предметів, а образи чи вияви загального почуття душі, породження нашого сердечного

настрою. Саме в «серці» людини міститься основа того, що притаманне її уявленням,

почуттям і вчинкам особистості, виражає душу саме цієї, а не іншої людини, і набуває

особистісного спрямування, стаючи проявами не загальної духовної істоти, а живої,

конкретної людини.

Світ як система життєдайних явищ, повних краси та знаменності, існує і відкривається

найперше для глибокого «серця», а вже потім для розуміючого мислення. Завдання, що

вирішує мислення, виникають не з впливів зовнішнього світу, а з вимог «серця». Істина

стає благом, «внутрішнім скарбом» лише тоді, коли лягає нам на «серце». Тільки для «серця»

можливий подвиг і самовідданість, і людина йде за велінням «серця», а не за абстрактною

думкою.

Для розуміння суті «філософії серця» Юркевич робить два принципово важливих

висновки: 1) «серце» може виражати, знаходити та розуміти такі душевні стани, які за своєю

ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму, 2) поняття

й абстрактне знання розуму відкривається або дає себе відчувати та помічати не в голові, а в

«серці»; в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою та рушієм

нашого духовного життя. Іншими словами, закон для душевної діяльності не покладається

силою розуму як його витвір, а належить людині як готовий, незмінний, Богом установлений

порядок морально-духовного життя людини та людства.__

95. Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні.

Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого

народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива

форма самоусвідомлення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному

взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релігійною думкою.

Як і кожній національній філософії, українській властиві свої типові риси, що

сформувалися на основі національного характеру, так званої «української душі». До них

належать: кордоцентризм (від лат. «кордос» - серце) - розуміння дійсності не стільки

мисленням («головою»), скільки «серцем» - емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею»;

антропоцентризм - спрямованість на людину, осмислення її сутності і в цьому зв'язку —

можливості здобуття щастя в звичайному житті; екзистенційність - гостре

переживання життя, даного моменту існування, здатність «пропускати»

загальноприйняті цінності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти

«правду», сенс, мету власного життя ; «софійність», толерантність і діалогічність -

терпимість, гідне ставлення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями,

прагнення вести з ними коректну дискусію. Філософія в Україні часто існувала не у

цілісності філософських систем, а у вигляді масштабу ідей, виражених у літературі, поезії,

публіцистиці.

Структура філософії України визначається в залежності від соціокультурного фону. В історію філософії як науки входять, по-перше, дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ. По-друге, історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто української національно-культурної проблематики дослідження. У них слабкіше виражається характер власне української культури. Нарешті, до історії української філософії входять дослідження її специфіки, національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в контексті історії культури людства. Урахування усіх складових у їх взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні, починаючи з Київської Русі.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють три періоди: по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії в Києво-Могилянській академії; по-друге, класичний період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця XIX ст.; по-третє, період новітньої української філософії XX ст., включаючи філософію української діаспори. Причому, особливістю періоду вважається екзистенціально-романтичний характер філософії.

Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог. Другий період історії філософії в Україні охоплює ХУІ-ХУПІ стст. і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії - період культури українського барокко, що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні. У її центрі проблема: Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення, її вершина - філософія Григорія Сковороди. Третій період - XIX - перша третина XX ст. — філософія культури романтизму з основною проблемою: Людина-нація, включає професійно-філософське знання (Памфіл Юркевич) і непрофесійну філософію, зв'язану з художньою літературою. Виникнувши на сході України, у Харкові, філософія поширюється на захід до Києва та Львова. Три типи української культури: грека-слов'янський, барокко та романтизм - зумовили своєрідність окремих періодів історії філософії в Україні.

Погоджуючись з такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим періодом - від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років. Це філософія в Україні радянського періоду. При всій спільності з особливостями філософії інших народів Радянського Союзу, філософія в Україні має й, власне, свої національно-ментальні особливості: характер мислення, висунення та обґрунтування проблем, важливішою з яких є проблема індивідуальності історичного процесу і п'ятий період, народження культури незалежної України і формування сучасної філософії кінця XX століття.

Поиск по сайту: