КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІОЛОІЇ

1. 1.Марксизм - особистість суперечлива єдність об'єктивного і суб'єктивного. Вона одночасно суб'єкт і об'єкт суспільних відно­син і діяльності. Цей самий загальний підхід реалізується в більш конкретних соціологічних теоріях.Наприклад, особистість як суб'­єкт дії і спілкування розкривається в мотиваційно-потребнісній моде­лі особистості, розробленій Г.Зиммелем, М.Вебером, А.Мас­лоу й іншими. Звідси особистість має автономію (І.Кант), уміння володіти собою, розвинену самосвідомість і спроможність до не­ста­ндартної, творчої поведінки, що виходить за рамки запропо­нованої ролі.

2. Рольова теорія особистості з'являється у роботах Дж.Міда, Т.Парсонса, І.Кона й ін. Освоюючи соціальні ролі, особистість одержує уміння і навички, що стають її особистими характерис­тиками. Чим ширше рольовий репертуар, тим багатіша і різно­манітніша особистість.

3. Діспозиційна теорія особистості пов’язана з іменами Т. Знанец­кого,Ч.Томаса, Р.Мертона,П.Бурдьє,В.Ядова. Вона описує внутріш­ню складну структуру цінностей, переконань і установок, що виз­на­чає поведінку особистості.

Розглянемо трохи докладніше кожну теорію.

Особистість як суб'єкт дії вже аналізувався в багатьох лекціях курсу. Для розуміння механізму діалектичної взаємодії суб'єктних-об'єктних якостей особистості наведемо приклади.

Коли робітник точить деталь на верстаті, дружина готує обід для сім'ї, викладач пише текст лекції, вони спілкуються в той же час з іншими людьми, творцями технологій, авторами, своїми наставниками, іншими працівниками, що зробили попередню роботу, але опосеред­ковано.Взаємодія і взаємовплив людей відбувається не тільки вербаль­но (словами), але і через обмін думками, почуттями, матеріальними предметами, енергією, що служать утриманням і способом спілкування. Мовчання, гра, творчість, торгівля, дипломатія і бійка - це усі форми взає­модії, де особистості реалізують, виявляють свої якості суб'єкта і виступають об'єктом комунікації і дії інших людей.

Комунікацію можна розглядати як процес встановлення і зміни міжособистих зв'язків, а значить і тканини соціального життя. Він не зводиться до процесу прийому й обробки інформації, тому що тут не визначений суб'єктний компонент. У комунікації завжди беруть участь як мінімум дві особистості, хоч би через століття або відстані. Особистість у спілкуванні розвивається і змінюється завдяки таким меха­нізмам або стадіям спілкування (моя концепція):

Ø Взаємодія у формі контакту, обміну, інтеракції;

Ø Взаємовідносини у формі емоційно-особистих і ділових, процедури порівняння й оцінки себе з іншими;

Ø Взаєморозуміння зв'язане з виявленням подібності і виробітки спільності в оцінках, поглядах, цілях;

Ø Взаємовплив приводить до зміни поводження, внутрішньої структури і ментальних полів сенсу.

Мотиви зв'язані з реалізацією потреб, інтересами і ціннісними ідеалами.Тут перший підхід перегукується з третім. Але перших ціка-вить практична сторона. Мотив - конкретний, внутрішній побудник до дії, що визначає поводження особистості в конкретній життєвій си­туа­ції. Вінможе бути усвідомленим або ні. М.Федотов увів поняття «позамотиваційне» поводження, а Ф.Ніцше - «імморальна людина». Соц. дослідження малолітніх правопорушників підтвердили наявність такого феномена: не відхиляючи моралі суспільства, пояснити моти­ви своїх вчинків вони не можуть. Це прояв внутрішнього розриву відчу­женої нерефлексованої свідомості «розмитої особистості». У книзі «Три­­кутна людина» доводиться класифікація, у залежності від домінант­ної сфери: «Потребністна особистість», «Мотиваційна», «Цін­нісна особистість».

На систему потребі їхню класифікацію погляди розходяться. Потреби можна розглядати як переживання відчуття відсутності чого-небудь дуже важливого і необхідного для життя. Потреби лежать в основі мотивів і цілей. Потреби поділяють на базові (пер­винні) і вторинні, більш складні, а також на фізиологічні, матеріальні, соціальні і духовні, на реальні або уявні.

А.Маслоу виділив 5 рівнів потреб, у міру задоволення нижчих рівнів виникають більш складні потреби. (Див. Мал. 5)

Мал. 5 Само-

реалізація

Усвідомлення свого

місця, оцінка та самооцінка

Приналежність, статус, повага,

любов, визнання.

Безпека і збереженість, особистий простір,

впевненість в теперішньому та майбутньому.

Фізиологічні потреби життєзабезпечення

(їжа, дах, одяг, питна вода).

За Маслоу і Марксом первинними є матеріальні, фізиологічні потреби. Тільки коли вони задоволені, виникають інші потреби. Але є й інша думка. Е.Фромм («Духовна сутність людини», «Бути або мати») і В.Франкл («Людина в пошуках смислу») думають, що на всіх рівнях існують (соціальному і духовному) первинні та вторинні більш складні потреби. Цікаву схему регуляції поводження особистості запропо­нував Н.Калінаускас, з'єднавши потреби, страхи і територіальну проек­цію самореалізації особистості, пошук свого місця у світі, товаристві, природі.

Розуміюча соціологія (Вебер, Гадамер, Шюц), соціологія моря прагне збагнути особистість у єдності трьох граней: внутрішній (інти­мно­-особистій), певно-практичній (мотиви і вчинки), а на основі пер­ших двох – як синтез життєвих екзистенцій, деяка сукупність, що, інтегруючись,створює соціальні феномени, які можна вивчати й аналі-зувати і розглядати як об'єктивні. Однак люди - продукт взаємодії і спілкування. Як писав М.Бубер: «Можна сказати, що люди створюють один одного, без тебе немає мене…»

Для Ю. Хабермаса, особистість як автор автономних життєвих проектів виступає важливою складовою творення і перетворення соціу­му. Це, втім, не означає, що сутність і наслідки інтеракцій мож­на звести лише до задумів і рішень учасників комунікацій. Ситуація дії ніколи цілковито не підпорядкована акторам, за межами контролю перебувають також чинники, що зумовили и виникнення, і можливі конфлікти, і неочікувані наслідки дій.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ також розглядалася в ході вивчення соціології. У аналізі соц.структури і первинних груп, ми говорили, що поводження особистості описується двома параметрами: «соціальний статус» і «соціальна роль», що задана цим статусом. Кожна людина займає в соц.структурі декілька позицій, кожна з яких зв'язана з визначеними правами й обов'язками, що і називають стату­сом. Людина може мати декілька статусів і ролей: мусульманин, професор, батько чотирьох дітей. Але один із них головний або інтегральний. Він визначає його положення в суспільстві.Або головний статус зв'язаний із його посадою або професією (бізнесмен, шоумен, продавець) або етнічною приналежністю (фін, німець, китаєць). Соціальний статус виявляється у вигляді, промові, одягу, манері поводження і спілкування, місці проживання й інших соціальних ознаках (форма, знаки розходження, нагороди) а також, внутрішній структурі (професійні якості і деформації, світогляд і моральні принципи). Згадаємо розходження уродженого, приписуваного і придбаного статусів.

Соціальна роль - сукупність дій і відношень, яких повинний притримуватися людина, що займає визначений статус. Як писав І.С.Кон: Роль-є "функція, зразок поведінки, нормативно схвалений, якого сподіваються від кожного, хто займає дане становище". Сукупність ролей зв'язану з конкретним статусом називають «рольовим набором». Наприклад, статус «студент» передбочає запис на лекціях, активність на практичних заняттях, вчасну здачу іспитів і заліків, індивідуальні контакти з викладачами і співучнями, особистий ріст, самоосвіту, участь у громадському житті інституту, заняття спортом, культурні заходи і розваги у вільний час. Є ролі інституційні (студент, викладач, декан), є конвенціальні (ми-друзі).

Парсонс підкреслював, що на взаємовідносини й оцінки людьей впливають «рольові чекання» і «рольове виконання». Якщо вони істотно не збігаються, можуть виникати «рольові конфлікти». Наскільки успішно конкретний індивід справляється з роллю, індивідуально ії інтерпретуючи, внеском особистих якостей, умінь, розуміння, інтересів і установок,- усі впливає на виконання ролі.

Можна доповнити формулу успіху, запропоновану А.Ейнштейном з моїм додатком:

Рівень прагнення особистості.

Групові УСПІХ = чекання

Рівень можливостей особистості.

Цікава позиція одного з провідних сучасних тео­ретиків цього напряму П.Бергера. Не випадково розділ у його "Запрошенні до соціології", в якому висвітлено соціологічні погляди на особистість, має назву "Суспільство в людині". По­рівнюючи, здавалося б, зовсім далекі соціологічні підходи, якими є рольова теорія і соціологія знання, він доводить, що стосовно особистості вони мають багато спільного, бо репре­зентують саме соціологічний погляд на особистість, який, на думку Бергера, куди радикальніший за психологічний, позаяк ставить під сумнів припущення щодо незмінності її особистості. "З соціологічного погляду, - пише він, - соціальна особистість уже не є заданою сталою сутністю, що переходить від однієї ситуації до іншої. Це, рад­ше, процес постійного народження і перенародження в кожній соціальній ситуації, перевитий тонкою ниткою пам'яті.... Тому в межах соціологічного міркування на питання "хто є "реаль­ний " індивід у цьому калейдоскопі ролей та ідентичностей " можна відповісти лише переліком ситуацій, причому в одних він - одне, а в інших - інше" (Бергер, 1995).

Диспозиційна теорія особистості. Під впливом макро і мікро середовища, в процесі соціалізації в особистості виробляється деяка ДИСПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА. За своім змістом вона близька до поняття «габбитус» П.Бурдьє (навичка, схильність, що визначає вибір сприйняття і поводження особистості в даних запропонованих умовах). Аналогічно військовому терміну «диспозиція»= взаєморозміщення, ця структура вибудовує взаєморозположення і взаємовплив якісно різних внутрішніх систем особистості, кожна з яких має свої функції, структуру і механізми змін.

Диспозиція поділяється на:

Ø Вищі елементи, куди відносять загальну концепцію життя (зміст, цілі), світоглядні погляди (знання) і систему цінностей; узагальнені уявлення, соціальні установки і реакції (оцінки) на типові соціальні ситуації й об'єкти, ситуаційні соціальні установки в конкретному предметному і соціальному середовищі.

Ø Середні елементи, включають групові стереотипи, навички, моделі поводження і спілкування, що виробляються як результат колишнього досвіду, комунікацій з іншими людьми, виховання, професійного досвіду і інше (моя концепція).

Ø Нижчи елементи включають сітуаційні моделі поведінки, поведін­ку в окремих сферах (навчальній аудиторії або на дискоте-ці) або у певной сітауції (спонтанні реакції).

Ці структури відносно автономні і їх компоненти можуть бути не сумісними але це не заважає людині поводитися відповідно кожному з них і не відчувати дісгармонії.

П.Бурдьє підкреслював, що форми взаємодії обумовлені об'єкт­и- в­ними структурами, які породжують схильності взаємодіючих агентів. Структури ж наказують акторам їхні відносні позиції в процесі взаємодії. У пояснення можна привести висловлення Лейбніца (1866 р.): «Уявіть двоє годинників, що показують час цілком однаково. Це може відбутися в трьох випадках: а) результат взаємовпливу; б) умілий фахівець для постійного настроювання і синхронізації; в) зроблені го­дин­ники з такою точністю і мистецтвом, щоб бути упевненим у їх­ньому наступному збігу...». Люди не годинники, розбіжності в їхніх діях неминучі.

Якщо в оркестрі не буде диригента, у компанії лідера, в організації керівника, - не буде злагодженої спільної роботи тривалий час. Але це не означає, що оркестр без диригента зовсім не може грати співзвучно. Поводження членів однієї соціальної групи в диференцій­ованному суспільстві збігається в значній мірі, частіше і краще, ніж коли свідомо і штучно координувати їхні дії. Оскільки, слідуючи, своїм внутрішнім спонуканням, «кожний збігається з кожним». Навички, схильності, сформовані середовищем, структурами дитинства, створю­ють «уписування в загальну справу (тіло) історії, хоча люди діють автоматично і рефлекторно. Поправки і регуляції, свідомо внесені акторами й агентами (вчителі, батьки, менеджери, сама особистість), припускають володіння загальним КОДОМ (подібно коду на дверях під'їзду), який подібно розуміється і діє на «габбитус» як сигнал або стимул запуску моделі поводження. Мобілізація колективу буде невдалою, якщо не буде мінімального збігу Агента, що мобілізує, (пророк, лідер, директор) і схильності тих, хто в його промовах і вчинках упізнає себе.ІДЕНТИФІКАЦІЯ є пояснення секретів групового й індивідуального впливу.

Ще один приклад. К.Маркс підкреслював, що власність ПРИ­ВЛАСНЮЄ хазяїна, приймаючи форму структури (спонукаючої прак­тиці у П. Бурдьє), що відповідає її логіки і її вимогам. Хазяїн змушений поводитися так, а не інакше. Аналогічно, посада диктує поведінку і змінює або придушує особистісні риси їй не відповідні (ректор, президент фірми, король...). «Власник, що успадковує маєток, належить землі», вона його успадковує тією ж мірою, як і він її. Гегель підкреслював, що рабовласник залежить від своїх рабів не менше, ніж вони від нього. Особистість капіталіста - є персоніфікація його капіталу (згадаємо американське питання: «Скільки ти коштуєш?»).

Ототожнення особистості з головною роллю або статусом, розчинення в ній - є проблема втрати індивідуальності. (Про це див. Е.Фромм у книзі “Бути або мати?”). «Лікар, парафіянин лютеранської церкви, чоловік, старший син» - це одна людина але люди спілкуються і сприймають нас через наші соціальні ролі, із їхніми привілеями й обов'язками. Згадайте будь-яку процедуру знайомства: «Я -....» на відносини впливають посади, професія, головні ролі, соціальні харак­теристики, а не особисті якості. За допомогою спеціальних соціальних процедур інституціональні розходження між особистостями стають природними розходженнями, у ході соціалізації вони втуляються в на­ші душі і плоть, стають переконаннями. «Людина в мундирі, футлярі» (А.Чехов) не може його зняти. Маска (Н.Бердяєв) стає внутрішнім «Я» особистості (професійні деформації). Соціальні інститути живуть доти, поки вони об'єкти­вуються не тільки в речах, способах, методах, створю­ючи поле діяльності соціальним агентам, але й у тілах, розумах, створюючи «габбітус» і диспозиції,схильність виконувати,підкорятися, відповідати об'єктивним вимогам цього поля практик і структур.

Формується особистий стиль, індивідуальні відхилення, своєрід­ність у рамках типових соціальних траєкторій (алей). Кожний систе­матично робить вибори (добір) місць, осіб, подій, інформації, моделей дії на основі раніше виробленої схильності (диспозицій), захищаючи себе від криз і критичних нападок. Одна з причин відхилення студентів від серйозного вивчення гуманітарних дисциплін - численні штампи і стерео­типи минулих часів, засвоєні ними некритично, автоматизм по­ведінки і мислення без усвідомлення довгострокових наслідків. Відхи­лення відбуваються усвідомлено і не усвідомлено. Наприклад, просто­рова сегрегація етнічних груп - внутрішня і зовнішня. Стратегічні наміри агентів (Життєвий сценарій), іх прагнення захистити від пога-ного впливу, зберегти від помилок, допомогти освоїти, упізнати,- мо­жуть бути успішними або ні. Але саме вони забезпечують відтворення структур соціального середовища і спадкоємність поколінь, до котрого нові покоління вже пристосовані. Парадокс: відбираючи інформацію, щоб захиститися від небажаного, людина приходить до протилежних резуль­татів. Тому відтворення не заперечить новаторству.

Можна згадати висловлення Е. Дюркгейма: «З того, що соціаль­ні вірування і звичаї проникають у нас ззовні, не випливає, що ми їх пасивно сприймаємо, не піддаючи змінам. Осмисліюючи колективні інститути, люди пристосовують їх до себе. Ми їх індивідуалізуваємо, відзначаємо так чи інакше своєю міткою.»

Отже, порівняно з Мідом, який пред­ставив внутрішню структуру особис­тості за допомогою взає­модії "Я" та "те" з акцентом на значенні "те" в організації соціальних взаємодій, сучасні соціологинаголошують пріори­тет­ну значущість "Я". Не випадково процес виробництва розглядається постмодерністами не лише як виробництво матеріальних благ і послуг, а й як творення креативної особистості. При цьому в центр дослідницької уваги потрапляють не суб'єкт-об'єктні, а суб'єкт-суб'єктні відносини як основна форма соціальних 'зв'язків у третьому тисячолітті (Роstеr, 1966). Умирає суб’єкт організованого модерну, іден­тичність якого визначалася системою соціальних ролей та очі­кувань, відроджується суб'єкт, ідентичність якого є предме­том власного вибору, який у суспільстві модерну був, радше, привілеєм еліти. На думку постмо­дерністів, деконвенціоналізація соціальних практик розширює соціаль­ний простір для творчого конструювання ідентичності, хоча це автома­тично й не сприяє зростанню здатності індивіда до такої діяльності та свідомої орієнтації на неї (Wagпеr, 1994).

Поиск по сайту: