АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття і культурологічні концепції масової та елітарної культури

Читайте также:
  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура
  3. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  4. В чому полягають особливості концепції особистості Ч.Кулі – 15 б.
  5. Валовий внутрішній продукт: поняття та методи розрахунку
  6. Введення поняття комплексного числа
  7. Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей
  8. Визначте особливості концепції З. Фрейда – 15 б.
  9. Визначте поняття і структуру особистості в соціології
  10. Визначте поняття «соціалізація особистості – 15 б.
  11. Відновлення репресій у 60-70-х рр. ХХ ст. Їх наслідки для розвитку культури.
  12. Відношення між поняттями

Існують такі системи куль­тypoї структури, як наука, мистецтво, етика і право. Всі ці системи виділяються як самостійні форми свідомості людини, як окремі сфери, в яких відбувається перебіг людської життєдіяльності. Звісно, не слід забувати, що то є сфери умовні, тобто такі, на які життєдіяльність люд­ства поділяється власне тільки при її абстрагованому ос­мисленні й аналізі. Насправді континуальна реальність, дійсність існування як така при цьому штучно дискрети­зуються, вкладаються в створену людською думкою штуч­ну схему. Наприклад, у політиці ми реально маємо спра­ву не тільки з політикою як такою, а й з феноменами ху­дожньої суті (політичне шоу), суті релігійної (створення політичних кумирів та фанатизм), наукової (чітко вивере­ний розрахунок у політичних діях) тощо. В науці також трапляються аспекти політичні (та чи інша суспільно-ідео­логічна тенденційність), релігійні (будь-яке наукове по­ложення виходить з апріорі (тобто з позиції віри) прий­нятої наукової парадигми), художні (естетичні якості са­мї наукової концепції чи форми її репрезентації) і т.д.

Однак тут важливо звернути увагу на інше: всі розгля­нуті культурні системи перебувають у, так би мовити, су­рядних зв'язках, тобто розміщені по горизонталі одна від іншої. Мораль не протистоїть науці, мистецтво - праву і т.д. Жодна з цих сфер життєдіяльності не є вищою або нижчою відносно іншої. Проте існує й інший принцип поділу людської культури, принцип, за яким культуру ба­гато хто намагається розмежувати на якісно культуру ви­щу і нижчу, культуру меншості і культуру більшості, культуру обраних і культуру загалу, або, за прийнятою термінологією, - культуру елітарну і культуру масову.

Щодо історичності (джерел та місця в історичній шкалі) масової культури та причин її формування висловлюють різні погляди. Досить поширеним є визначення масової культури як поняття, що охоплює численні і різнорідні явища культурного етапу, розпочатого у ХХ ст., які дістали розвиток у зв’язку з науково-технічною революцією, значним оновленням і постійним розширенням комунікаційних та репродуктивних систем (масова преса і книговидання, аудіо- і відеозапис, радіо, кіно і телебачення, ксерографія, супутниковий зв'язок, інтернет та інші комп’ютерні технології тощо), глобальним характером інформаційного обміну. Таким чином, масова культура розглядається як породжений масовою комунікацією феномен.

Вважається, що як термін словосполучення "масова кулыпура" вперше було використано в 1941 німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою – мистецтво і масова культура". З тих пір поняття "масова культура" набуло неабиякого поширення в різних наукових колах - від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В най­загальнішому значенні поняттям "масова культура" означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні одноко­реневі слова "маса", "масовий", "масовка" походять від лат. massa - кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lас­tis coacti). Цікаво, таким чином, що слово "маса" від по­чатку призначалося для називання не просто певної речо­вини, а речовини, що з'являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

На сьогодні слово "маса" використовується у двох основних смислах: "'природничо-науковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції то­що) і гуманітарному (культурологічному або соціологіч­ному). В культуролого-соціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контексті вживання поняття "мaca" ("маси"). Маса може розумітися:

· як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почутгів, вольових рухів, світо­глядних позицій тощо;

· як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудливо міркувати;

· як група людей, що вирізняються невіглаством, не­освіченістю, невихованістю;

· як множина "усереднених" людей, обивателів;як недиференційована множина людей, життєдіяль­ність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

· як множина людей зі схожими або й спільними смаками, цінностями, ментальністю, сформована гомо­генним інформаційно-комунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативно: психологічно, кількісно, соціально-економічно й коли­вається від ціннісно нейтрального до оцінно-негативного.

Серед інших варіантів трактупань культуролого-соціологічного поняття маси можна згадати ппропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії су­спільної думки та соціального прогнозування, автора концепції "постіндустріального суспільства" Деніела Бел­ла, який наводить п'ять значень поняття „маса": маса як недиференційована множинність; маса як синонім невігластва; маса як сукупність людей механізованого суспільства; маса як сукупність людей бюротизовано­го суспільства, в якому особистість втрачає свою інди­відуальність; маса як натовп, який не здатний розмірко­вувати, а може тільки підкорюватись. Узагальнюючи, Белл визначає масу як- "утілення стадності, уніфікованості, шаблонності".

Поняття "маси" до певної міри має синонімічні відно­сини з поняттям "народ", однак часто відрізняється віднього більш-менш виразним зниженим, а то й негатив­ним відтінком. У зв'язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як "вульгарний", "вульгарність", "вульгаризація", "вульгаризм". Вульгаризація означає гру­бе спрощення якого-небудь понятгя, що веде до спотво­рення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми ­слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню. Всі ці однокореневі слова сучасних європейсь­ких мов етимологічно походять від латинських слів vulgus, що означає "народ", "натовп", "чернь" та vulgaris - "на­родний", "звичайний", "простий". Таким чином, вибудо­вується ланцюжок семантично споріднених понять: масо­вий - народний – вульгарни.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням "народ": populus (poplus). Утворене від ньо­го popularis означало "співвітчизник", "земляк", а в дея­ких контекстах - "народна партія", або "той, що підтри­мує народну партію", "народний". Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий - народний - вуль­гарний - популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурно-соціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово "ма­са" ("маси"), вживав слово "смесь". Наприклад, він пи­ше: "В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: "А мы ж, де, разве не люди?" - отвечал: „Вы собаки..." Або: "Посмот­рите на людскую толлу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастия, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их".

Як протилежне до масової культури трактується по­няття еліmарної культури. Сучасні yкріїнські слова „еліта”, „елітарний" пооходять від французького elitе - "кра­ще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "арис­тократія”, "люди генія", "надлюдина" ("супермен”) тощо. Понят еліти стало центральним у соціально-філософ­ській концепції "теорії еліти". Хоча ще Платоном вислов­лювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до ХІХ ст., а її остаточне теоретичне завершення - до ХХ-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхіднiстю має складатися з елітй й мас. Однак принципи виділення еліти в різни науковців суттєво різняться. Найпо­ширенішими підходами є політичний (Парето, Моска,Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціаль­но-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

У ХІХ ст. англійський філософ Томас Карлейль трак­ував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над "середньою масою". Артур Шопенгауер поділяв лю­дей на два типи: "людей генія" і "людей користі". Якщо лідери генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, yтилітарну діяльність. Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо куль­турної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію "політичного або правлячого класу", в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристок­ратію. Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов "соціальної демагогії" масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запро­понував іспанський філософ, теоретик культури Хосе Ор­тега-і-Гассет. У ряді праць ("Дегуманізація мистецтва", 1925р., "Повстання мас", 1930 р. та ін.) він обгрунтовує протиставлення духовної еліти, яка творить, масам.

Поняття маси Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною без­ лихих людей. Людина маси – це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення пе­реходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим. Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов розумів досить традиційно як "обивателів", то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав "пасіона­ріями".

Пасіонарії, за Гумільовим, - це люди, які з'являються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї жиrrєвої мети, здатніcтю в ім'я реальної або ілюзорної мети жертвувати навіть житгям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непе­реборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов'я­заної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси ко­лективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалю­ють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони "...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплю­ючої їх мети". Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж "...за­бувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і для себе". Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. "Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте..."

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні ви­щих і часто привілейованих верств суспільства, які здій­снюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності такультурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політич­ної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Найпотужнішим засобом формування масової культури в наш час найчастіше вважається телебачення. Шляхом систематичного розповсюдження серед чисельно великих аудиторій різноманітних інформаційних повідомлень здійснюється ідеологічний, політичний, економічний (наприклад, засобами реклами), організаційний, духовний вплив на значні маси людей. Зміст повідомлень масової комунікації охоплює весь спектр психологічного впливу на аудиторію – від інформування і навчання до переконання і навіювання. Внаслідок отримання однакової інформації (тиражованих знань, духовних цінностей, соціальних норм) стандартизуються, стають стереотипними й уявлення, смаки, поведінка чисельно значних аудиторій або мас, у результаті чого і виникає феномен масової культури.

Так, канадський соціолог і культуролог Герберт Маршалл Мак-Люен вважав, що характер і зміна культурних епох зумовлюються розвитком засобів комунікації, до яких він відносив мову, гроші, дороги, друк, науку, телебачення, комп’ютерну техніку і т.д. Наприклад, за племінного ладу домінувала усна мова, сприйняття здійснювалося завдяки слуху і тактильності, що, на думку Мак-Люена, забезпечувало неподільну єдність людини і суспільства, цілісність міфологічного мислення. З винайденням друкарського верстата поширення набувають візуальне сприйняття, національні мови і держави, крайні форми індивідуалізму й раціоналізму, які формують відокремлену й індивідуалістичну “індустріальну”, “друкарську” людину. У ХХ ж ст. електронні засоби комунікації ніби “продовжили” центральну нервову систему людини, в певному розумінні усунули простір і час на нашій планеті, створивши феномен “глобального села” та своєрідних “глобальних обіймів” усіх людей – тобто людську масу і масову культуру. Нові комунікаційні засоби цілісно втягують людину в усе, що відбувається навкруги, долучають її до всіх світових подій, тобто в сучасному світі, як в давньому невеликому поселенні або в селі, всі про все і про всіх знають. Людина масової культури – це “нова племінна людина”, яка відрізняється від прадавньої племінної людини тим, що її цілісне сприйняття та її міфи формуються електронною інформацією. Мак-Люен прогнозував, що на зміну “глобальному селу” має прийти “кінцева фаза продовження людини – технічне відтворення свідомості, коли творчий процес буде колективно й корпоративно поширено на все людство”.

Згідно з іншим підходом, масова культура формується також у ХХ ст., але насамперед унаслідок урбанізації, індустріалізації виробництва та стандартизації продукції. В даному разі вона розглядається як культура суспільства масового споживання. Причому індустріалізація виробництва і стандартизація продукції взаємодіють із процесом формування субкультур них груп (етнічних, вікових та ін.), зорієнтованих на певні зразки товарів і послуг. Відповідаючи соціально-психологічним очікуванням масової аудиторії, масова культура задовольняє її потреби не тільки в споживанні промислових товарів, а й у таких специфічних товарах, якими є художня культура та послуги у сферах дозвілля, розваг, спілкування, емоційної компенсації або психологічної розрядки тощо. Фактично в умовах ринкової економіки всі артефакти функціонують одночасно і як предмети споживання, товар, і як культурні цінності. Для обслуговування цих функцій масової культури в різних її галузях створюються багато профільні конкурентні експертні групи, що складаються з менеджерів, продюсерів, фахівців у сфері засобів масової інформації, реклами і маркетингу та інших професіоналів, завданням яких є вивчення, прогнозування та формування попиту на той чи інший вид масової продукції. В концепціях даного типу часто робиться певний наголос на художньо-естетичному ракурсі масової культури, чому сприяє надзвичайне поширення в ній таких феноменів, як мода, дизайн, реклама. Одним із найхарактерніших явищ масової культури ХХ ст. став поп-арт.

Однак далеко не всі культурологічні концепції масової культури трактують її як феномен виключно постмодерного етапу історії. Існує також точка зору, згідно з якою передумови поділу культури на масову й елітарну формуються від самого початку історії людства. Згадаймо, що і за Мак-Люеном, власне, формування сучасної масової культури засобами масової комунікації (тобто створення “глобального села” і “нової племінної людини”) у дечому нагадує культурну комунікативну ситуацію давнини (тобто село як таке і колишню племінну людину). В даному ракурсі корисно буде також згадати, що такі поняття, як езотеричний та екзотеричний, використовуються при аналізі культур фактично всіх епох і типів.

Згадаймо, що езотеричним називається дещо таємне, недоступне для більшості, для загалу, і навпаки, призначене, відкрите, зрозуміле, доступне тільки окремому колу посвячених, обраних, спеціалістів. Хоча цей термін використовується насамперед для характеристики різноманітної інформації та знання, однак очевидно, що групи людей, які володіють езотеричною інформацією, особливими знаннями, мають і особливий статус у суспільстві, тобто цілком можуть бути названі культурною елітою. Водночас фактично в кожній культурі присутній екзотеричний, тобто доступний і зрозумілий для кожного (тобто для масової аудиторії), варіант культурної життєдіяльності, який може бути співвіднесений з поняттям масової культури.

В контексті даної проблеми можуть бути розглянуті й такі, наприклад, явища культури, як кастове суспільство з його очевидним поділом на обрану еліту і широкий загал та існування в більшості історичних суспільств двох культур – аристократичної і народної. До того ж характерно, що в абсолютній більшості сфер життєдіяльності існували, так би мовити, два варіанти їх реалізації, які умовно можуть бути названі елітним і масовим: стильова архітектура і масова забудова, професійне мистецтво і фольклор, релігійна філософія і спрощені виклади Святого Письма (наприклад, так звана “Біблія для жебраків”), досить високий рівень теоретичних знань та освіти меншості і володіння суто практичними життєво необхідними навичками й тотальна в деякі епохи безграмотність більшості.

Таким чином, навряд чи можна вважати масову та елітарну культури характерним тільки для сучасної культурної епохи явищем. Інша річ, що в сучасності набувають нового характеру їхні взаємовідносини.

Так, Хосе Ортега-і-Гассет вважає специфічним явищем ХХ ст. порушення (а подекуди навіть і руйнацію) ідейно-культурного зв’язку еліти і мас, внаслідок чого в суспільстві відбувається соціальна дезорієнтація і виникає феномен “масового суспільства” (“повстання мас”). Разом з тим він убачав специфіку нового етапу розвитку художньої культури в тому, що коли раніше мистецтво, на його думку, було зверненим до мас, то модернізм або авангард ХХ ст. є мистецтвом, призначеним для еліти. Тому це мистецтво не обов’язково має бути загальнозрозумілим і популярним у масах.

Ганс-Георг Гамадер, говорячи про процеси в сучасному світі, який, за його словами, загалом зазнає “зрівнялівки через промислову революцію, пише: “Неминуче ще чіткіше розмежування між масою і тими не багатьма по-справжньому творчими талантами, які існуватимуть з масою поруч у часі. Таким же чином і далі існуватиме суспільство, яке з технічної точки зору буде значно розвинутішим, ніж наше, тому що в ньому співіснуватимуть, урівноважуючи один одного у всезростаючому розмаїтті стосунків, генії адаптації на творчі новатори”.

Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народною, етнічною культурою). В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко уловній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі — поетів-символістів; музики — Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису — кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно — Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедичне освічених універсалів, відчуваючих себе як вдома у всіх сферах культури пройшов. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняльна небагато чисельна еліта.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо — «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури — культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.

Сучасна культура плюралістична (від лат. рluralis — множинний): ніколи раніше не було такої різноманітності культурних систем і підсистем, поглядів, напрямків як тепер. З одного й того ж питання можна зустріти багато різних точок зору б наукової, філософської, художньої, релігійної, етичної, юридичної, політичної... При цьому визнається їх відносна незалежність. Плюралізм виявляється і у середині кожної системи чи підсистеми: існує множинність релігій, філософських концепцій, математичних й природничо-наукових теорій, художніх стилів, шкіл в мистецтвознавстві, медичних вчень, теорій особливості. Таке протиріччя між цілісністю культури та її оволодінням суб'єктом через множину мінливих областей знань призводить до того, що замість цілісної картини світу людина отримує осколки розбитого «дзеркала», які вона зібрати сама не взмозі.

Культура в цілому «надлишкова» — в тому плані, що породжує надлишкову множинність можливих підходів до будь-якої проблеми, яка у ній виникає. Проте не всі із них ефективні, але це створює культурний фон, на основі якого зароджуються нові ідеї. Одночасно ця надлишковість є не тільки результат, але й джерело творчого розвитку культури.

Але механізми масової культури діють і в зворотньому напрямку — в сторону уніфікації, шаблонізації культурного життя, її принцип — тиражування і поширення в суспільстві одних і тих же матеріальних і духовних цінностей. Сотні мільйонів людей в різних країнах одночасно можуть отримувати один і той же комплект Ейфелєва вежа у Парижі сьогоденних новин, дивитися одні й ті ж фільми і спортивні змагання, слухати одних і тих же співаків чи політичних діячів. Масова культура стандартизує все — від умов побуту, харчування й одежі до бажань, думок й ідеалів. І все це завдяки ЗМК (засоби масової комунікації), які нав'язують індивідам, що належать до різних соціальних прошарків, однакові соціальні стереотипи. В масовій культурі здійснюється «втеча від свободи»: особистість звільнюється від вибору власної позиції, перегляду множинності можливих варіантів, із яких потрібно вибрати, взявши на себе відповідальність за вибір. Право вибору передається іншому — авторитету, лідеру, телеведучому, священику чи просто владі. Уніфікація, шаблонізація смаків, поглядів, ідеалів поєднується з конформізмом, втратою самостійності автономності особистості (я — «як всі»), неприйняттям інших ідей, не співпадаючих з «загальною думкою»: «надлишковість» культури на цьому рівні зникає. Формується вузьке, одноманітне, примітивне бачення світу, характерне його сприйняттю для більшості з низьким рівнем освіти. Примітивізм і неосвіченість тут у якійсь мірі навіть вносять свій внесок у плюралізм сучасної культури: вони зрівнюють науку з міфом, логіку з містичними одкровеннями, а це призводить до формування у суспільній думці «норм», що мають право а існування у такій же мірі як й високі зразки творчого розуму.

Окрім масової та елітарної культур у контексті структури культури іноді виявляють також такі поняття, як контркультура, субкультура, альтернативна культура та антикультура.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)