський архітектор Пітер Сміт у роботі «Динаміка урба­нізму» відзначає, що 90% архітектурного й урбанізованого середо-вища, в силу відчуженості, сприймається сублімовано (несвідомо витискається), особливо це стосується негативних вражень:старі стіни, зміна вивісок на магазинах, плями на шпалерах, рекламні плакати. Більшість людей на них не зауважує і не може відтворити. Але вра­ження, потрапляючи в підсвідомість, впливають на почуття і повод­ження індивідів.

Життєве середовище завжди структуроване: країна, округ (область, регіон), повіт, сільський район, місто, селище, село, хутір, район міста, мікрорайон, квартал, вулиця, двір, будинок, робоче місце, місце відпочинку. Саме дані елементи підлягають оцінюванню, вони впливають і виховують. До кожного з них люди пред'являють визна-чені вимоги й оцінюють їхні якості на основі соціальних життєвих стандартів становища. Поліпшення загальної економічної і соціальної ситуації в більшій системі поліпшує положення в меншій, але не відразу. І навпаки: в стані кризи занепад в елементах системи відбува­ється не одночасно і з різними наслідками, багато в чому це залежить від місцевих органів самоврядування, активності і культури населення. Зміни в життєвому середовищі призводять до зміни у вимогах і стан­дар­тах якості життя і типу забудови: бараки, комуналки –сталінки, хрущовки, тепер і висотки вже застаріли. Перша іноземну делегацію на ж/м Перемога запитала «будинки бідних ми бачили, але де живе ваша еліта?». Цікаво, яку частину простору особистість сприймає «своєю» - батьківщина або місце існування до кінця життя або тимчасове пере­бу­вання, місце роботи.

Життєвий простір із погляду соціальної екології є цілісним тільки в зв'язку з діяльністю людей, із реалізацією їхніх життєвих планів, спрямованістю і мріями, втіленими в матеріально -об'єктивних просторових формах з обліком особливостей епохи, моди, етносу й ін. Наприклад: «Мій дім- моя фортеця», «треба побудувати будинок, поса­дити дерево, виховати сина» або «Межа мого світу - це межа моєї мови» (Л. Вітгенштейн), «Наш будинок -Росія», «Ми -діти світу», «Земля –наш будинок»……

Характеристики життєвого середовища. Життєве середовище може бути перенасиченим стреси або порожнім фобії (порожнього або замкнутого простору), різноманітним (із погля-

ду глядацької і звукової інформації) і одноманітним, монотонним

нудьга. Все це стосується пейзажу, архітектури, комунікації, пропаганди, робочого місця. Люди шукають розмаїтості, але не над-мірної, інакше - загроза притуплення порога сприйняття і переживань (діти з 3-4 років, виховані на комп'ютерних іграх і телевізійних триле-рах і стрілялках, - позбавлені емпатіі).

Крім того, на оцінки, навички і смаки впливають сприйняття, професія, походження й особистий досвід, тому вони стратифіковані, існують загальні вимоги до життєвого середовища:

Ø Безпека, захищеність у широкому розумінні (так з'явилися перші поселення);

Ø Зручність, комфорт, приємність - задоволення від середовища;

Ø Краса (естетичні вимоги).

Безумовно, вони стратифіціровані, тобто модифікуються і напов­ню­ються різним змістом і критеріями в різних соціальних, демографіч­них і етнічних групах.

Інтегральною характеристикою життєвого середовища є понят-тя «Якість життя», - що відбиває можливості, які те або інше життєве середовище (поселення, країна) дає особистості для її життя і розвитку. ООН прийнята оцінка розвитку країн за показ-ником Індексу людського розвитку, куди входить рівень освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, безробіття, споживання, відпочинку і т.д. (декілька десятків показників).

Якість життя оцінюється за численними параметрами як дослідниками, так і простими громадянами. Останні результати своїх оцінок втілюють у поведінкове прагнення до закріплення або міграції в даному середовищі. Сучасні установки соціального планування розраховані на стандартного середнього споживача і не враховують тенденції якісної диференціації способу життя малих соціальних груп, які проживають пліч-о-пліч один з одним. Наші політики продов­жують керуватися «Афінською хартією» (1928 р.), що висунула три виміри головних сфер життя людини -праця, побут і відпочинок. У дійсності споживач сучасного житла виявився набагато складніше усереднених уявлень, а коло його інтересів набагато багатше, поведін-ка менш передбачена, соціальний статус більш різноманітний, і його важко визначити. Архаїчне середовище, у якому люди розвивалися багато століть, виявилося більш привабливим, ніж сучасне, урбанізо­ване і типове, яке місцева влада пропонує людям у вигляді єдино можливої моделі його благополуччя й удосконалювання.

Поиск по сайту: