Ставлення людини до смерті

Людина — це лише один з видів матеріальної системи, що усвідомлює власну смертність, тобто скінченність власного буття. У людській історії смерть пояснювалася по-різному.

У Давньому Єгипті смерть уявлялася перехідним етапом від земного життя до загробного буття, адже єгиптяни вірили, що життя людини продовжується й після фізичної смерті, але за умови, якщо тіло людини залишається нетлінним. Звідси тут утвердилося шанування культу мертвих, споруджувалися величезні гробниці.

Про неперервність життя та смерті в єдиному циклі буття вірили також і етруски. Вони будували величезні гробниці з міцного матеріалу, ніби на віки. Символом вічності буття була для них кругла, сферична форма гробниць.

Підтримала ідею безсмертя душі та визнала смерть як перехідний етап в бутті людини давня філософська традиція (еллеати, Сократ, Платон, стоїки та ін.). За Парменідом (походив з Еллеї, звідси — еллеат), смерть — це лише обман, помилкова думка людей. Життя та смерть становлять суть єдиної іпостасі буття. Вони є видимий і невидимий світи. Тож смерть — це не небуття, а тільки невидима сторона буття.

Дещо інше уявлення про смерть мали іудаїсти та християни. Смерть для християнина — це кара, власне гріхопадіння. Людина, згідно з християнством, не може врятувати саму себе від смерті. Це здатен зробити лише Бог. Тому тут в центрі уваги постає тема спасіння людини. Проявляє вона себе в історії про подолання смерті Боголюдиною — Ісусом Христом (Христос отримав смерть, відкупаючи всі людські гріхи, а Бог воскресив його, поклавши кінець пануванню смерті).

До проблеми ставлення до смерті в історії філософської думки сформувалося кілька основних підходів. „

Згідно з першим підходом Сократа, Платона, неоплатоніків, смерть — це етап сходження до істинного світу ідей. Вона здійснюється через відокремлення душі від тіла, звільнення душі з тілесної "в'язниці". Недаремно Платон в діалозі "Федон" зазначав, що справжні філософи "зайняті, по суті, тільки одним — умиранням і смертю". Смерть є предметом справжньої філософії.

Другий підхід (стоїки й епікурейці) відзначав в смерті кінець, нещастя для людини. Хоча стверджував, що її боятися не варто, оскільки смерть є загальною та природною (адже всі речі в світі мають свій кінець). Так, наприклад, міркували ще стоїки. Епікур же звертав увагу на те, що людина зі смертю не зустрічається віч-на-віч: "найстрашніше з нещасть — смерть — не має до нас жодного стосунку, оскільки поки ми існуємо, смерті ще немає; а коли смерть з'являється, тоді нас нема". Тому немає сенсу про неї говорити чи навіть думати.

Подальша європейська традиція була зорієнтована на платонівський підхід до проблеми смерті, їй приділялася особлива увага в житті людей. Утворювалася "культура помирання", "культура поховання", "культура поминання" тощо. Однак так було не завжди.

У Новий час феномен смерті став втрачати свою актуальність. Бенедикт Спіноза зазначив, що "людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумі не про смерть, а про життя". Основною причиною втрати уваги до феномену смерті стало заперечення ідеї вічності людського буття та спричинений цим страх перед реальною смертю.

Втрата віри у вічність буття стала результатом поширення суспільних суперечностей (релігійні війни), що призвели до масових і необгрунтованих смертей, та наукового прогресу, котрий сприяв запереченню релігійних доктрин існування Бога.

У відповідь на втрату віри в потойбічне життя наука вдалася до пошуків шляхів продовження життя земного. Відомий російський мислитель М. Федоров (1828-1903 рр.) науково обґрунтував ідею воскресіння померлих предків за допомогою науково-технічних засобів (книга "Філософія Спільної Справи"). Фактично весь подальший розвиток науки (зокрема, медицини) й техніки (особливо, біотехніки) був націлений на подолання смерті заради продовження життя.

Нову еру в осмисленні проблеми смерті відкрило XX ст. Сприяли цьому негативні наслідки науково-технічного прогресу, зокрема й екологічна криза, і, відповідно, поширення есхатологічних настроїв — тема смерті знову була відроджена. Смерть тепер стала сприйматися як важливий момент людської свідомості та людського життя. Через особливості її усвідомлення людина обирає власний життєвий шлях. Зокрема, представник феноменологічного напряму у філософії М. Шелер стверджує, що лише повернувшись обличчям до смерті, людина набуває сенсу життя, звільняється від оманливих цілей і діяльності.

Проблема смерті вийшла на рівень наукового дослідження. Цим опікується наука про смерть — танатологія. Полем інтересу танатології став процес умирання. Дослідити його стало можливим після аналізу переживань зі свідчень людей, що пережили клінічну смерть. Адже в їх свідомості виникала схожа картина сходження в якусь нову реальність через дивне піднесення душі над тілом, певні слухові відчуття, рух через тісний темний тунель, огляд минулого життя, світло в кінці тунелю, зустріч з померлими родичами і близькими та ін. Типовість історій про шлях у нову реальність під час клінічної смерті сприяв відродженню віри в продовження життя душі після смерті (про вічність душі).

Надзвичайно складним для людини у феномені смерті є усвідомлення цього вироку (якщо попередньо він засвідчується). До зустрічі зі смертю людині необхідно в такому разі зібрати всі зусилля волі та пройти цілий життєвий етап. Це вивчає знову ж таки танатологія. Так, спеціалісту галузі танатології, американський професор Р. Ной визначив три стадії умирання людини: 1) стадія "опору" (у людини виникло відчуття загрози та страху перед смертю); 2) стадія "огляду життя" (згадуються найважливіші моменти в житті людини); 3) стадія "трансценденції" (перехід до містичних або космічних станів свідомості). А дослідниця Е. Кюлбер-Росс визначила п'ять стадій підготовки свідомості до смерті: 1) реакція на смертельне захворювання (на цій стадії людина з жахом сприймає вирок: "Ні, тільки не це, такого бути не може!"; 2) поява гніву чи фрустрації (людина не розуміє, чому це стається саме з нею, адже їй багато чого потрібно ще зробити); 3) намагання "обманути" смерть, щоб виграти додатковий час для життя; 4) етап страху та депресій; 5) несподіваний спокій, коли з'являється примирення зі своїм станом і настає переломний етап "прийняття смерті".

Сьогодні проблема смерті, переважно, розглядається на етичному рівні та в медико-юридичному сенсі. Етичним аспектом проблеми смерті турбується така галузь етики, як біоетика.

Поиск по сайту: