Лекція 1

К концу 1944 года и началу 1945 года немецкая армия находилась в критическом положении. Советские войска уже стояли возле Вислы, граница фронта растянулась от балтийского моря до Карпат. В декабре 1944 года наступление немецких войск в Арденнах закончилось полным провалом, главное направление, а именно берлинское было ослаблено, 25 декабря американские войска перешли в наступление. Советское командование планировало начать наступление в Польше 20 января, взломать оборону противника на участке общей протяженностью в 480 километров, используя Сандомирский, Магнушевский и Пулавский плацдармы.

Поскольку войска союзников вели тяжелые бои в Арденнах, советская ставка согласилась перенести сроки операции и начать наступление в период с 12 по 15 января.

Главную роль играли 1-й Белорусский фронт под командованием Г.К Жукова и 1-й Украинский под командованием И.С Конева

Перед двумя советскими фронтами находились 3 немецкие армии (28 дивизий и 2 бригады) группы армий «А» (с 26 января — группы армий «Центр») — ок. 400 тыс. человек, 5 тысяч орудий и миномётов, 1200 танков включая новейшие «Королевские тигры» и штурмовых орудий, 600 самолётов. Этими армиями командовали Йозеф Харпе и Фердинанд Шёрнер.

12 января 1945 г. Красная Армия перешла в наступление, которому предшествовала мощная артподготовка. На участках прорыва огонь вели по 250—300 орудийных стволов на 1 км. Получая достаточное количество боезапасов, советские орудия могли вести ураганный обстрел по типу огненного вала, который, чередуясь, переносился от переднего края немецкой обороны в ее глубину. Это привело к быстрому крушению всей системы немецкой обороны. Наличие крупных подвижных резервов обеспечило Красной Армии стремительное продвижение вперед (по 25—30 км в сутки).

«Русское наступление за Вислой развивалось с невиданной силой и стремительностью, — писал немецкий генерал Меллентин, — невозможно описать всего, что произошло между Вислой и Одером в первые месяцы 1945 года. Европа не знала ничего подобного со времени гибели Римской империи».

На пятый день наступления Красная Армия овладела Варшавой, а всего за 23 дня этой проведенной в тяжелых зимних условиях операции, армии Г.К. Жукова и И.С. Конева продвинулись вперед на 500 км, заняли Краков, окружили крупную немецкую группировку в Познани. В Польше было много городов-крепостей и крупнейшими из них были: Модлин, Познань, Шнейдемюль, Краков, Лодзь и другие. Но осада Познани была самой долгой которая завершилась лишь 23 февраля 1945 года войсками 8-й Гвардейской Армии во взаимодействии с войсками 69-й и 1-й гвардейской танковой армиями. К концу января — началу февраля советские войска вышли к Одеру и захватили на его левом берегу ряд плацдармов, оказавшись в 60—70 км от Берлина. Здесь наступление Красной Армии завершилось.

Итоги операции

В результате трехнедельного броска от Вислы до Одера советские войска почти полностью очистили от немцев Польшу, разгромив 35 дивизий противника и вступили на территорию Германии. Висло-Одерская операция оказала помощь англо-американским войскам, подвергшимся германскому натиску в Арденнах. В ходе Висло-Одерской операции войска 1-го Белорусского и 1-го Украинского фронтов захватили в плен около 150 тыс. чел., около 14 тыс. орудий и минометов, свыше 1300 танков и штурмовых орудий. Потери Красной Армии во время проведения операции составили свыше 193 тыс. чел., 1267 танков и САУ, 374 орудия и миномета, 343 самолета. В честь освобождения польской столицы от германских войск учреждена медаль «За освобождение Варшавы».

Литература:

Висло-Одерская операция 1945 — статья из Большой советской энциклопедии.

Лекція 1

Нині з екологією як наукою в пострадянських країнах склалася неоднозначна ситуація. Як, мабуть, у жодній із відомих наук, її зміст викликає найбільші суперечки та розбіжності, причому як серед учених найрізноманітніших напрямків, так і серед широкої громадськості.

Сьогодні «екологія» – одне з найпопулярніших слів, яке «у всіх на вустах». Екологія – це наука про живе та взаємодію його з навколишнім середовищем.

Ставити ж навколишнє середовище на чільне місце абсолютно неправильно, бо розгляд одного лише середовища без живих організмів, популяцій, угруповань і екосистем, і без людини у тому числі, просто втрачає будь-який сенс.

У 1866 році німецький вчений, зоолог Ернст Геккель уперше дав визначення екології як науки, що вивчає взаємини організму з навколишнім середовищем.

Надалі, вже на початку ХХ століття, у відомому підручнику російського вченого Д. М. Кашкарова (1933) йдеться про екологію як про науку, що вивчає не тільки організми окремих видів, а й взаємини різних видів у угрупованнях. Таким чином, екологія отримала перше розширення свого змісту.

Одночасно дослідники багатьох груп організмів дійшли висновку про те, що екологічна наука повинна вивчати не тільки окремі організми, а й їх сукупності, що відносяться до одного виду. Інтерес до таких досліджень підігрівався уявленнями еволюціоністів про те, що нові види виникають у «надрах» популяцій, під дією природного добору, а отже, екологічні фактори та їхній вплив на організми – центральний момент у цьому вивченні.

Таким чином, до екології додалася нова галузь: екологія популяцій, або демекологія.

Приблизно в 1970-ті роки до неї увійшов остаточно сформований розділ «Екологія угруповань», що знайшов своє місце у фундаментальній праці з екології, написаній Ю. Одумом (1971, у перекладі російською – 1975). У ній автор також виклав основи останнього розділу класичної екології – вчення про екосистеми, яке пізніше отримало назву «Екосистемологія» (Голубець, 2000).

Слід зазначити, що, як і інші розділи, екосистемологія має набагато більш ранні витоки. Ще у 1935 році англійський ботанік А. Тенслі, а в 1940 році радянський геоботанік та еколог В. М. Сукачов прийшли до розуміння єдності, що виникає внаслідок взаємодії угруповання живих організмів і неживих тіл навколишнього середовища.

А. Тенслі назвав таку єдність екосистемою, а В. М. Сукачов – біогеоценозом. Доповнення вчення про екосистеми як останньої та найвищої ланки у «вертикальному сходженні» екології деякі вчені трактують як те, що екосистема і є той самий специфічний і не порушений ніякою іншою наукою об’єкт, який належить лише екології.

Деякі підсумки щодо структури екології, яка вималювалася до кінця минулого століття, відображено у вигляді узагальненої ієрархічної пірамідальної структури на рис. 1.

Рис. 1. Загальна схема ієрархічної піраміди біологічних систем надорганізмного рівня інтеграції та фактори навколишнього середовища (Івашов, 2011)

На цьому рисунку видно, що в основі такої піраміди лежать організми різних видів, які належать до їх головних груп: рослин, тварин, грибів, бактерій і вірусів.

Також можна бачити, що взаємодії організмів одного виду між собою (по горизонталі) формують нову структуру по вертикалі – популяції, а взаємодії між популяціями різних видів (по горизонталі) формують нову структуру по вертикалі – угруповання (біоценоз).

І останній рівень по вертикалі – екосистем ний – виникає як результат взаємодії угруповання з неживими тілами, які разом знаходяться на певній території.

Таким чином, чотири типи біологічних систем, що відносяться до чотирьох найвищих рівнів інтеграції життя на планеті – організми, популяції, угруповання та екосистеми, і є основними об’єктами екології.

Предметом вивчення екології є структура надорганізменних біологічних систем, механізми їх функціонування та підтримання стійкості за дії широкого спектра факторів навколишнього середовища, від локального типу, які діють на організми до глобального, які діють на великі екосистеми та біосферу.

Усе вищевикладене дозволяє дати коротке визначення екології.

Екологія – це наука про взаємодію біологічних систем надорганізменого рівня із навколишнім середовищем.

Отже, приблизно до 1970-х років сформувалася перша частина екології з усіма її структурними рівнями та відповідними розділами.

Екологія є однією з галузей біології, оскільки вона стосується біологічних процесів.

Рис. 2. Загальна схема ієрархічної піраміди людського соціуму

Поиск по сайту: