Справедливість

Поняття справедливість походить від давньогрецького dike, що первісне означало "звичай, спосіб життя", а пізніше "правильний, належний звичай", та латинського jus (звідси justitia), що означає "право, закон".

Перші спроби сутнісного осмислення справедливості здійснили ще давньогрецькі філософи Демокрит, софісти, Сократ, Платон, Аристотель, а також китайські мислителі.

Особливе місце відведено справедливості у філософських роздумах Платона (трактат "Держава"). Справедливістю характеризується як ідеальний устрій суспільства, коли кожен із суспільних станів (тобто правителі, воїни, ремісники) сумлінно виконують свої обов'язки та не втручаються у справи інших. Вона є завершальною з-поміж трьох основних полісних чеснот — розсудливості, мужності та мудрості.

Глибоке осмислення справедливості здійснив титан давньогрецької філософської думки Аристотель. Мислитель розрізнив два види справедливості: відплатну та розподільчу.

Історично першою формою справедливості, за Аристотелем, була відплатна (інакше кажучи — ретрибутивна справедливість). Цей тип справедливості базувався на принципі, так званого, тальйону (від лат. talio — помста) — "око за око, зуб за зуб, життя за життя!". У разі порушення соціальних норм (першопочатково — звичаєвих, в подальшому — моральних) людина мала нести покарання, котре відповідало б мірі скоєного порушення. Максимальним утіленням принципу тальйону стала кровна помста.

Із розвитком суспільства, вдосконаленням його морально-правової системи почалося переосмислення принципів справедливості, оскільки її ретрибутивна форма принижує гідність людини, посилює жорстокість у суспільстві. Держава пішла шляхом викорінення первісного варіанту справедливості. Проте це не означає що вона зникла. І нині вона знаходить нішу в людському житті, адже люди часто дотепер керуються принципом "стався до інших, як вони ставляться до тебе".

Другою формою справедливості, за Аристотелем, є розподільча справедливість, так звана, "дистрибутивна", що набуває двох форм: а) зрівняльна справедливість; б) пропорційно-розподільча справедливість. Суть розподільчої справедливості полягає в мірі розподілу благ між індивідами чи групами людей. В основу зрівняльної справедливості, виходячи з ідеї людської рівності, тобто певного комуністичного принципу вселюдської рівності, покладено принцип "усім по бажанню". Цей принцип справедливості існував у родовому суспільстві. За ним, всі індивіди роду мали рівні права на добуте в полюванні чи збиранні. Цей принцип існує і сьогодні, а оцінюється він як принцип "зрівнялівки". З одного боку, суспільство категорично засуджує його, з іншого — він укорінився в свідомості людей. Наслідком цього є масове засудження заможних людей, заздрість до них, незалежно від того, як вони здобули матеріальні блага.

Ідеї рівності, звісно, ніхто не заперечує. Проте мова йти повинна про рівність усіх як носіїв загальнолюдської гідності, загальнолюдських прав і свобод. Ще відомий український філософ Г. Сковорода, висуваючи ідею "нерівної рівності", зазначав, що всі люди рівні, але саме в тому, що кожен має віднайти свій, властивий тільки йому, спосіб скласти подяку за дари буття, реалізувати себе в певній галузі.

Пропорційно-розподільча справедливість ґрунтується на принципі "усім по заслугах". Така форма справедливості є найбільш виправданою та гідною сучасних соціальних вимог. Однак проблематичність усвідомлення пропорційно-розподільчої форми справедливості полягає в невизначеності критеріїв, заслуги. Цим можна маніпулювати. І тоді дуже легко справедливість нівелюється несправедливістю.

Сьогоднішня філософська думка обстоює гармонійне поєднання принципів зрівняльної та пропорційно-розподільчої справедливості. Таку ідею обґрунтовує сучасний американський мислитель-соціолог Джон Ролз у своїй праці "Теорія справедливості".

Він обстоює, зокрема, такі фундаментальні принципи:

- принцип рівної свободи: кожна людина повинна мати рівні права щодо найзагальнішої системи рівних базових свобод, порівнюваної з подібними системами свобод решти людей;

- принцип відмінності: нерівний розподіл благ здійснюється через присутність різних занять і соціальних статусів за умови спрямованості до найбільших благ найменш забезпечених громадян.

Ознаки справедливості:

- справедливість, на відміну від всіх інших етичних категорій, зокрема, добра, честі, гідності, що дають оцінку деяким явищам самостійно, оцінюється у співвідношенні протилежних явищ, цінностей з позицій благ і антиблаг;

- справедливість має конкретно-історичний характер. Кожна нова епоха, кожна культура міру справедливості визначає по-різному;

- справедливість має як об'єктивний характер (нагорода за вчинене діяння, покарання за аморальний вчинок), так і умовний (оцінювання знань).

Поиск по сайту: