|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Протистоять чотири протилежності: нерозумність, розпущеність, несправедливість і
боягузтво. Між добром і злом, між доброчинністю та гріхом - чітка категорична межа: перехідних станів немає. Все інше належить до категорії байдужих речей. Людина не може вплинути на речі, але вона може над ними «піднятись». У цей момент проявляється її «примирення з долею». Людина повинна підкорятись космічному порядку, вона не повинна бажати того, що їй непідвладне. Ідеалом стоїчних прагнень виступає спокій ( атараксія ) або, в крайньому разі, байдуже терпіння (анатея). Стоїчний мудрець (ідеал людини) є втіленим розумом. Йому притаманні терпимість і стриманість, а його щастя «полягає в тому, що він не бажає ніякого щастя». • Етика стоїків — це етика «свідомої відмови», свідомого примирення з долею. Вона відволікає увагу від зовнішнього світу, від суспільства і звертається до внутрішнього світу людини. Лише всередині себе людина може знайти головну і єдину опору. Тому стоїцизм знову оживає в період кризи і розпаду Римської імперії. 58. Загальна характеристика філософії неоплатонізму. Неоплатонізм є останнім великим здобутком грецької думки. З III по VII ст. н. е.. неплатників підвели своєрідний підсумок розвитку античної думки, асимілювали вчення майже всіх шкіл, створили величезний корпус філософської та коментаторських літератури. Неоплатонізм продовжує розпочату в середньому платонізмі рух до обєднання платонічного, періпатетіческой і стоїчної думки, збудованої у відповідності з єдиним принципом. Таким принципом стало вчення про послідовне походження з вищого початку решти всього сущого. Монізм неплатоників має на увазі як походження всього з єдиного початку, залежність від цього початку, так і послідовність ступенів, на які у своєму походженні розділяється суще. Головними такими ступенями у неоплатонізмі були єдине (то ev), розум (vouq) і душа. Учення про єдиний підготовляли вже в неопіфагореізме, на неплатоників також мало великий вплив особливого роду тлумачення другої частини платонівського «Парменіда», що трактує про єдиний, якому чуже буття і пізнання. Не приймаючи матеріалізм стоїків, неоплатоніками перейняли у них вчення динамічного пантеїзму, за яким весь світ повязаний єдиної, живий і божественної симпатією. Монізм та теорія ступенів дали неоплатоніками можливість будь-яку річ пояснювати, розміщуючи її на один із ступенів походження сущого. Звідси систематичний характер неоплатонізму, що відрізняє його від попередніх грецьких шкіл і став передбаченням грандіозних систем німецького ідеалізму XIX ст. Все суще систематизується, а в пізнішому неоплатонізмі і педантично класифікується. Неоплатонізм, вибудовує свій філософський і релігійний синтез, стає з кінця IV ст. тією зброєю, за допомогою якого останні представники античної культури намагались припинити згубну атаку християнства. У цьому вони не досягли успіху, однак За іронією долі велике число положення неоплатонічної філософії, стиль розгляду філософських і теологічних проблем стають з того часу невідємним надбанням християнської догматики і роблять величезний вплив на розвиток філософії та богословя на середньовічному Заході, мусульманському Сході та у Візантійській імперії. Оскільки в неоплатонізм проголошувалася незбагненність і сверхразумность першого початку, неоплатонізм був пройнятий містицизмом особливого роду, прагненням до безпосереднього пізнання божества без допомоги розуму і розуму. 161 Відмінністю від багатьох інших форм містицизму полягало в тому, що для неплатоників досягнення містичного зєднання з єдиною було немислимо без попередньої моральної та інтелектуальної підготовки, доступною для небагатьох. На відміну від багатьох інших шкіл кінця Античності неоплатонічна філософія була філософією аристократичною, її адепти вербувалися з найбільш забезпечених і освічених класів тодішнього суспільства. Дійсно, присвятити себе філософським тонкощам, віддатися безкорисливому спогляданню божественного і інтелектуальному вдосконаленню могли тільки ті, для кого не було особливої потреби у хлібі. Неоплатоніки бачили себе справжніми синами Греції і останніми зберігачами великого культурного багатства Античності, звідси їх ненависть до християнства, яке було для них варварськими і дурними казками для неосвіченої черні. Неоплатонізму, не дивлячись на його відверто антихристиянський пафос, судилася дуже довга життя. Неоплатонічний тексти читалися протягом всієї історії Візантії, в деяких арабських перекладання вони визначили дуже багато чого в філософії середньовічного Заходу, вони користувалися величезною популярністю в епоху Ренесансу, часом затуляючи своїм вченням справжню думку Платона і Арістотеля, продовжували визначати багато рис науки та філософії Нового часу. Кінець цьому величезному впливу неоплатонізму приходить почасти з руйнуванням останнього великого ідеалістичного синтезу Нового часу,філософії Гегеля. Втім, і після цього тінь неоплатонізму часом накриває ту чи іншу ідеалістичну філософію. Так, батько неоплатонізму Плотін серйозно вплинув на філософію життя Анрі Бергсона.
59. Скептицизм як філософська традиція та його значення у розвитку філософії (Основні представники).
А здесь должен быть копипаст из вопроса 56 + Історія скептицизму являє собою спад, виснаження поступового характеру. Зародився цей напрям в Стародавній Греції, в середні століття відігравав зовсім незначну роль, а наново відродився в епоху реформації (за часів відновлення грецької філософії), коли скептицизм переродився в більш м’які форми нової філософії, такі як суб’єктивізм і позитивізм.
60. Слово й число, філософія та математика (піфагореїзм).
Філософія і математика дуууже тісно пов`язані, блаблабла……
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |