Еволюціоністські та формаційні концепції (Е.Дюркгейм, Л.Уайт, К.Маркс, А.Тойнбі, О.Конт, К.Ясперс)

Теорії еволюціоністсько-пргресивного характеру та формаційні концепції є іншим полюсом типології культур порівняно з циклічними. До них належать концепції руху від механічної до органічної солідарності (Е.Дюркгейм), руху від общини до суспільства (А.Тьонніс), «культурно-енергетична» концепція Л.Уайта, руху від локальних культур до єдиної загальнолюдської культури (А.Тойнбі), теорія трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (О.Конт), суспільно-економічних формацій (К.Маркс), концепція К.Ясперса, та інші.

Роглянемо деякі з цих концепцій.

Так, А.Тойнбі вибудовує свою концепцію на ідеях, що є характерними як для еволюціоністських концепцій так і для концепцій «локальних культур». В основі єдності історії, з точки зору Тойнбі, такі риси людської родової природи, як релігійність, свідомість, воля, здатність розрізняти добро і зло. Історія людства – це рух від локальних культурних спільнот до єдиної загальнолюдської культури. Ця тенденція виявляється в співіснуванні культур, культурних обмінах, народженні споріднених цивілізацій, а також у формі ренесансів, відродження традицій, забутих цінностей. Такі тенденції найчастіше пов’язані з провідними релігіями (християнство, буддизм, іслам, іудаїзм). Саме релігія надає можливість згуртування людей в історії в процесі пошуку фінального смислу буття.

Розгорнута класифікація Тойнбі включає 36 цивілізацій, які виділяються за характером їх утворення та завершеності розвитку. У відповідності до цього критерія виділяються такі цивілізації:

1) ті, що отримали повний розвиток:

- незалежні, не пов’язані з іншими (андська) та непохідні від інших (єгипетська, шумерська);

- породжені іншими цивілізаціями (православно-християнська, західна);

2) сателліти (від лат. супутник, спільник) – держава формально незалежна, проте фактично підпорядкована іншій;

3) нереалізовані цивілізації (не відбулися в історії – монофізитська християнська, 5 ст.).

Аналізучи динаміку буття локальної цивілізації у часі, Тойнбі розглядає три моделі цього процесу:

· Антична (п’ять стадій – поставання (виникнення), генеза, зростання, злам, дезінтеграція);

· Китайська (спроби реалізації ідеала універсальної держави перериваються періодами безладу);

· Діаспорична модель, пов’язана з існуванням в історії народів, які живуть серед інших, проте не втрачають риси власної самобутності (євреї).

Найбільш яскраво еволюційний підхід типологізації культур демонструють формаційні концепції, які з’являються ще в першій половині ХІХ ст. Прикладом може бути концепція О.Конта. Філософ висуває та обгрунтовує ідею про існування трьох стадій інтелектуальної евелюції людства: теологічної, метафізичної та позитивної або наукової. Саме вони визначають характер розвитку суспільства та культури.

Перша цілісна концепція формаційного типу була розроблена К.Марксом. Він виділив п’ять суспільно-економічних формацій, що принципово відрізняються за характером продуктивних сил та виробничих відносин, які існують у суспільстві:

- первісна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- соціалістична (з поступовим переходом у комуністичну).

Протиріччя між продуктивними силами та економічними відносинами є рушійною силою розвитку та приводять до зміни однієї СЕФ іншою. Культура в концепції Маркса має характер надбудови і залежить від економіки. Концепція піддається критиці тому, що, по-перше, знімає питання про специфіку культурних епох на відміну від громадянської історії людства, по-друге, не дає можливості пояснити подібні процеси в культурах різних СЕФ.

Полемізуючи з Марксом та стверджуючи пріоритет духовної складової в історії культури, створює свій варіант формаційної концепції К.Ясперс. Історія, на його думку, - це процес між витоками та метою, який можна класифікувати за стадіями становлення людини. Ясперс виділяє 4 стадії культурної історії:

· прометеївська епоха – доісторія людини, яка розпочинається біля 5000 р. до н.е.. Це епоха формування людини як виду. Суттєвими для цього періоду були використання вогню, примітивних знарядь праці, поява мови, перших людських спільнот, життя в яких регулювалося за допомогою системи табу;

· епоха великих культур давнини – фактично початок історії, тобто власне культурного розвитку (ІV-ІІІ тисячоліття до н.е., Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай). Період виникнення держави, становлення людини сучасного типу, поява писемності та початок поділу праці;

· осьовий час – (VІІІ-ІІ століття до н.е.) епоха становлення історії людства як світової, та духовного становлення тих культур, які потім утворять дихотомію «Схід – Захід». Це період духовного формування людини, коли відбувається радикальний поворот в історії, зароджуються наука, філософія, світові релігії. Такі процеси відбуваються одночасно та незалежно в Китаї, Індії, Персії, Палестині, Греції.

· науково-технічна доба – (iз ХVІІ ст. до наших днів) або друга прометеївська епоха, коли так само, тільки на більш високому рівні, відбувається відкриття нових джерел енергії, створення нових технологій. Будуть закладені основи для другого осьового часу.

Таким чином, історико-культурний процес, за Ясперсом, з одного боку – еволюційний, з іншого – представлений у вигляді двох глобальних циклів, «двох дихань»: перше – від прометеївскої епохи через виликі культури давнини до осьового часу, а друге розпочинається з епохи науки і техніки та, можливо, приведе через утворення аналогічні великим культурам до нового, далекого, другого осьового часу, до справжнього становлення особистості.

Можна навести ще один приклад класифікації культур, яка була запропонована Маргарет Мід. Ця класифікація багато пояснює у тій зміні епох, які людство пережило на початку та наприкінці дуже динамічного ХХ століття. Культури, у відповідності до концепції М.Мід, можна розрізняти за особливостями взаємодії поколінь у процесі передачі досвіду. На цій основі виділяють три типи культур: 1 – нащадки вчаться у своїх попередників (це добре відома всім традиційна культура); 2 – покоління батьків та покоління дітей вчаться одне у одного; 3 – культура, коли нащадки вчать власних батьків.

Зрозуміло, що домінування того чи іншого типу культури є похідним від темпів розвитку, змінюваності культурного середовища у тих значущих характеристиках, факторах, процесах, які мають бути діяльнісно, психологічно, аксіологічно освоєними; а також похідним від темпів розвитку середовища соціалізації та здатності поколінь до соціалізації в ньому.

Сучасна реальність як раз демонструє зміну культур, і це виявляється найбільш яскраво не по відношенню до споживання, а у тому, що ми обираємо у якості основного засобу діяльності (наприклад, компьютер чи гусяче перо). На жаль, сьогодні покоління батьків все більше і більше відстає від дітей. Це відставання діяльнісне та ціннісне (в першу чергу).

В и с н о в о к: не дивлячись на існування в культурології певних класифікацій, розробка чітко визначених критеріїв системної типології культур знаходиться на початковій стадії. Сучасні культурологи вважають, що типологія культур повинна бути побудована за логікою таблиці Менделєєва, спираючись на «культурологічну тріаду»: картина світу – способи поведінки – діяльність людини, вичерпно описуючи варіанти сполучення цих параметрів в усій сукупності реально існуючих (або тих, що колись існували) культур, та аналізуючи на рівні їх системних характеристик.

Поиск по сайту: