Філософствувати — значать «перебувати на самоті з собою», на самопізнання слід

спрямувати людське життя. Як власну матір можна знайти вдома, так і своє щастя

людина здобуває всередині себе. Мета людського життя — це «внутрішній світ», «радість

серця», «міцність душі», «веселість серця». Саме вони є завершенням усього добра та

найвищим благом і для філософів, тобто головною якістю людини є не стільки

виростає і думка, і прагнення, і почування.

Подібно до Сократа, Сковорода дотримується тверджень: «пізнай себе», «поглянь у

себе». Близьким до традиційних античних поглядів є висування у філософії ідеалу

«евдемонії» (щастя, блаженство - найвища мета людського життя), проповіді «автаркії»

(самодостатності, незалежності від зовнішнього світу), «аскези» (стриманості, відмови від

життєвих благ).

Причина людських страждань - у «неправдивому розумінні» суті речей. Зовнішній

світ - «швидкоплинна річка», тому гонитва за його благами -безглуздя. Любов до

зовнішності робить з людини раба, оскільки видимість засліплює, веде в темряву помилок А

істинне пізнання проникає в незмінну сутність речей, тому воно може стати основою

справжнього щастя, тобто Сковорода йде за сократівським принципом тотожності щастя та

істини.

Для людини є два способи життя: «світський» — згубний та «божий» —

спасенний, праведний. Останній є умовою знаходження «правильного» погляду, подолання

гріха, зречення злої волі. Це не шлях розуму та розуміння, а шлях віри і любові до Бога.

Найвища мудрість для Сковороди — «філософствувати у Христі», оскільки Христос та

істина — тотожні. Жити в істині означає жити у Христі Кожна людина прагне до

самопізнання, бо найкоротший шлях до Бога - через власне «серце», через відкриття в ньому

«образу божого». Здобуваючи собі «нове серце», людина сама стає «сином божим»,

«обожнюється», «преображається». А звідси виводиться мета всілякого людського буття і,

зрештою, філософії. «Філософія, чи любомудрість, скеровує все коло діл своїх на той