Мотиви дії наслідки

Теорія структурації Е.Гіденса, важливою складовою якої є концепція діючого суб 'єкта. Як пише Гіденс, "предметом соціальних наук... є не досвід індивідуального ак­тора і не існування якоїсь форми соціетальної тотальності, а соціальні практики, що впорядковані у просторі та часі... Со­ціальні дії... не створюються соціальними акторами, а лише постійно відтворюється ними, причому тими самими засоба­ми, за допомогою яких вони реалізують себе як актори" (Гидденс, 2003). Головний принцип Гіденса проголошує, що суспільство не створене ніким особисто, а виробляється і від­творюєтьс я чи не з нуля учасни­ками соціального спільного буття. Це конструювання є резуль-татом дій кожного члена су­спільства, який, на думку Гіденса, є "соціальним теоретиком, що практикує", здійснюючи взаємодії, він удається до влас­них знань і теорій і саме " використання цих практичних ресурсів є умовою здійснення взаємодії взагалі" (Giddens, 1994). Процеси змін у суспільстві та в особистості не відокремлені одне від одного. Змінюючи своєю діяльністю суспільство, люди змінюються самі. Структури також є елементом творення і відтворення суспільства. З одного боку, вони обме­жують кількість варіантів вибору, з іншого - створюють необ­хідні передумови для діяльності.

Характерними особливостями теорії Гіденса є те, що вона нерозривно пов'язує діяльність, по-перше, з суб'єктом, із ха­рактеристиками діючого "Я"; по-друге, із втручанням цього суб'єкта у світ, який піддається змінам; по-третє, з визнанням того факту, що в будь-який момент часу людина може або втру­чатися в "події світу", або втримуватися від цього. Гіденс про­понує стратифікаційну модель агента дії, певним прообразом якого є структура свідомості, запропонована Фрейдом. Його актор, на відміну від парсонівського агента, внутрішньо вмотивований і це має "ключове значен­ня, оскільки забезпечує нас концептуальними зв'язками між раціоналізацією дій і рамковими конвенціями, що втілені в інституціях" (Giddепs, 1994). Причому участь агента в "подіях світу" визначається не лише його намірами, а, насам­перед, здатністю діяти і досягати певного результату.

До того ж ці дії мають як очікувані, так і неочікувані наслід­ки, які однаковою мірою беруть участь у відтворенні інститу­цій, традицій, способів дій, тобто у відтворенні соціального. Фактично в цьому процесі поряд із відрефлексованими еле­ментами присутні неусвідомлювані обставини дій і непередбачувані наслідки, які, своєю чергою, знову стають обставинами. Таким чином, Гіденс виводить індивіда і суспільство з-під то­тального панування структури, яка "формує індивіда і суспіль­ство водночас, проте ніколи не використовує при цьому всі свої можливості внаслідок значущості непередбачуваних на­слідків і неусвідомлюваних обставин дії..." (Giddens, 1979: 70).

Причому їхні погляди багато в чому перегукуються. Теорія Гіденса певним чином перетинається з поглядами Бурдьє, позаяк ґрунтується на баченні соціальної системи радше як структурних "полів", де розгортаються соціальні практики, ніж як сукупності ролей. Подібно до Габермаса, Гіденс намагається визначити сутність сучасної доби шляхом характеристики модерну. У праці "Модерн і самоідентичність" він стверджує, що саме соціальна позиція визначає соціальну ідентичність суб'єкта, причому в сучасному світі ця ідентичність набуває специ­фічних характеристик, оскільки одним із найважливіших завдань індивіда стає розроблення траєкторії власного Я за умов багатоваріантності вибору (Гидденс, 1995).

ВИСНОВКИ: Соціологія як наука створена багатьма вченими та напрямками. Вона пройшла 3 етапа розвитку:

1. Початок 19-к.19ст.-„Становлення соціології”.На першому етапі основна проблематика - макросоціологія. Розробляються теорії суспільства як цілого.Системній підхід.

2. Другий етап к.19-п.20ст.-середина 20ст. - „Розвиток соціології. Тут почалася структурізація самой науки: з’являеться отраслева та мікро­соціологія, розподіл на теоретичну (Вебер) та прикладну, емпи­ричну соціологію (Дюркгейм). Структурно –функціональний аналіз.

3. Третій етап -сер.20-п.21 ст.-„Синтез в соціології”. Сучасна соціологія розглядає всі суспільні процеси як соціо-культурні і відмовилася від протиставлення СУБ'ЄКТА - ОБ'ЄКТА, деталізував соціальних суб'єктів по ступені їхнього впливу на процеси і події в суспільстві. Інтеграційній підхід.

ЛІТЕРАТУРА:

Краткий очерк истории социологии. М.,1990

Социология: Радугин А.А. и К.А.М.,1996, с 20-48

Соціологія. за ред. Юрій М.Ф.-. К.,- Кондор- 2007-с.8-38,43-66

Основи загальної та галузевої соціології. Лукашевич М.И. К, МАУП--2007-с.9-26

Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. – К., Академія - 2005. – С. 9-99.

Социологический энциклопедический словарь. М., 1996

Арон Р. Основные этапы развития социологической мысли. М., 1993

Вебер М. Избранные произведения. М.,1990, с 495-546

Захарченко МВ., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до поч. ХХ ст.) К: Либідь, 1993 Дюркгейм Э. Социология М., 1995

Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. М., 1992, с156-189

Социологи ХХ века (биографический словарь).Дн-к, ДГУ, 1999-128с.

Современные социальные теории: Бурдье, Гидденс, Хабермас. М., 1995.

Соціолгія (посібник.). Марчук ПП – Тернопіль, 1998, с. 55 – 77.

Питання до самоконтролю:

1. Коли соціологія стала самостійною наукою?

2. Хто був засновником соціології?

3. Основні теорії й представники соціології к. ХІХ –п. ХХ ст.

4. Основні теорії й представники соціології сер. ХХ ст.

5. Основні теорії й представники сучасної соціології

Лекція З. СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА:

Поиск по сайту: