Служіння їй є нероздільними. У Дж. Бруно істина об'єктивна, вона є змістом

свідомості, відмова від неї рівноцінна самогубству. Тому інквізиційний процес став

апофеозом його особистості.__

76. Філософія Нового часу (загальна характеристика).

Новий час став часом революційних перетворень у всіх сферах суспільного життя,

що викликало зміни і в світоглядних установках людини. Основною метою філософії

проголошується пізнання природи і вдосконалення самої людини. Світоглядна картина світу

в новочасних вимірах демонструє плюралізм думок і концепцій. Філософія в пошуках

об’єктивної істини про навколишній світ прагне здобути наукове, достовірне знання,

систематизувати його за допомогою методу в загальну картину світу. Новий спосіб філософствування передбачав здатність людини пізнавати закони і закономірності

доцільно влаштованого зовнішнього об'єктивного світу

За часом епоха Нового Часу охоплює період із ХVІІ ст. по кінець ХІХ ст. Відбувались зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід (що є засадою явища під назвою “буржуазний індивідуалізм”). Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. І все це, врешті, потягнуло за собою значні зрушення у духовному житті взагалі, та у світоглядних орієнтирах людини, зокрема. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають національні Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові. Все це приводить до того, що один, окремо взятий індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя.

На що ж спирається тепер індивід у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя? Перш за все, на свою діяльну активність; гаслом епохи стає теза “За будь-яких обставин завжди краще діяти, аніж нічого не робити”. По-друге, індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Нарешті, у духовний світ людини XVII—XVIII ст. проникають ідеї прогресу, енергійного прагнення до майбутнього. Діяльність людей починають розглядати не як коловорот подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і соціальними інститутами — це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє. Знаряддям досягнення свободи є знання.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії. По-перше, філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху. У зв'язку з цим чільне місце у філософських пошуках виходить розроблення правильного методу осягнення істини. По-друге, філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій (розподілів): виникають національні та регіональні філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін. По-третє, розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації – утворюються так звані “філософські системи”, досить типові для даної епохи.

Отже, нарис тих змін, яких зазнало життя в Європі в епоху Нового часу засвідчує, що це справді була епоха новацій, якісних змін та зрушень в усіх сферах життя; цікаво зазначити й те, що новою себе відчувала та визначала сама ця епоха, тобто це вона сама назвала себе Новим часом.

77. Проблема методу пізнання (на прикладі філософії Ф. Бекона).

Аналізуючи сучасний йому стан науки, Бекон характеризував її як мертву, непорушну,

як статую, порівнюючи її зі Сціллою, яка мала обличчя діви і тіло, що переходить у звірине.

Отже, за загальними положеннями науки, яка начебто має гарний, привабливий вигляд,

криються порожні слова. Наука займається зіставленням давно відкритих положень, а не

пошуком шляхів до нових відкриттів. Адже кінцева мета науки - винаходи і відкриття,

задоволення потреб і поліпшення життя, а не людська користь. Оскільки сучасна наука не

здатна вирішувати позитивні завдання, її слід перебудувати. Для цього варто здійснити

роботу двох видів: критичну і позитивну.

Критичну, руйнівну частину філософської системи Бекона спрямовано на виявлення

причин помилок людей і вироблення рекомендацій для їх подолання. В його творчості

виділяють два основних напрями: вчення про «ідолів» (або привидів) і критика