Приносить зміст у жертву формі, вивчення реальної дійсності підмінює процедурою

Визначень, що зводить логічні судження до «словесної механіки», на догоду зовнішньому

Виглядові думки зводиться нанівець її зміст. Питання, які хвилюють схоластів, звучать

Так Чи единосутнісний Логосу Бог-отець? Як іменувати Марію — богородицею чи

Людинородицею? Чому голодував Христос — через відсутність їжі чи тому, що хотів

Голодувати?

Схоластику поділяють на ранню та пізню. Рання схоластика (XI-XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). В цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків, а й у принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.).

Між ранньою та пізньою схоластикою виділяють період зрілої схоластики (XII-XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, який поступово витіснявся арістотелізмом (Альберт Великий, Фома Аквінський).

Пізня схоластика (XIII-XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скот протиставив інтелектуалізму вчення Фоми Аквінського свій волюнтаризм, відмову від закінченої теоретичної системи на користь індивідуалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, яка руйнує "гармонію" віри та розуму.

(+ див. попередне питання)

72. Головні проблеми філософської думки епохи відродження. Гуманістичні ідеали.

За своєю суттю Відродження протиставляє себе схематичним догматам церкви, але

воно виникло як результат розвитку середньовічної культури і тому несе в собі багато її рис.

Найголовніше для мислення епохи Відродження — постановка проблеми світу і Бога, з

Якими пов'язано все інше: проблема істини, в якій виявився глибокий конфлікт між

Натурфілософією й ортодоксальною католицькою теологією; проблема знання світу і

Містичного використання цього знання; проблема ставлення натурфілософів цього

Періоду до релігії і церкви, адже жили вони в бурхливу епоху релігійних конфліктів та

Війн.

Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження є орієнтація на

людину. Якщо в центрі уваги античної філософії було природно-космічне життя,

середньовічної - релігійне життя і в його основі проблема «осмислення», то з XV ст. на

перший план виходить світське життя, набуває значення діяльність людини в цьому світі та

досягнення щастя. Інтерес до античної літератури, з точки зору гуманізму, оцінюється як

стимул і форма виявлення особистого відродження. Філософія ж повинна допомогти людині

знайти місце в житті.

Підсумком розвитку античної філософії був неоплатонізм з його схемою світу:

Єдине — Благо, Світовий Розум, Світова Душа, Космос. У середньовічній філософії

неоплатонізм суттєво трансформується: на місце Єдиного — Блага було поставлено Бога,